Читати книгу - "Марсіянин"

Але почекай, поки скінчиться місія. Ви сидітимете в одному кораблі ще два місяці. А ще, якби ви щось задумали під час місії, Льюїс би тебе вбила.

•••

Венкат, Мітч, Енні, Брюс і Тедді зустрілися вдруге за два дні. Оповитий таємницею проект «Елронд» набув у Космічному центрі похмурої слави невідомого. Багато хто чув його назву, але ніхто не знав, що за нею ховається.

Стихійно ширилися плітки. Хтось вважав, що це початок розробки зовсім нової програми. Інші побоювалися, що це крок до відміни «Аресів» під номерами 5 і 6. Більшість вважала, що це початок підготовки до «Ареса-6».

– Рішення було нелегке, – сказав Тедді зібраній еліті. – Але я вирішив поставити на «Іриду-2». Ніяких «маневрів Річа Пернела».

Мітч грюкнув кулаком по столу.

– Ми зробимо все для успіху, – сказав Брюс.

– А що схилило шальки терезів, якщо можна спитати? – поцікавився Венкат.

Тедді зітхнув.

– Йдеться про ризик, – мовив він. – «Ірида-2» важить одним життям. «Річ Пернел» важить усіма шістьма. Знаю, що «Річ Пернел» має більшу вірогідність успіху, але я не думаю, що вона аж у шість разів вища.

– Боягуз, – сказав Мітч.

– Мітчу… – сказав Венкат.

– Триклятий же ти боягуз, – продовжував Мітч, не зважаючи на Венката. – Ти просто хочеш мінімізувати збитки. Для тебе життя Вотні лайна не варте.

– Я ціную його життя, – відповів Тедді. – І мені остогидла твоя інфантильна поведінка. Можеш битися в припадках скільки хочеш, але решта з нас повинні поводитись, як дорослі люди. Це не телешоу; найризикованіший шлях не завжди найкращий.

– Космос небезпечний, – гаркнув Мітч. – Це те, чим ми тут займаємось. Якщо хочеться постійної безпеки, працюй у страховій компанії. До того ж, ти навіть не своїм життям ризикуєш. Екіпаж може сам вирішити, що робити.

– Ні, не може, – відбив випад Тедді. – Вони надміру емоційно занурені в ситуацію. Як і ти, очевидно. Я не ставитиму на карту п’ять життів заради спасіння одного. Особливо тоді, коли ми можемо врятувати їх усіх, не наражаючи на ризик узагалі.

– Лайно собаче! – вигукнув у відповідь Мітч, встаючи зі стільця. – Ти просто переконуєш себе, що «Ірида-2» розіб’ється саме так, як ти хочеш, щоб тобі не довелося ризикувати. Ти кидаєш його там пухнути з голоду, сцикливий ти розпадлючий сину!

Він вирвався з кімнати, грюкнувши за собою дверима.

За кілька секунд Венкат вийшов слідом за ним, сказавши:

– Я впевнюся в тому, щоб він охолов.

Брюс ізсунувся стільцем вниз.

– Хух, – нервово сказав він. – Ми ж учені, заради Бога. Якого дідька?

Енні мовчки зібрала свої речі й поклала у свій дипломат.

Тедді подивився на неї.

– Вибач за це, Енні, – сказав він. – Що можна сказати? Іноді чоловіки дозволяють тестостерону взяти гору…

– Я сподівалася, що він і пику тобі натовче, – урвала вона.

– Що?

– Я знаю, що ти піклуєшся про астронавтів, але він правий. Ти серливий страхопуд. Якби ти був мужиком, ми могли б урятувати Вотні.

•••

Льюїс:

Привіт, командире.

Якщо рахувати тренування і політ на Марс, то я працював з тобою два роки. Гадаю, що знаю тебе непогано. Тож мені здається, що ти досі гризеш себе за мою ситуацію, незважаючи на мого листа, в якому я просив тебе не робити цього.

Ти зустрілася з непередбаченими подіями і прийняла важке рішення. Це те, що роблять командири. Твоє рішення було правильним. Якби ти чекала довше, АПМ би перекинувся.

Впевнений, ти прогнала в голові всі можливі сценарії, тож і сама знаєш, що нічого не могла зробити краще (крім «бути екстрасенсом»).

Ти, мабуть, гадаєш, що немає нічого гіршого за втрату члена екіпажу. Неправда. Втратити увесь екіпаж іще гірше. І ти не дала цьому статися.

Але ми повинні обговорити дещо важливіше: як з тобою сталося усе це диско? Я ще можу зрозуміти серіали сімдесятих – усім подобаються патлаті люди з велетенськими комірами. Але диско?

Диско?!

•••

Фоґель порівняв положення і орієнтацію «Гермеса» з запланованою траєкторією. Вони збіглися, як і завжди. Окрім того, що він виконував у місії обов’язки хіміка, він також був кваліфікованим астрофізиком. Втім, його обов’язки штурмана тут були сміховинно легкими.

Комп’ютер знав курс. Він знав, коли повертати корабель, щоб іонні двигуни були націлені в правильний бік. Він знав положення корабля в кожну мить польоту (її легко було вирахувати з положення Сонця і Землі, знаючи точний час від бортового атомного годинника).

За винятком повної відмови комп’ютера чи іншого критичного випадку, Фоґельові глибокі знання з астрофізики не повинні були застосовуватись під час цієї місії.

Розібравшись із курсом, він запустив перевірку двигунів. Вони працювали на повну потужність. Усе це він робив зі своєї каюти. Всі бортові комп’ютери могли керувати всіма системами корабля. Минули ті дні, коли для перевірки двигунів треба було фізично до них добиратись.

Виконавши всі завдання на день, він зміг нарешті перевірити пошту.

Розбираючи листи, які в NASA вважали вартими передачі, він читав найцікавіші і відповідав, коли була потреба. Його відповіді зберігалися в кеші й передавалися на Землю під час наступного обміну, який влаштовувала Йогансен.

Йому в очі впав лист від дружини. Порожній лист з прикріпленим зображенням і темою «unsere kinder» («наші діти»). Його брови злетіли вгору. Одразу кілька речей виглядали підозріло. По-перше, слово «kinder» мало починатися з великої букви. Його Гелена, вчителька граматики в Бремені, навряд чи зробила б таку помилку. А по-друге, між собою вони лагідно називали дітей «die Affen» – «мавпенята».

Коли він спробував відкрити зображення, його переглядач сповістив, що файл не читається.

Він пройшов вузьким коридором. Каюти екіпажу розташували під самою обшивкою корабля, щоб його постійне обертання створювало максимальну силу тяжіння. Двері Йогансен, як завжди, стояли відкриті.

– Йогансен. Доброго вечора, – сказав Фоґель. Екіпаж дотримувався одного режиму, і зараз наближався час для сну.

– О, привіт, – сказала Йогансен, відводячи очі від комп’ютера.

– Я маю комп’ютерну проблему, – пояснив Фоґель. – Хотів спитати, чи ти не допоможеш.

– Звісно, – сказала вона.

– Зараз твій особистий час, – сказав Фоґель. – Можливо, буде краще звернутися завтра, коли ти працюватимеш?

– Можна й зараз, – сказала вона. – Що