Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Так, на дачі дітям для тренувань виділили простору кімнату і прибрали звідти всі меблі, створивши щось на кшталт міні-залу, щоб вони могли практикуватися навіть далеко від танцклубу і не втрачали вихідні, коли інші діти працюють у залі. І їм зараз це дуже допоможе.

– І ти готова відпустити малечу так надовго?

– Я маю намір регулярно до них навідуватися. Після вечірніх тренувань, коли будеш забирати мене з клубу, можемо заїжджати на дачу, – висунула вона пропозицію.

– Так і зробимо, – погодився Ланін. – Тільки хто з нас їм скаже, що повз найближчий турнір вони пролітають? Ти ж уявляєш, яка буде реакція.

– Я і скажу, – вирішила Віола, – побуду «злим поліцейським», ну а ти стань «добрим» і... Є ідеї, як їх заспокоїти?

– Вигадаю що-небудь, я ж батько...

Від його слів кольнуло в грудях.

– Поїхали вже? – вона попрямувала до машини. – Вони, напевно, вже зачекалися.

Стеф і Стеша дійсно повисли на шиї спочатку у мами, потім у тата і швиденько сунули носи в пакети з подарунками.

– Ух ти-и-и-и... Це все нам? – зрадів Стефан. – Вам бабуся зателефонувала і сказала, що ми добре поводилися?

– Так-так, зателефонувала і саме так і сказала, – всміхнулася Віолетта, прикидаючи найкращий час, щоб повідомити дітям не найприємніші новини.

– Мамусю, татусю, дя-я-якую! – засяяла Стефанія і притиснула до грудей нову ляльку. – Ми були слухняними і дуже-дуже готувалися до турніру.

І Віола змусила себе сказати те, що миттю стерло радість із дитячих облич:

– Дітки, ви в нас розумнички, ми з татом вами дуже пишаємося... але на цей турнір ви поїхати не зможете.

–Але чому? – в очках Стеши з'явилися сльози. Вона ще міцніше стиснула ляльку, ніби та могла їй чимось допомогти.

– Ми ж так тренувалися! – обурився Стеф.

– Вибачте, рідненькі мої, але вам поки доведеться зробити перерву в турнірних поїздках.

У ці хвилини Віолетта себе ненавиділа. Через її нездатність впоратися з минулим і страху втратити те, що має, страждають ці маленькі зірочки, найрідніші люди на світі. Але якщо вона цього не зробить, якщо не відішле їх, життя Стефа і Стеши може перевернутися з ніг на голову. Вірніше, його в силах перевернути один індивід, що пре навпростець, який навряд чи буде рахуватися з чужою думкою. Якщо вже він зважився шантажувати саму Віолу, щоб силою прив'язати до себе (і поки незрозуміло, навіщо йому це знадобилося і як на ситуацію дивиться Олена), невже зупиниться і нічого не зробить, якщо дізнається про спільних із нею дітей?!

– А що ж так? – здивувався дядько Євген. – Вони ж готувалися...

– Так, наші ягнятка добре тренувалися, – підтримала його тітка Світла.

Віолетта виразно глянула на чоловіка, мовляв, я свою справу зробила, тепер твоя черга. І Яр, як і обіцяв, поспішив на допомогу.

– Гей, карапузи, а ну не вішайте носи! Ви ж завжди хотіли довше побути на дачі. Коли підете до школи, вже не зможете проводити там стільки часу. За прогнозами, скоро випаде сніг, будете з бабусею і дідусем на санках кататися, в сніжки грати і снігових баб ліпити. А ми з мамою тим часом повинні перемогти одного лиходія, щоб він вас не вкрав.

– Якого ще лиходія? – округлив очі Стеф.

– Він страшний? – Стеша інтуїтивно притулилася до брата.

– Та приїхав тут один злий дядько, ось ми і не хочемо, щоб він вас образив, – продовжував Ярик. – Коли ми його проженемо, то заберемо вас назад. А ви повинні бути розумничками і продовжувати слухатися бабусю і дідуся, домовилися? І тренуватися, звичайно, теж.

– Ми з татом будемо приїжджати до вас часто-часто, ви навіть не встигнете за нами скучити, – запевнила малюків Віола.

Тітка Світла і дядько Євген перезирнулися. Здається, вони подумали, що син і невістка нарешті зважилися присвятити час один одному, тому підтримали гру.

– От бачите, які у нас сміливі мама і тато! – вигукнув свекор.

– І стільки іграшок вам привезли, щоб ви не сумували, – свекруха стала діставати з пакету коробки з настільними іграми. – Ох, скільки тут усього... Нам точно нудно не буде.

– А ви точно його виженете? – личко Стефана було дуже серйозним. – Тато, цей дядько мамі боляче не зробить?

– Тато дуже сильний, він матусю в образу не дасть! – відповіла йому Стеша. – Так, тату?

– Звичайно, мила. Не дам і не віддам нікому і ніколи, – Ярослав обійняв Віолетту незвично міцно.