Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

– Вісімсот двадцять гульденів на рахунку у Веслера.

– О, це все значно спрощує. Добре. Зустрінемося в четвер, через два дні, в Амстердамі, я надішлю тобі деталі. Тоді ми вирішимо, як тобі відмити півтонни золота.

– Дуже тішусь.

Задоволені, вони вийшли з кімнатки. Генріх Оранський підозріло подивився на них, але утримався від запитань. Вони ще трохи побалакали про дрібниці, потім де Греф покликав двох робітників, які на крихітних ношах віднесли Катаріну до карети.

– Мушу визнати, що я був зачарований тим, що йонге мейшє була готова пробратися по багнюці, щоб просто поговорити зі мною, – сказав бургомістр Амстердама на прощання. – До зустрічі в четвер!

Незважаючи на те, що Еркісія чекав більше години, він не виглядав особливо нудьгуючим чи нетерплячим. Він також ніяк не прокоментував стан сукні Катаріни.

– Ну, як тобі? – запитав він, коли карета рушила до Лейдена.

– Дуже вражаюче. Але для нас важливіше те, що мені вдалося поговорити з де Ґреффом.

– З директором Ост-Індійської компанії? І що?

– Він допоможе нам вирішити проблему з грошима.

– Обережно. Такі впливові люди дуже небезпечні. Він може одним словом прибрати тебе навічно.

– Прибрати з Нідерландів. – Дівчина знизала плечима. – У найгіршому випадку я повернуся до Німеччини, і все трохи затягнеться. Тепер, коли я маю, гм, засоби до існування, моя ситуація кардинально змінилася.

– Ти все продумала, чи не так?

– Як ти сам мені довів, зовсім не все. І є багато такого, про що я й досі не хочу думати. Це одна з тих речей, про які я буду думати з тобою.

Почався дощ. Його прогнозували вже кілька годин, сталево-сірі, густі хмари нависли над Зеландією аж до Роттердама. Дощ безперервно барабанив по даху екіпажу, що підстрибував на дорозі. Катаріна зібралася з духом, щоб знову запитати Домініка про його мотиви, які були їй не зовсім зрозумілі. Вона чудово розуміла бажання помститися братам з Ордену, які його зрадили, але не могла збагнути іншого: атмосфери бездумного прагнення до руйнування, яка оточувала ченця. Інформація, яку повідомила їй фон Найбор, могла коштувати Ордену дуже і дуже дорого. Вона не могла повірити, що Еркісія раптом запалився такою страшною ненавистю до домініканців, що засудив десятки з них на смерть. Як не крути, а Орден був величезною частиною його життя.

Вона уважно подивилася на іспанця, який, нудьгуючи, вдивлявся в скло, відстежуючи очима краплі, що стікали по ній. Він був підстрижений за голландською модою, і хоча не дав укласти волосся перукареві і не наніс віск на вуса, виглядав набагато охайніше, ніж раніше. Очі його були потемнілими, чи то від втоми, чи то від загального виснаження через рану, яка все ще помітно турбувала його. У самих темних очах, однак, вона не побачила нічого, крім того, що помічала раніше – доброти і спокою. Але з огляду на те, що він, мабуть, відчував у цей момент, слід було вважати, що чоловік досконало опанував мистецтво маскування своїх почуттів. Дівчина смутно усвідомлювала, що він є дуже, дуже небезпечною людиною.

Вона зібралася з духом і відкрила рот, щоб задати свої запитання, але не змогла вимовити жодного слова. Карета різко зупинилася. Спантеличена, вона виглянула у вікно – вони щойно проїхали Делфт і в'їхали на тракт до Лейдена, тож опинилися посеред нікуди. Все, що вони могли бачити, – це пасовиська та дерева. Вона вже збиралася покликати візницю, щоб запитати, що сталося, коли Еркісія витягнувся, мов струна. За склом з'явився невидимий обрис фігури, хтось рвучко відчинив двері екіпажу, і всередину вскочив гладко виголений лисий чоловік із стиснутим на чомусь кулаком і ротом, розкритим, наче для співу.

Катаріна за долю секунди зрозуміла, що незнайомець збирається кинути якийсь ефект. Однак той, побачивши, що в екіпажі їх двоє, остовпів і на мить завагався – це їх і врятувало. Домінік не розгубився і вдарив його ногою по простягнутій руці, маючи намір вибити з неї реагент. Нападник закричав від несподіванки і болю, але кулак не розтиснув. Він вигукнув арамейське заклинання, але, мабуть, не мав достатньої підготовки, бо нічого не вийшло. Катаріна, користуючись нагодою і тим, що все ще сиділа, з усієї сили вдарила бандита обома ногами і виштовхнула його з карети. Тріснуло ребро, і лисий чоловік впав зі сходів спиною в багнюку. У той же час двері другого екіпажу відчинилися, а назовні хтось закричав: хавр! Низ сукні Катаріни спалахнув, і вона відчула хвилю жару на ногах. Дівчина інстинктивно схопила єдине, що було під рукою – сталеве кільце, що скріплювало штори – і відчайдушно викликала перший-ліпший ефект використання сталі, який прийшов їй на думку, – закляття задухи. На її подив, вогонь згас. Тим часом Еркісія встиг вистрибнути з карети і тепер боровся з другим нападником, притиснутий до дерев'яної стінки екіпажу. І він програвав. Дівчина вивалилася на слизьку від дощу доріжку і схопила прикріплений до браслета папірець, яким вона запалювала свічки.

– Домінік! – застережливо вигукнула вона.

Еркісія зрозумів, що відбувається, і з останніх сил відштовхнув чоловіка. Катаріна кинула ефект. Її супротивник спалахнув, видаючи пронизливий, моторошний крик, а іспанець скористалася нагодою, миттєво схопив його за голову і одним вправним рухом зламав йому шию, злегка ошпаривши руки. Катаріна з розмаху випустила повітря. Раптом вона почула голос позаду себе, який говорив латиною.

– Зрадник! – Перший нападник, тримаючись за ребра, вийшов з-за карети і наблизився до них, виставивши кинджал.

– Брат Михаїл, – спокійно відповів Еркісія, не випускаючи ченця з поля зору.

– Собаці ти брат, а не мені! – несамовито закричав чоловік і з божевільним ревом кинувся на відступника, зовсім забувши про присутність Катаріни, яка скористалася нагодою, щоб просто підставити йому ногу. Той грохнувся на землю, вдарився головою об каміння, кинджал випав з його рук. Еркісія підняв зброю і підійшов до свого колишнього співбрата.

– Ти будеш горіти в пеклі, покидьок, – ледь чутно промовив брат Михаїл крізь шум дощу. – Бог ніколи не пробачить тобі!

Домінік, очевидно, не зворушений цим вироком, поставив чобіт на шию ченця і встромив кинджал йому в спину, вбивши одним тренованим ударом. Катаріна перевела подих; тільки тоді вона усвідомила, що затамувала подих під час сутички з домініканцями. Вона подивилася на труп, з якого ще йшов дим і