Читати книгу - "Тістечка з ягодами"

— Якщо ти вважаєш, що я втішилася з якимсь новим огирем, ти дурний через три «у».

— А ти мудра через п’ять «у». І саме за це я страшенно тебе кохаю, — випалив Мацек, червоний від сорому.

— Ну! Нарешті я дочекалася, шкода тільки, що це тривало майже чотири тижні.

— Він обіцяв, що не змусить її більше чекати. І тепер ми маємо ідилію, як у мексиканському серіалі. А що у тебе?

— Я більше не запалюю світло вночі. І навіть не вмикаю радіо, — похвалилась я. — А поза тим великий завал. На роботі і поза нею.

— Але ти мусила повернутись, аби це зрозуміти. Еге ж?

— І ще з кількох інших причин.

— Бідолашний Рисек. Але така вже доля несміливих чоловіків.

— Не кажи мені, що Рисек несміливий, — пирхнула я.

— Ще й який! Інакше ти від самого початку знала б, як сильно йому подобаєшся.

— І чого він боявся?

— Хоча б того, Ягодо, що він на цілих вісім років від тебе старший.

— Ну, прошу дуже. А мої друзі з ФІРМИ твердили, що старші чоловіки мають набагато ширший вибір. Тому пересічний сорокарічний добродій може сміливо знімати двадцятирічних німфеток. А його ровесниця? Ну що ж, нехай спробує пошукати в притулку для літніх людей. А найліпше, якщо вона поступиться дорогою молодим, зникаючи на дні валізи, де спокійно зогниє собі серед старих хутер і нафталінових кульок.

— Що ти, Ягодо. — Болек докірливо всміхнувся. — Ми, чоловіки, теж переймаємося віком. А вже Рисек удвічі панікує, особливо відколи закохався. Намагається схуднути, а тиждень тому позичив у Маріольки пасок для тренування м’язів живота.

— І що?

— Ввімкнув собі програму карате, найвищу потужність. Ним так жбурнуло об підлогу, що мало не розчавив Андульку, котра саме пробігала мимо. Принагідно порозбивав собі коліна і скалічив лікоть.

— Боже, це погано скінчиться. І я матиму на сумлінні жертву кохання.

— Все скінчиться добре, бо відразу після першої вправи пасок репнув, а інший Маріолька не купить. Вона виплачує відсотки за якийсь там кухонний комбайн, який повибивав їй пробки в цілому будинку. Вона сказала, що це вже десяте невдале надбання і вона тимчасово робить перерву у телепокупках.

— Маріолька без телепокупок. Це звучить трохи дивно, наче чогось бракувало б.

— Так само як телезала без тебе, Ягодо. Вона жахливо-прежахливо порожня.

Двадцять перше

Куди має подітися розгублений психолог, котрий абсолютно не знає, що вчинити зі своїм життям?

— Він повинен вибратися до ворожки, так само як і розгублений лікар, — з усміхом прирік Болек. — Розумієш, мені подобається одна дівчина. Ми трохи знайомі, але тільки зараз між нами пробігла іскра. Ну і я не знаю, що робити, бо вона значно молодша.

— Я скажу тобі без ворожки, Болеку. Ризикни.

— Легко сказати, — скинувся він. — А на практиці страшенно важко зробити перший, другий і третій кроки. Ця клята непевність, чи маємо ми якийсь шанс. Чи варто старатись. І коли зупинитися, щоб не заслужити на ім’я стерв’ятника кохання. Тому я іду до моєї улюбленої, перевіреної ворожки. Виберешся зі мною?

— Виявляється, що це і моя улюблена ворожка, — шепнула я, впізнаючи будинок і сходову клітку. — А чи перевірена…

— Довідаємося за хвилю, — сказав Болек, натискаючи латунний дзвінок у формі черепашки великого равлика. — Незлецькі двері, правда?

— Як і все інше. Аж дивно, що Баз Лугрмен не взяв її сценографом до своїх фільмів.

— Ой, мій улюблений лікар! — зраділа ворожка, побачивши Болека.

— Не рахуючи славетного лікаря Квіна, — з усміхом відповів Болек. — А це моя…

— Впізнаю, впізнаю, дівчина з шоколадками. І як? Ти вже повикидала фантики?

— Ні, бо боюся позбутися не тих, що треба.

— Заходьте, заходьте, поговоримо про фантики, шоколадки й роздоріжжя, але спочатку маленьке прохання…

— Рецепт?

Ворожка притакнула, торкаючись рукою пов’язки на лівому вусі.

— Що сталося з вашим вухом?

— Катастрофа. Під час лікування свічками «Індіан Гопі». Знаєте, мої любі, таке лікування помагає від десятків хвороб. Від нежиті, від шуму у вухах, від мігрені. Навіть ліпше, ніж свята Кінга.

— Так само як піхтова олія та кілька інших винаходів. І що ж ви робили з тією свічкою?

— Підпалила, як і написано в інструкції. Другий кінець застромила до вуха і спокійно собі чекаю. Думала, мої любі, що вона горить поволеньки, як звичайна воскова свічка. А тут вогонь вибухнув чи не до люстри, і поки я це помітила, мені підсмажився шматок вуха. А про волосся я вже й не згадую.

— Подивимося на те обвуглене вухо. — Болек повільно розгортав бинт. — Непогано. Чудово гоїться, я сказав би, як на молодому собаці.

— А бачите, мій дорогенький, — втішилася ворожка. — Бо я смарувала це місце мастю від монахів-боніфратів. Тобто не всі такі винаходи безнадійні, правда?

— Але з тими свічками я не радив би подальші експерименти, — суворо мовив Болек, виписуючи рецепт. — Шкода вух та й волосся теж. Воно таке доглянуте.

— Ох, мій Антоній теж його хвалить, — розчулилася вона.

— А до речі, що там у нього?

— Не нарікає, — ворожка лагідно поплескала по мідному флакону, оздобленому штучною живокостю. — Він має звідси чудовий краєвид на лісок. Телевізор теж може пооглядати, щоправда, рідко, бо я майже його не вмикаю.

— Заощаджуєте?

— Так, нерви та вуха. От тільки думаю, що виросте на такому місиві з перцю, лайок і стрілянини. А все це споживають малі з дитсадка.

— Телевізор не має аж такого впливу, — потішив її Болек. — Адже нинішні боси злодійського світу виховувалися в країні злагоди. Рекс, бджілка Майя, Вінні-Пух.

— Ну і Румцайс, — згадала я. — А також розбійник Яносік.

— Що багато пояснює, — підсумувала ворожка. — Так чи йнак, Антоній забагато не пооглядає.

— А родина вже знає?

— А навіщо їй знати? Геня, тобто Гелена, моя донька, любить стерильну чистоту. Вона вже марудила б, що я накопичую поживу для тарганів. А онука панічно боїться духів. Не хочу її відлякувати, а надто тому, що вона останім часом часто тут ночує. Дивна справа з тією моєю онукою.

— Вона теж вдається до якоїсь терапії?

— Ні, але ніколи так часто мене не провідувала. А тепер приїжджає щотижня. Клацає з мене сотні фотознімків. Записує мої спогади. Вимордовує питаннями про минуле. Може, хтось налякав її, що я скоро помру?

— І хто це міг би бути? — здивувався Болек.

— Може, якась інша ворожка. Сам знаєш, мій дорогенький, що є такі вар’ятки. Не досить, що брешуть, так іще й відбирають у людини надію. А це деколи гірше, ніж смерть.

— А ви цікавилися, звідки така поведінка? — запитала я.

— Цікавилась, але