Читати книгу - "Крістіна"

— Містере Кейсі, — сказав я.

Учитель подивився на мене. У нього за спиною злостиво зблиснули зелені очі Бадді Реппертона — застережно. «Тримай рота на замку, це лише між нами». Ще рік тому якась збочена гордість могла змусити мене зіграти за його правилами. Але не тепер.

— Що таке, Деннісе?

— Він ще з літа має зуб на Арні. У нього ніж, і здавалося, що він збирається його встромити.

Арні кинув на мене погляд; його сірі очі були непрозорі, і в них годі було щось прочитати. Я згадав, як він назвав Реппертона гівняром — улюблене слівце Лебея — і відчув, як по спині побігли мурашки.

— Брехло ти йобане! — мелодраматично закричав Реппертон. — Нема в мене ніякого ножа!

Кейсі тільки подивився на нього й нічого не сказав. Ванденбергу й Велчу раптом стало вкрай незатишно — і страшно. Можливе покарання за цю маленьку шарпанину вийшло за межі усунення від занять, до якого вони звикли, і тимчасового позбавлення права відвідувати школу, яке для них було не вперше, і впритул наблизилося до крайніх меж відрахування.

Мені лишалося сказати ще тільки три слова. Я подумав про це. Не хотілося. Але йшлося про Арні, Арні був моїм другом, і в найпотаємніших своїх думках я не просто здогадувався, що він планував штрикнути Арні ножем — я точно це знав. І я промовив ті три слова.

— Це викидний ніж.

Тепер очі Реппертона не просто зблиснули — вони загорілися, обіцяючи пекельний вогонь, вічні муки й нескінченне лежання на шині Беллера з гіпсом.

— Містере Кейсі, це брехня собача, — хрипким голосом сказав він. — Він бреше. Богом клянуся.

Містер Кейсі все ще мовчав. Повільно він перевів погляд на Арні.

— Каннінґем, — сказав він. — Реппертон погрожував тобі ножем?

Спочатку Арні не відповідав. А потім, тихим голосом, ледь гучнішим за зітхання, мовив:

— Так.

Тепер спопеляючий погляд Реппертона призначався нам обом.

Кейсі обернувся до Канючі Велча й Дона Ванденберга. Зненацька я побачив, що його метод залагоджувати цю справу змінився; він став рухатися повільно й обережно, наче перед кожним кроком уперед перевіряв, чи тверда під ногами земля. Містер Кейсі вже осягнув наслідки.

— У бійці з’являвся ніж? — запитав він у них.

Канючі й Ванденберг утупилися собі під ноги й нічого не відповідали. І це вже само з себе було відповіддю.

— Бадді, вивертай кишені, — наказав містер Кейсі.

— Хріна з два! — гавкнув Бадді. Голос у нього став пронизливим. — Ви не можете мене примусити!

— Якщо ти маєш на увазі, що я не маю права, то ти помиляєшся, — сказав містер Кейсі. — Якщо ти маєш на увазі, що я не можу вивернути твої кишені власними руками, якщо вирішу спробувати, тут ти теж помиляєшся. Але…

— Ага, спробуй, спробуй! — закричав на нього Бадді. — Я тобою цю стіну проб’ю, ти, виблядок, лисий коротун!

Мій шлунок безпомічно стиснувся. Я ненавидів такі сцени, ці бридкі сутички, а в такій гидотній я ще в житті участі не брав.

Але містер Кейсі тримав ситуацію під контролем і від свого курсу не відхилявся.

— Але я цього не робитиму, — закінчив він. — Ти вивернеш кишені сам.

— Ніхуя, — сказав Бадді. Він стояв спиною до задньої стіни майстерні, тому випуклості в задній кишені штанів не було видно. Поділ сорочки висів двома пом’ятими клаптями над пахом джинсів. Його очі бігали, наче в загнаної тварини.

Містер Кейсі зиркнув на Канючі й Дона Ванденберга.

— Хлопці, ви двоє йдіть у кабінет і сидіть там, поки я не прийду, — сказав їм він. — Нікуди не йдіть, у вас і без того буде купа проблем.

Вони пішли повільно, пліч-о-пліч, наче для захисту. Канючі кинув швидкий погляд назад. У головній будівлі задзеленчав дзвоник. Люди вже струмками вливалися назад; деякі з них зиркали на нас зацікавлено. Ми пропустили обід. Це не мало значення. Їсти мені перехотілося.

Містер Кейсі знову звернув увагу на Бадді.

— Ти зараз на території школи, — сказав він. — Дякуй Богові, що це так, бо якщо в тебе, Бадді, справді є ніж і якщо ти його витягав, це напад з холодною зброєю. За це саджають у тюрму.

— А ви доведіть! Доведіть! — заверещав Бадді. Щоки в нього палахкотіли, а дихав він короткими нервовими ривками.

— Якщо ти зараз же не покажеш кишені, я випишу тобі дозвіл на звільнення. А потім викличу копів, і тієї ж миті, як ти вийдеш за головні ворота, вони тебе пов’яжуть. Ти розумієш, у що ти втрапив? — учитель похмуро дивився на Бадді. — Ми тут самі даємо раду своїм справам. Але, Бадді, якщо я напишу на тебе звільнення, твоя срака перейде у їхню власність. Звісно, якщо в тебе немає ножа, тобі нічого не загрожує. Але якщо є і його знайдуть…

На мить запанувала мовчанка. Ми всі четверо застигли в німій сцені. Я сумнівався, що Бадді піде назустріч; він би взяв папірець про звільнення від нього й спробував тихцем десь сплавити ножа. Та потім до нього, напевно, дійшло, що копи прочешуть територію і знайдуть його, бо він витяг ніж із задньої кишені й кинув на асфальт. Приземлився той на кнопку випускання леза. Воно вискочило й лиховісно зблиснуло в післяобідньому сонячному світлі, вісім дюймів хромованої сталі.

Подивившись на нього, Арні витер собі рота нижнім боком долоні.

— Бадді, іди в кабінет, — тихо промовив містер Кейсі. — І чекай мене там.

— Та до сраки кабінет! — закричав Бадді. Тонким та істеричним від гніву голосом. Пасмо волосся знову впало йому на лоба, і він його рвучко відкинув. — Я забираюся з цього хуйового свинарника.

— Так, добре, чудово, — відказав містер Кейсі, без найменшої інтонації чи збудження в голосі, так, наче Бадді запропонував йому чашку кави. Тоді мені стало зрозуміло, що в Лібертівілльській старшій школі Бадді вже відучився. Жодного тобі усунення від занять чи триденного відгулу додому; його батьки одержать поштою повідомлення про відрахування на цупкому блакитному папері — у ньому пояснять, за що вигнали їхнього сина, і поінформують про їхні права та можливості згідно з чинним законодавством.

Бадді зиркнув на Арні, потім на мене. І посміхнувся.

— Я до вас доберуся, — сказав він. — Поквитаємося ще. Ви, бляді, у мене ще пожалієте, що народилися.

Він копнув ногою ніж, і той закрутився й полетів, поблискуючи. Зупинився на краю асфальтового покриття, і Бадді пішов геть, клацаючи й дряпаючи асфальт набивками на каблуках своїх мотоциклетних чобіт.

Містер Кейсі перевів погляд на нас; обличчя в нього було сумне