Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

твір, то миттю навів би лад з усім цим, перетворивши полковника Моравця, наприклад, на полковника Новака, а родину Моравців назвавши Швіґарами — чом би й ні? А зрадника охрестив би якимось зовсім неймовірним назвиськом: Нутелла, Кодак, Прада чи бозна ще яким. Звісно, я не хочу бавитися в ці ігри. Моєю єдиною поступкою читачеві є те, що я не відмінюю чеські прізвища за родами: хоча жіноча форма прізвища Моравець за всією логікою мала би бути Моравцова, я, одначе, лишаю основну форму, пишучи, наприклад, «тітонька Моравець» замість «тітонька Моравцова», щоб до однієї складності (однакові прізвища персонажів, які існували насправді) не додавати ще й другу (властива деяким слов’янським мовам зміна прізвища, якщо воно стосується жінки або цілої родини). Я ж не пишу російського роману. До того ж у французьких перекладах «Війни і миру» Наташа Ростова стає — чи то пак лишається — «Наташею Ростов».

170

Щоденник Ґеббельса, 6 лютого 1942 року: «Ґреґорі доповів мені про стан справ у Протектораті. Ситуація там дуже добра. Гайдріх блискуче попрацював. Він виявив стільки політичної мудрості й обачності, що тепер уже й мови нема ні про яку кризу. Однак, разом із тим, Гайдріх хотів би замінити Ґреґорі на когось із есесівських командирів. Я не згоден. Ґреґорі чудово знає Протекторат і чеське населення, а кадрова політика Гайдріха не завжди розумна, і до того ж їй бракує чіткої направленості. Саме тому я тримаюся за Ґреґорі».

Хто такий цей Ґреґорі, їй-богу, не маю ані найменшої гадки. І не дайте себе обманути моїм начебто невимушеним тоном: я справді шукав!

171

Щоденник Ґеббельса, 15 лютого 1942 року: «Довго розмовляли з Гайдріхом про стан справ у Протектораті. Ситуація там значно покращилася. Ужиті Гайдріхом заходи дають хороші результати. І, попри це, інтелігенція досі вороже налаштована до нас. У всякому разі, ту небезпеку, яку певні групи чеського населення становили для Німеччини, цілковито нейтралізовано. Гайдріх вдало маніпулює чехами, грається з ними в кота й мишку, а вони проковтують усе, що він їм каже. Гайдріх удався до цілої низки особливо популярних заходів, насамперед до активної протидії нелегальній торгівлі. До речі, просто дивовижно, скільки продовольчих припасів було виявлено в населення під час боротьби із чорним ринком. Гайдріхові з успіхом вдається проводити політику примусового онімечення значної частини чехів. Він просувається у цій сфері вкрай обережно, однак немає жодного сумніву, що результати, які будуть згодом, виявляться чудовими. Слов’ян, наголошує Гайдріх, не можна виховувати так само, як німців. Їх потрібно або ламати через коліно, або постійно привчати до покори. Він обрав другий шлях і миттєво (sic!) досягнув успіху. Наше завдання в Протектораті цілком зрозуміле. Нойрат зовсім збився з пуття, цим пояснюється та криза, що виникла в Празі.

Разом із тим Гайдріх формує Службу безпеки для всіх окупованих територій. Вермахт створив йому чимало проблем у цій сфері, однак подібні складнощі виявляють тенденцію до врегулювання. Що далі, то більше вермахт демонструє свою неспроможність вирішувати ці питання самотужки.

Крім того, за інформацією Гайдріха про деякі підрозділи вермахту, вони не придатні ні в політиці, ні в націонал-соціалістичній боротьбі, а що стосується управління народом, вони в цьому анічогісінько не тямлять».

172

16 лютого лейтенант Бартош, керівник диверсійної групи «Сілвер А», яку було десантовано тої самої ночі, що й Ґабчика з Кубішем, за допомогою радіопередавача «Лібуше» надіслав до Лондона рекомендації, що дають нам змогу дістати досить чітке уявлення про ті труднощі, які поставали перед десантниками в їхньому підпільному житті:

«Групи, які буде сюди направлено, споряджайте належним одягом і давайте їм якомога більше грошей. Не будуть зайвими невеличкий пістолет, що вмістився б у кишеню, і портфель (його важко тут дістати). Ампули з отрутою мають бути зручніші — менші. Групи по змозі десантуйте не в тому районі, де їм належить діяти. Так німецьким органам безпеки буде тяжче їх виявити. Найбільші труднощі тут із пошуком роботи. Ніхто не хоче брати працівника без трудової книжки, а ті, хто її мають, зареєстровані на біржі праці. Небезпека потрапити в примусові трудзагони дуже зростає навесні, а отже, влаштовуючи на роботу щораз більше підпільників, ми ризикуємо провалити всю мережу. Тому я вважаю доцільнішим залучати якомога більше тутешніх мешканців і обмежити до необхідного мінімуму появу нових людей. Підпис: Іце».

173

Щоденник Ґеббельса, 26 лютого 1942 року: «Гайдріх надіслав мені детальний звіт щодо стану справ у Протектораті. Ситуація загалом не змінилася. Із цієї доповіді цілком очевидно випливає те, що Гайдріх обрав правильну тактику. Він поводиться із чеськими міністрами так, наче вони його підлеглі. Гаха цілковито підкорився новій політиці Гайдріха. На цю мить щодо Протекторату можна не турбуватися».

174

Гайдріх не забуває про культуру. У березні він організовує виставку, що називається «Радянський рай». Це найбільша культурна подія його правління. Відкриває її з великою помпою відразливий Франк за участю старого президента Гахи й ницого міністра-колаборанта Емануеля Моравця.

Я точно не знаю, що демонстрували на тій виставці, але на меті малося показати, що СРСР — варварська й недорозвинена країна із цілковито жалюгідними умовами життя. Усе це вочевидь для того, щоб підкреслити збочену за своєю суттю природу більшовизму. А ще це нагода повихвалятися своїми перемогами на Східному фронті, виставивши як трофеї захоплені в росіян танки й зброю.

Виставка триває майже місяць, її відвідує півмільйона людей, серед них і Ґабчик із Кубішем. Це, мабуть, перший і останній раз, коли вони бачать радянський танк.

175

Спершу мені здавалося, що розповісти цю історію нескладно. Двоє чоловіків мають убити третього. Їм це вдається або не вдається, та й по всьому. Чи майже по всьому. Решта персонажів, думав я, — лише примари, які зграбно ковзають по полотну Історії. Мені було відомо, що примарами теж треба опікуватися, і це забирає чимало зусиль. Але я не знав — хоча мав би здогадатися, — що будь-яка примара прагне лише одного — відродитися. Я б залюбки їм допоміг у цьому, але ж у мене обов’язки перед історією, яку я пишу, і я не можу дати скільки завгодно місця армії тіней, яка безупинно зростає й переслідує мене, щоб помститися, мабуть, за недостатню увагу з мого боку.

Але це ще не все.

Пардубіце — місто на Ельбі, у Східній Богемії. Його населення — приблизно дев’яносто тисяч мешканців, у місті є гарний центральний майдан і прекрасні будинки в стилі ренесанс. Звідти родом Домінік Гашек, легендарний воротар, один із найкращих хокеїстів усіх часів і народів.