Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

Здавалося б, нічого такого, і Барський пояснював собі, що закупівля – це не подорож на Місяць. Він здичавів чи що? Не обов'язково. Адже Марчін згадав своїх друзів, які встигли виїхати на Захід за часів ПНР. Він згадував, як вони описували свої переживання, розгубленість, шок і здивування. Ну, але не перебільшуйте, – заспокоював він себе, – на відміну від людей, які тоді виїхали до Німеччини чи Англії, він досконало знає місцеву мову і культуру.

Потоцька дала йому п’ять сотень, сказавши, що точно вистачить, а Майхржак дав йому свою кредитну картку на всякий випадок. "Пін–код запам'ятаєш легко, лише чотири цифри. Коли тебе попросять ввести та підтвердити, просто набирай цифри на клавіатурі, яка буде ближче до твоєї руки. А якщо щось станеться, подзвони мені". До цих настанов Потоцька лише додала: "Пам’ятай, ця цивілізація всім на користь". Однак Марчін не почувався заспокоєним.

Магазин йому вдалося знайти швидко. Барський завжди добре орієнтувався в просторі. Е–е–е–е... Він очікував бог знає чого, як от цей жахливий торговий центр, де тільки продовольчі магазини були розміром з футбольне поле, а все, що він побачив зараз – це місцевий супермаркет, як з часів ПНР. Дрібниця. Всередині його не здивували ні купи товарів, що сягали до стелі, ні кошики чи візки, ні навіть охоронці в псевдоамериканській формі. Його єдиний висновок: можна було вдягти светр, тому що кондиціонер був налаштований на максимум. Він узяв кошик і пішов між полицями. Лише тепер Барський глянув на список покупок, який Потоцька запхала йому в кишеню. Ой божечки! Він вивчав кожну позицію, а потім трохи безпорадно озирнувся. На щастя, він побачив неподалік продавщицю, яка щось розкладала на полицях. Її легко було впізнати за службовою формою.

– Вибачте, пані, – Марчін підійшов ближче.

– Чим я можу вам допомогти?

Замість того, щоб сказати, що він заважає її терміновій роботі, жінка мило посміхнулася, явно підбадьорюючи його.

– Туалетний папір є? – чемно запитав Барський.

– А який?

Він не очікував такого запитання.

– Хм... Нормальний.

Жінка надягла на обличчя стурбований вираз.

– О, це буде проблема. – Вона швидким жестом відкинула волосся з чола. – Але я знаю, що пан має на увазі. Бачила рекламу... Папір під назвою "Нормальний". Сірий, страшний, який нічого не витирає, а тільки дере. Польські емігранти іноді замовляють його, щоб нагадати собі про Польську Народну Республіку.

Жінка провела його через полиці до стійки з туалетним папером. Та була кілька метрів завдовжки.

– Тут, мабуть, "нормального" не купиш. Лімітована серія. Гадаю, ви повинні спробувати в магазинах для колекціонерів.

– Гм... Дякую, пані.

Продавчиня кивнула й пішла геть, а він дивився на десятки видів паперу на вибір. Ромашковий, лавандовий, полуничний, парфумований, протиалергічний, тиснений чи розписний, різнокольоровий, смугастий, двошаровий, тришаровий, зволожений... Так, тепер він зрозумів. Жінка просто не могла дотумкати, що хтось взагалі питатиме, чи є в магазині туалетний папір.

Ну добре. Але чого хотіла Потоцька? Марчін почав вивчати етикетки. Судячи з попереджень, тут теж могли бути пастки. Наприклад: "джамбо – найдовший рулон (примітка: може не поміститися в деякі типи стандартних тримачів)". Холера. Який тримач був у Потоцької? Через добру чверть години він купив папір з написом: "а тут я бачу всю цивілізацію!".

Олія для салатів. Барський вже помітив, що на малюнках проходи між стелажами позначені якимись символами, а на перехрестях стоять покажчики. Олія… Вона є. Ось і все, просто як пиріг! Поки не глянув на полиці. Неможливо. Неможливо, щоб їх було стільки. Мабуть, він викликав загальний інтерес своїм жахом, бо до нього підійшла дівчина в форменому одязі й запитала:

– Я можу допомогти?

– Е–е... я б хотів олії для салату, – сказав він.

– З чого?

Якусь мить Марчін дивився на неї, не знаючи, що сказати. На щастя, дівчина сама почала перелічувати:

–З оливок, виноградних кісточок, горіхів, гарбуза...

– Гарбуза? – здивувався він.

– Відмінно підходить для потенції, – додала дівчина з посмішкою.

– Е... ні, ні. Якусь звичайну. З оливок.

– Екстра вірджін, вірджін, оліо чи санса?

– Мммм... першу, – попросив Марчін.

Він навіть не намагався запитати про різницю між "екстра" та "вірджин".

– З Іспанії, Італії, Греції, Тунісу, Туреччини, Сирії, Марокко, Португалії... ?

– З тієї... З Іспанії, мабуть.

– З півночі чи з півдня?

Барський, засипаний запитаннями, відчув, ніби от–от знепритомніє. Йому хотілося крикнути, що йдеться про ті оливки, що росли під парканом, а торік на них пес написав. Але після півтора десятка хвилин лекції у нього склалося враження, що він став хорошим спеціалістом з оливкової олії. Він також дізнався дещо інше. Він просто опинився в дорогому, висококласному магазині і продавці були зобов'язані надати вичерпну інформацію про продукцію. Тут ніхто не був злим, всі хотіли йому допомогти. Але оскільки він ставив дурні питання, йому намагалися все пояснити і дізнатися, що він хоче купити.

Він також зрозумів ще одну важливу річ. Питання або вимоги повинні бути сформульовані настільки точно, щоб вони не передбачали наступних, більш детальних. На щастя, яблука були наступними у списку покупок. Тут його не вб'ють. Він чудово знав, які фрукти корисні, а які йому потрібні. Він рішуче рушив до продавщиці у фірмовому фартуху.

– Пані, мені потрібно два кіло яблук. Вони не можуть бути солодкими чи кислими, – він уточнив справу, щоб та не могла більше запитувати. – Тверді, хрусткі, з товстою шкіркою. Зелені, тільки з червонуватою плямою з одного боку і крихітними золотисто–коричневими смужками на поверхні. Чи є у вас такі?

– Звичайно. – Обличчя дівчини розтягнулося в суперввічливій посмішці. – Вони мають походити з анаеробного чи екологічного середовища?

У Барського опустилися руки, і він онімів.

Мабуть, він не слідкував за часом, бо Майхржак і Потоцька виглядали дуже знервованими, коли він несподівано побачив їх у крамниці.

– Господи Боже, ми думали, що тебе заарештували чи ще гірше! Вони ж вже зачиняються.

Марчін витер піт з чола й узяв порожній кошик із кількома видами здобичі.

– Я лише на половині списку, – зітхнув він.

Потоцька і Майхржак довгий час мовчки працювали за комп’ютерами. Барський був вражений. Не виходячи з дому, вони могли отримати доступ до будь–якого документа через команди комп’ютера. Один документ за одним, одна база даних за одною, бухгалтерські таблиці, рахунки і все, що міститься у