Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

влаштовує, якщо ми візьмемо за основу вашу фантасмагоричну лінію. Їх не можна пов’язати ані з дроздами, ані з кишенями, повними жита. Це ваша теорія, і може бути, ви маєте слушність. Якщо так, тоді коло наших пошуків звужується до мінімуму, гадаю, ви не станете заперечувати? Місіс Маккензі перебуває в лікарні для душевнохворих, і перебуває вона там уже протягом багатьох років. Вона не мала ніякої можливості ані підкласти таксин у банку з мармеладом, ані вкинути ціанід у філіжанку, з якої пила в бібліотеці чай Адель Фортеск’ю. Її син Доналд був убитий у Дюнкерку. Залишається тільки її дочка Рубі Маккензі. І якщо ваша теорія правильна, якщо вся ця низка вбивств пояснюється давньою історією, пов’язаною з шахтою «Дрозди», тоді Рубі Маккензі мусить перебувати в цьому домі, а є лише одна людина, яка може бути Рубі Маккензі.

— Думаю, ви й самі розумієте, — сказала міс Марпл, — що в даному випадку ви мислите надто категорично.

Інспектор Ніл не звернув уваги на її слова.

— Лише одна людина, — похмуро повторив він.

Він підвівся й вийшов із кімнати.

ІІ

Мері Дав сиділа у своїй вітальні. Це була маленька, досить скромно вмебльована, але зручна й затишна кімната. Тобто зручною й затишною зробила її сама Мері Дав. Коли інспектор Ніл постукав у двері, Мері Дав підняла голову, нахилену над стосиком бухгалтерських записів, і сказала своїм чітким голосом:

— Заходьте.

Інспектор увійшов.

— Сідайте, інспекторе. — Мері Дав показала на крісло. — Ви можете зачекати бодай хвилину? Рахунки торговця рибою не сходяться із загальною сумою, і мені треба їх перевірити.

Інспектор Ніл сидів, мовчки дивлячись на неї, поки вона переписувала цифри стовпчиком. «Якою дивовижно спокійною є ця дівчина, — думав він, — і яким самовладанням вона наділена». Він був заінтригований, як із ним уже часто траплялося, яка особистість ховається під цими самовпевненими манерами. Він спробував знайти в її рисах схожість із жінкою, з якою розмовляв у санаторії «Сосни». Колір обличчя був майже такий самий, але він не помітив ніякої схожості у формі обличчя. Нарешті Мері Дав підняла голову від своїх рахунків і промовила:

— Так, інспекторе? Чим я можу прислужитися вам?

Інспектор Ніл спокійно сказав:

— Ви знаєте, міс Дав, у справі, яку я розслідую, є дуже дивні обставини.

— Так?

— По-перше, дуже дивно, звідки в кишені містера Фортеск’ю з’явилися зерна жита.

— Це справді дуже дивно, — погодилася міс Дав. — Щодо мене, то я не здатна знайти цьому якесь пояснення.

— Потім існує дуже дивна обставина з дроздами. З чотирма дроздами, яких хтось підкинув на стіл містерові Фортеск’ю минулого літа, а крім того, незрозуміло, кому заманулося витягти з пирога телятину й бекон і запхати туди мертвих дроздів. Я думаю, ви вже працювали тут, міс Дав, тоді, коли сталися обидві ці події?

— Так, я тут працювала. Я тепер усе пригадала. Той випадок дуже збентежив усіх. Кому була потрібна така безглузда й дурна витівка?

— Можливо, не такою вона вже була й безглуздою. Що вам відомо, міс Дав, про шахту «Дрозди»?

— Не думаю, щоб я колись чула про шахту «Дрозди».

— Ви мені сказали, що вас звати Мері Дав. Це ваші справжні ім’я та прізвище, міс Дав?

Мері підняла брови. Інспектор Ніл був майже переконаний, що вираз страху промайнув у її синіх очах.

— Що за незвичайне запитання, інспекторе? Ви вважаєте, що насправді мене звуть не Мері Дав?

— Саме так я і вважаю. Я вважаю, — провадив Ніл лагідним голосом, — що вас звуть Рубі Маккензі.

Вона витріщилася на нього. Протягом якоїсь миті її обличчя було біле-білісіньке, але на ньому не відбилися ні вираз протесту, ні вираз подиву. На ньому, як здалося інспекторові Нілу, був вираз людини, яка щось гарячково підраховує. Через хвилину або дві вона сказала спокійним, безбарвним голосом:

— І чого ви від мене хочете?

— Будь ласка, відповідайте мені. Вас звати Рубі Маккензі?

— Я вам сказала, що мене звати Мері Дав.

— Так, ви сказали, але чи можете ви це довести, міс Дав?

— Як саме я можу вам довести, що я Мері Дав? Показати своє свідоцтво про народження?

— Це може бути достатнім, а може, й ні. Я хочу сказати, ви можете володіти свідоцтвом про народження якоїсь Мері Дав. Справжня Мері Дав могла бути вашою подругою, а могла давно померти.

— А й справді, існує безліч варіантів. — У голосі Мері Дав зазвучала насмішкувата іронія. — То для вас це справді тепер велика дилема, інспекторе?

— Вас можуть упізнати в санаторії «Сосни», — сказав Ніл.

— У санаторії «Сосни»? — Мері підняла брови. — А що то за санаторій «Сосни» і де він є?

— Я думаю, вам це добре відомо, міс Дав.

— Запевняю вас, що перебуваю в цілковитому невіданні.

— І ви категорично заперечуєте, що ви Рубі Маккензі?

— Мені, власне, нічого заперечувати не треба. Гадаю, ви чудово знаєте, інспекторе, це ви повинні довести, що я Рубі Маккензі чи нехай там хто. — Тепер у її синіх очах був насмішкуватий подив, насмішкуватий подив і виклик. Дивлячись йому прямо у вічі, Мері Дав сказала: — Атож, це ваше завдання, інспекторе. Доведіть, що я Рубі Маккензі, якщо зможете.

Розділ двадцять п’ятий

І

— Стара пліткарка шукає вас, сер, — сказав сержант Гей змовницьким шепотом, коли інспектор Ніл спустився сходами. — Схоже, вона має ще багато чого вам сказати.

— Прокляття! — буркнув інспектор Ніл.

— Так, сер, — промовив сержант Гей, і жоден м’яз на його обличчі не здригнувся.

Він уже зібрався йти, коли інспектор Ніл гукнув його назад.

— Переглянь відомості, які дала нам про себе міс Дав: де вона раніше працювала й таке інше. Переглянь їх усі уважно, і я буду тобі дуже вдячний, якщо тобі вдасться витягти з неї щось інше. Запиши результати цієї розмови на папір, гаразд?

Він накидав кілька рядків на аркуші паперу й передав їх сержантові Гею, який сказав:

— Я негайно займуся цим, сер.

Почувши гомін голосів у бібліотеці, коли він її проминав, інспектор Ніл зазирнув досередини. Шукала чи не шукала його міс Марпл, але тепер вона була цілком захоплена розмовою з місіс Персівал Фортеск’ю, жваво працюючи своїми дротиками. Інспектор Ніл устиг спіймати такий шматок