Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

*******************************

– Це ви жартуєте так? – Радислава переводила погляд з одного обличчя на інше. І чимдуж намагалась відігнати неприємний присмак чогось… поганого. – Такого не може бути.

Вона стояла посеред княжого робочого кабінету, на м’якому килимі. Перед масивним столом за яким сидів чоловік, якого вона радо б привітала за кілька тижнів із Днем народження. І чкурнула назад, подалі від рідні з їхніми очікуваннями та запитами.

«Ярослав, бісів син. Ти не міг отак просто померти!»

– З огляду на останні події, – Владислав Ростиславович, князь, продовжував абсолютно спокійно. Ніби не про його сина і спадкоємця йшла мова до цього. Але Радислава надто добре знала цю людину, аби вірити в його спокій. – Титул спадкоємиці Великої Русі повертається до тебе.

«Я не хочу! Їдьте лісом зі своїми титулами!»

– Ні, – холодно. Вона вже була сита по горло політикою. – Ярослав вижив. Нема жодного доказу на протилежне.

– Його печатка була знайдена серед уламків. Лише питання часу, – князь завмер. Насправді, йому не було аж настільки легко говорити про все це.

– Радислава, – додав її батько, – це було не питання, а наказ. Після Ярослава ти перша на черзі.

– Ярослав живий, – твердо. По-перше, вона справді не вірила, що княжич міг так просто і безглуздо загинути. По-друге, за жодних обставин вона не хотіла знов натягувати титул спадкоємиці. Вона – бойовий пілот. Ніякий не політик! – Крім того, є ще Святослав!

– Тобі чудово відомо, що він йде за тобою. Святослав ще дитина.

«Бісові правила наслідування!» – Радислава була така щаслива, коли народився Ярослав! А як вона раділа, коли він отримав печатку спадкоємця! Це був справжній дарунок! Ніяких більше політичних політесів, ніяких міністерських справ, жорсткого етикету і цілодобового контролю. Майже повна самостійність і можливість обирати майбутню професію і захоплення. Та ж вона мало не наступного дня після урочистостей з нагоди дня народження княжича звалила до Великої Британії, вступивши до ВПС. Обрізала волосся, пофарбувалась у червоний. І набила тату. Як Вільям тоді потішався з неї!

«А про тату батько й досі не знає…»

– Ще ж досі нічого не відомо? – змінила тему. Болісну і дивовижно заплутану для будь-кого, хто не був частиною роду Рюриковичів.

Право наслідування протягом століть мінялось, видозмінювалось, доповнювалось умовами і вимогами. І врешті отримало свій химерний образ, якому намагались слідувати. І основним в цьому списку значилось, що спадкоємець був зобов’язаний дитинство провести джурою, стати козаком, отримати військове звання і прослужити певний час. Вельми велика подяка за це Богдану на прізвище Хмельницький, який тільки за такої умови погодився допомогти роду Рюриковичів повернути владу.

«Насправді він погодився після згоди на заручини його сина з єдиною донькою тодішнього князя. І такі дикі вимоги поставив уже онукам. Без права на оскарження, – зненацька пригадалось Радиславі. – Той ще тип був».

Мирослав, її батько, не зміг пройти службу за станом здоров’я, залишивши це щастя для єдиної доньки. В якої не лишилось вибору, оскільки на той момент на Русі спадкоємця не було зовсім. І це неабияк нервувало політиків. Але якщо військова служба їй була до вподоби, то статус спадкоємиці – аж ніяк.

«Ні за що! Він живий!»

– Екстремістське угрупування Казанської Народної Республіки «нащадки Джучі» взяли на себе відповідальність за вибух у готелі Ritz, – Костянтин відповів після мовчазного погодження князя. Офіційно, Радислава поки не мала прав наказувати чи вимагати будь-чого від нього. – Багато вимог і закликів. Але жодного підтвердження правдивості даних не було. Крім того, існує інформація, що це могло б бути результатом діяльності ще кількох угрупувань, включно з «вільними комуністами». Останні принаймні мають своїх агентів у Москві.

– Але заради чого? Повалення монархії? – Радислава роздратовано пройшлась по кабінету. – Серйозно?

– Що каже губернатор? – батько виглядав спокійніше за доньку.

– Розслідують.

– Досі?!

– Зник мер Москви Бєлий Олександр Миколайович. Голова служби безпеки Ritz був знайдений мертвим у своєму домі. Ознаки самогубства, але і це розслідують, окрім всього іншого. Орел Стожарович Вічний також наголосив, що слідчим тільки надали повний доступ до руїн готелю, до цього там працювали переважно служби порятунку, що ще більше ускладнює роботу…

Доповідь перервав Орій. Офіцер мовчки зайшов в кабінет, витягнувся, віддавши честь, і так само мовчки завмер за спиною у свого начальника.

«Якого біса?» – Радислава здивовано глянула на чоловіка, який щойно цілеспрямовано знехтував протоколом. І вже майже вибухнула обурливою промовою, коли її випередив сам князь.

– Мирослав, вийди.

– Ваша Королівська Величність? – здивовано перепитав Мирослав, але жодної відповіді не отримав.

– Радислава, ти можеш і маєш лишитись, – між тим продовжив князь, не зводячи важкого погляду з Орія.

– Так, – врешті видавив Мирослав. Він звісно ніколи не бажав княжого титулу, спокійно передав право наслідування донці і практично ніколи не ліз у політику. Але в подібні моменти відчував неабияке роздратування. Зрештою, Владислав був його братом, а Ярослав племінником. І звісно він бажав знати, що сталось! Однак зараз мова йшла саме про спадкоємця, а не родича. Тож йому лишалось лише мовчки підкоритись.

Мирослав тихо зітхнув. Вклонився. І врешті полишив кабінет, кинувши наостанок погляд на молодого офіцера служби безпеки.

– Отже, – продовжив князь, коли двері зачинились за спиною його молодшого брата. – Що сталось?

– Ми отримали інформацію від Терещенка Івана Дем’яновича. Щойно, – Орій витягнув і передав Костянтину друковану розшифровку. – Я наказав поки все засекретити і взяти під нагляд ознайомлених із повідомленням. До наступного розпорядження.