Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

Пошуки щура починали перетворюватися на якусь погоню, ще й з елементами бойовика. При чому Денис поки не дуже тямив, хто кого і нащо переслідує, але мав чіткий намір дістатись істини.

«Бо все це виглядає аж надто дивно».

На місці злочину, куди він під’їхав від виставкового центру, вдалось дізнатись нові цікаві подробиці.

«Знову ці дивакуваті і прямо цікавенні подробиці».

По-перше, пошкоджена і кинута разом з трупами автівка числилась за КОРДом Північної губернії. Останні деякий час проходили спільні навчання з місцевими, і тому їхня присутність в місті нікого не насторожила. Ба більше, через терористичну атаку поліціанти були радо впевнені, що колеги з сусідньої губернії їм активно допомагають.

«Можливо так, а можливо і ні».

По-друге. Застрелений поліціант прибув на своєму автомобілі, який з місця злочину зник.

За інформацією, наданою хлопцями з блок-посту на виїзді, Вячеслав Корольов від’їхав з місця чергування практично одразу після розмови з якимось чоловіком, підібравши останнього. Словесний опис чоловіка був не надто детальним – високий, спортивної статури, короткострижений. Однак лишились записи з камер, які радо дадуть переглянути, як тільки в Дениса з’явиться час.

«А часу нема».

Також потім стало відомо, що до блок-посту чоловік добирався на викраденій автівці.

«От зовсім не підозріло».

По-третє, патрульні, які першими прибули на місце злочину і викликали слідчу групу, майже одразу були кимось знешкоджені. А їхній автомобіль було викрадено.

«Два патрульних автомобіля зникло з одного місця злочину, – це могло б звучати як жарт, якби не мертвий княжич. – Але ці поліціанти лишились живими. Так, в обох – струс мозку, та ще кілька травм середньої тяжкості. Однак жодної кулі в тілі, – перші живі жертви з одного боку радували, а з іншого – ще більше плутали. – Щасливчики».

На жаль, постраждалі прояснити нічого не змогли. Вони не бачили того, хто на них напав. І вже були без тями, коли їхню автівку викрали. Чудо, що їх самих швидко знайшли і надали першу невідкладну допомогу.

«Але хто виявився таким милосердним? Зниклий дружинник? – характеристику Терещенка Денис прочитав і тепер не дуже хотів зустрічі з ним. Принаймні, без якоїсь силової підтримки за спиною точно. – Ще один КОРДовець? – таке могло бути, бо в кинутій автівці явно від початку їхало дві людини. – Ще якась поки невідома персона?»

Про свої відкриття Рєзніков вже повідомив губернатора. Чесно зізнався, з таким авангардом, за яким він слідує, працювати «тихо» виявлялось неможливим. Або так, нахрапом вичавлювати потрібну інформацію і кидатись далі. Або непомітно і довго вичікувати, поки щось саме роз’ясниться.

Бо наразі він бачив все так:

Зниклий дружинник. Хтось відомий і довірений підіймається на дах біля готелю і вбиває снайпера. Підриває будівлю. Йде з місця подій лишаючи по собі тіла двох випадкових поліціантів. Зниклий слуга. Або свідок, або співучасник злочину. Після вибуху явно стає зайвим, і його вирішують позбутись. Хлопець тікає, а виставковий центр, де він гуляв, якраз зручно стоїть біля самого МКАД, і взяти якусь автівку звідти є найпростішим виходом для втікача. Втікачів, бо до нього приєднується дівчина. Далі на них починається справжнє полювання. Лисий тип, який цікавиться ними в самому центрі – можливо якраз той дружинник, по часу вони мали опинитись там майже одночасно. Потім – КОРД Північної губернії, який невідомо як дізнається про цю парочку і невідомо з якою метою переслідує. За останніми веде полювання ще хтось. Явно більш тренований. Може й дружинник, який «аж ніяк не міг зрадити».

Ну і я слідом.

Рєзніков терпіти не міг вигадувати теорії. А результати криміналістичної експертизи ще не були готові, і всі здогадки Дениса лишались лише простими припущеннями. Однак було дещо, що не давало йому зупинитись і почекати хоч на якісь конкретні дані – події розгортались надто швидко.

«Якщо упустимо щось зараз, потім можемо ніколи не звести кінці з кінцями».

І йому все ще здавалось, що малий служка – розв’язка до всіх питань.

Несподівано хід думок перервав телефонний виклик. Рєзніков зморщився, але дзвінок прийняв, звертаючи автівку на узбіччя. Куди їхати зараз, він насправді не тямив. А от стати і ще раз все обдумати, мабуть, було варто.

– Слухаю, пліснява.

– Рєзніков, тут, – та сухий голос раптом обірвався. – Пішов ти, груда тупого м’яса! Якого біса ти продовжуєш мене так називати? Гімна тобі, тепленького, і прямо до ротяки, аби…

– Все почув і прийняв до відома, – перервав просторий потік фантазії старого знайомого. – Ще щось, що не стосується мене, чи вже можна класти слухавку?

– Йди до дідька лисого! Так! Маю дещо, але послати б тебе до Морока. Якого біса я продовжую тобі допомагати?

– Бо ти мене любиш, – Денис всміхнувся. – Я ж такий красунчик.

– Мерзота ти, Рєзніков, а не красунчик, – зітхнули на іншому боці. – Але лови. Після навчання у Москві на базу не повернулось семеро хлопців і дві одиниці техніки. П’ятеро взяли відпустки і відгули. Двоє мали дозаповнювати якісь бланки. Всі семеро на зв’язок не виходили. Про їхню участь в історії з терористами керівництву відомо не було. Наразі всі накладають у штанці від перспектив і зображають шалену активність.

– Бляха.

«Семеро, – завмер, пригадавши тіло в автівці. – Шестеро тренованих оперативника, озброєних і з транспортом».

Теорія з зарубіжними терористами, висунута пресою, розвалювалась.

«Невже справді свої діяли?»

– Ти ще там?

– Так, – видихнув. – Маєш ще щось?

– Неофіційно, – замовкли.

– Гей! Є що додати, кажи. Бо в мене, знаєш, тут все неофіційно, – зітхнув, сфокусувавши погляд на дорозі.

– Пітер почав збирати особові справи цих хлопців, – повільно.

– Логічно.

– І все там не дуже гаразд. Причому настільки не гаразд, що ніхто не розуміє, як вони ще досі лишались на своїх місцях, а не сиділи по комірках внутрішньої розвідки.