Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Судячи з відлуння, ми увійшли до великої зали. Опісля він повів мене сходами вгору.

Піднявшись, пройшли ще трохи й опинилися, наскільки я зрозумів, у палаці.

Мене завели в невелику залу і всадовили на стілець. Першим за мене взявся перукар, він підстриг мої патли. Потім запитав, що робити з бородою: підстригти чи зголити зовсім? Голос його був незнайомий.

— Збривай! — сказав я, а поки він займався бородою, манікюрниця привела до норми мої нігті — десять на руках та десять на ногах.

Опісля скупали, і я з чиєюсь допомогою вбравсь у чистий одяг. Речі висіли на мені мішком. А ще мене виськали від вошей, але це так, до слова.

Потім перевели до іншої зали, що була наповнена звуками музики, запахами вишуканих страв, гомоном голосів та приглушеним сміхом. Із цього я впізнав бенкетну залу.

Коли Джуліан провів мене на місце і посадив за столом, гомін трохи послабшав.

Так я й сидів. Коли ж повітря розітнули звуки сурм, мене примусили підвестися.

Я чув, як проголошують тост:

— За Еріка Першого, короля Амбера! Хай живе король!

Пити за таке я не став, і, схоже, ніхто не звернув на це уваги. Другий тост проголошував Каїн. Він, судячи з голосу, сидів за столом далеченько від мене.

Я жував, поки жувалось, адже так смачно не їв ще від дня коронації. З підслуханих розмов зрозумів, що саме сьогодні — річниця Ерікового царювання, а це означало, що я пробув у підземеллі рік.

Ніхто не розмовляв зі мною, та й я ні з ким не заговорював. На цьому святі я залишався привидом, не більше. Я був присутній тут, наскільки зрозумів, із двох причин. По-перше, Ерік хотів принизити мене. По-друге, і в цьому я теж не сумнівався, моя доля мала стати попередженням для тих із братів, хто ще плекав таємну думку збунтуватися проти Еріка. Недарма ж усім було наказано навіть ім'я моє забути.

Святкування затягнулося за північ. Хтось постійно наповнював вином мій келих (яка-не-яка, а таки увага), і я сидів та слухав музику, під яку танцювали присутні.

Столи до того часу пересунули під стіни, а мене посадили в куті.

Я нажлуктився так, що не тримався на ногах, і вранці, коли все закінчилося та прислуга вже прибирала в залі, мене напівпринесли-напівпритягнули в мою камеру. Про що я шкодував, то це про те, що не напився так, аби загидити долівку або чийсь святковий одяг.

Ось чим закінчився мій перший рік у пітьмі.

8

Не докучатиму вам, переповідаючи одне й те саме. Скажу тільки, що й другий рік у підземеллі минув так само, як перший, і навіть мав ідентичний фінал. Теж так само збіг третій рік. Упродовж другого року до мене в підземелля двічі приходив Рейн. Щоразу він приносив кошик усякої смакоти та купу пліток. І так само щоразу я казав йому, щоби він більше не смів сюди приходити. Але Рейн третього року побував у мене шість разів, щодвамісяця, і коли він з'являвсь, я вкотре боронив йому спускатись у підземелля, їв принесений харч і слухав розповіді.

Страшні речі творилися в Амбері. З Тіней приходили дивні тварюки та сіяли зло і насильство. Звісно, їх старанно винищували. Ерік сушив собі мізки, як таке могло статися. Я, на всяк випадок, промовчав про своє прокляття, хоча згодом переконався, що справа таки в ньому. Воно збулось — і це стало причиною бід.

Рендом, так само, як і я, був усе ще в полоні. Його дружина приєдналася до нього. Становище моїх інших братів і сестер залишалося незмінним. Ось із чим зустрів я третю річницю коронації, і можна сказати, це мене оживило.

Це...

Це! Одної чудової днини це таки сталося, й мені стало так добре, що я негайно відкоркував пляшку вина, котре приніс Рейн, і відкрив останню пачку сигарет, яку передбачливо відклав «на чорний день».

Курив цигарку за цигаркою, сьорбав вино й упивався відчуттям, що в чомусь таки переміг Еріка. Думаю, коли б він щось дізнався, мені настав би кінець. Але я точно знав, що він про це — ні сном ні духом.

Отже, я радів, курив, потягував винце — словом, навіть у камері бенкетував! Так би мовити, у світлі останніх подій...

Так, у світлі.

Праворуч од себе виявив цяточку світла.

Даю вам невеличку підказку: колись я прокинувся в лікарняному ліжку і побачив, що одужую стрімкими темпами. Зрозуміли, до чого хилю?

Я зціляюся швидше, ніж інші люди з такими самими травмами. Всі поважні персони Амбера, як чоловічої, так і жіночої статі, більшою або меншою мірою наділені цією рисою.

Я пережив чуму, вижив у поході на Москву...

Відновлююся швидше і краще, ніж будь-хто з тих, кого коли-небудь знав.

Колись на це звернув увагу навіть Наполеон. Помітив це й генерал Мак-Артур.

Так само відновлюються і нервові тканини, просто це забирає трохи більше часу. Оце, власне, і все.

Ота крихітна цятка — цятка світла праворуч од мене — означала одне: до мене повертається зір!

По сплині деякого часу вже міг розрізнити на дверях до камери маленьку голу латку.

Мої пальці «сказали» мені, що в мене відросли нові очі. Для цього знадобилося більше трьох років, однак це таки сталося. То був той самий один шанс проти мільйона, про який я казав раніше; це була та властивість, яку навіть Ерік не міг передбачити, оскільки в членів нашої родини надзвичайні можливості проявляються по-різному. Ось тут у мене була фора перед братом: я з'ясував, що можу відростити собі нові органи зору. Завжди знав, що спроможний регенерувати нервові тканини, для мене це було питанням тільки часу. На франко-прусській війні мене поранили у спину, від чого нижню частину тіла цілком паралізувало. А за два роки все минулось. І тут, у темниці, я плекав надію — надію, скажемо прямо, безумну, — що такий фокус зможу проробити з очними яблуками. І я виявився правий! Очі тепер здавалися цілими й неушкодженими, зір помалу повертався до мене.

Коли наступна річниця Ерікової коронації? Я перестав ходити по камері, серце моє загупало пришвидшено. Щойно хтось помітить, що в мене з'явилися нові очі, як знову їх утрачу.

Отже, маю будь-що втекти ще до того, як промине чотири роки.

Але як?

Донині я, чесно кажучи, не дуже переймався втечею,