read-books.club » Фентезі » Стрілець. Темна вежа І 📚 - Українською

Читати книгу - "Стрілець. Темна вежа І"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Стрілець. Темна вежа І" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 52 53 54 ... 63
Перейти на сторінку:
надприродним чуттям, — подумав стрілець, — то не так уже це й неможливо».

Стрілець вів дрезину, не знижуючи й не прискорюючи темпу. Пришелепкуваті мутанти чули запах їхнього страху, і він це знав, але сумнівався в тому, що їх приваблював лише страх. Врешті-решт, вони з хлопчиком були істоти денного світла, і цим усе сказано. «Як же вони, мабуть, ненавидять нас», — подумав він. Наступною думкою було те, чи так само вони ненавидять чоловіка в чорному. У цьому стрілець сумнівався. А можливо, чоловік у чорному промайнув тут, серед них, як тінь чорного крила у цій іще чорнішій темряві.

У горлі хлопчика щось заклекотіло, і стрілець майже недбалим жестом повернув голову. На дрезину, спотикаючись, уже залазило четверо, а один із них уже добирався до рукоятки.

Стрілець відпустив рукоятку і знову тим самим сонним буденним жестом дістав револьвер. Куля влучила головному мутантові в голову. Мутант зітхнув, наче збираючись заридати, а потім вишкірився в усмішці. Його руки були безвладні і схожі на риб’ячі плавці. Мертві. Пальці позлипалися, наче в рукавички, яка довго була занурена у бруд, що вже почав підсихати. Одна трупна рука знайшла ногу хлопчика і почала тягнути її.

Джейк голосно закричав, і його крик луною рознісся в гранітній утробі.

Стрілець вистрілив мутантові у груди, і той, досі вишкіряючи зуби, пустив слину. Джейк почав падати. Стрілець упіймав його за руку і мало не втратив рівновагу сам, бо істота (навдивовижу сильна) потягнула свою жертву на себе. Наступна куля влучила мутантові в голову. Одне око згасло, як свіча, проте істота все одно не ослабляла хватки. Вони мовчки перетягували Джейкове тіло, що смикалося й звивалося, наче це був канат. Пришелепкуватий мутант вчепився в нього, як у чарівну паличку, що виконує бажання. І, поза сумнівом, він бажав пообідати.

Дрезина вповільнювала хід. Решта мутантів почала наближатися. Кривий, каліка і сліпий. Можливо, вони просто шукали Ісуса, щоби зцілив їх, воскресив, як Лазаря, із темряви.

«Хлопчик помре, — холодно й розсудливо подумав стрілець. — Це той кінець, який він мав на увазі. Відпустити його й качати або ж триматися за нього й бути похованими разом. Хлопчику кінець».

Він із величезним зусиллям смикнув на себе хлопчика за руку і вистрілив мутантові в живіт. Якусь мить, що тяглася нескінченно довго, хватка істоти була ще сильнішою, і Джейк знову почав сповзати з краю дрезини. Аж ось рукавички з бруду ослабли, і пришелепкуватий мутант упав мордою вниз позаду дрезини, яка їхала дедалі повільніше. Вишкір так і не зійшов з його морди.

— Я думав, ти мене покинеш, — схлипував хлопчик. — Думав… думав…

— Тримайся за мій пояс, — сказав стрілець. — Тримайся так міцно, як тільки можеш.

Джейк учепився рукою за пояс і не відпускав. Дихання давалося йому важко: хлопчик конвульсивно, але безшумно хапав ротом повітря.

Стрілець знову заходився качати у рівному темпі, й дрезина почала набирати швидкість. Пришелепкуваті мутанти відступили на крок назад і дивилися, як вони тікають. Обличчя цих істот навряд чи можна було назвати просто людськими — скоріше жалюгідно людськими. Морди, що слабо світилися в темряві, як глибоководні риби, що живуть під неймовірною товщею чорноти, обличчя, на яких уже не було ні злості, ні ненависті, а тільки щось подібне до напівусвідомленого, ідіотського жалю.

— А їх стає менше, — відзначив стрілець. Напружені м’язи внизу живота й у паху трохи розслабилися. Зовсім трішки. — Їх…

Попереду шлях був перекритий: пришелепкуваті мутанти заблокували колію уламками скелі. Роботу виконали погано, нашвидкуруч — щоб розібрати цей завал, знадобилося б не більше хвилини, але дорога все одно закрита. До того ж хтось із них мусив би спуститися й прибрати каміння. Хлопчик застогнав і, тремтячи всім тілом, притиснувся до стрільця. Стрілець відпустив рукоятку, і дрезина беззвучно покотила до купи каміння і там зі стуком зупинилася.

Пришелепкуваті мутанти знову почали наближатися, майже мимохідь, так, наче просто собі проходили повз них, заблукавши у сновидінні темряви, і тут їм трапився хтось, у кого можна спитати дорогу. Натовп проклятих на розі вулиці під стародавньою скелею.

— Вони нас схоплять? — тихо спитав хлопчик.

— Нізащо в житті. Помовч трішки.

Він подивився на каміння. Звісно, мутанти були слабкими і не змогли понатягати валунів, щоби перекрити їм дорогу. Їх стало тільки на маленькі камінці, невелику купку, достатню лише для того, аби перегородити шлях, аби змусити когось…

— Злазь, — наказав стрілець. — Тобі доведеться поприбирати каміння. Я тебе прикрию.

— Ні! — прошепотів Джейк. — Благаю, тільки не це.

— Я не можу дати тобі зброю і не можу одночасно прибирати каміння та стріляти. Тож зробити це мусиш ти.

Від жаху Джейк підкотив очі. Якусь мить його тіло здригалося в унісон думкам, а потім він переліз через край і почав із шаленою швидкістю розкидати каміння праворуч і ліворуч, не підводячи очей.

Тримаючи револьвер напоготові, стрілець чекав.

До хлопчика нетвердою ходою посунуло двоє, простягаючи схожі на тісто руки. Револьвери зробили свою роботу, пронизавши темряву червоно-білими списами світла, що голками повтикалися стрільцеві в очі. Хлопчик скрикнув, але не припинив розкидати каміння. У пітьмі стрибали й танцювали відьмацькі вогники. Зараз істот було важко побачити, і це завдавало найбільшого клопоту. В очах миготіли лише тіні й сліди побаченого під час спалаху.

Одна з потвор, що зовсім не світилася, зненацька схопила хлопчика гумовою рукою страховиська. Половину обличчя мутанта займали очиська, що зараз волого оберталися в очницях.

Джейк скрикнув і почав вириватися.

Голови потвори й хлопчика розділяли усього якихось кілька дюймів, тож стрілець натиснув на гачок, не дозволяючи собі замислитися, щоб нечіткий зір не встиг зрадити, а руки не змогли затремтіти. Упав мутант.

Джейк у шаленому темпі викидав каміння. Мутанти нерішуче товклися за невидимою межею, що відділяла їх від хлопчика, але помалу раз у раз наближалися. Вони вже були дуже близько. І їх чисельність росла, бо приєднувалися інші.

— Добре, — сказав стрілець. — Тепер залазь. Тільки в темпі.

Тієї миті, коли хлопчик поворухнувся, мутанти кинулися на них. Джейк спромігся перелізти через край платформи й силкувався встати на ноги. А стрілець уже щосили качав дрезину. Обидва револьвери вже були в кобурі. Їм треба тікати. Це останній шанс.

Огидні лапи плескали по металевій поверхні дрезини. Хлопчик тримався за пояс Роланда обома руками, міцно притиснувши обличчя до попереку стрільця.

На колію вибігла групка мутантів. Вираз їхніх облич свідчив про бездумне, побіжне передчуття задоволення. Кров стрільця перетворилася на суцільний адреналін, дрезина летіла на всіх парах у темряву. На повній швидкості вони збили чотирьох чи п’ятьох жалюгідних створінь. Летіли, як

1 ... 52 53 54 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрілець. Темна вежа І», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стрілець. Темна вежа І"