Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"

29

Діма

 

Щойно я побачив Женю, вона стала для мене суцільною проблемою. Через рік захотів її до нестями. Подальші півтора року втілилися в муки, спроби домовиться із самим собою, бажанням плюнути на все, піддатися спокусі. З них півроку добровільної ізоляції від неї. Не допомогло! Пристрасть, жадання, одержимість - я не знаю, як це назвати, але щойно знову її побачив, мене накрило найглибше, ніж першого разу. Хоча й за тисячу кілометрів неабияк штормило. А остання доба перетворилася на суцільний кошмар, наповнений агресією та сліпою люттю. Коли її вирахували, в готель їхав лише з одним бажанням - прибити. Але дівчинка сплутала всі мої плани своїм виглядом та зухвалістю. Плати перегоріли остаточно. Зірвався.  

І ось вона лежить переді мною на ліжку. Оголена! Мрія, що збулася. Усе, що раніше стримувало мене, втратило значення, зникло. Яка перешкода може стояти перед бажанням такої сили? У голові залегла потужна завіса, через яку наполегливо пробивалася тільки одна адекватна думка, не накинутися на неї звіром.

Намагаюся роздягатися повільно, щоб хоч трохи розвіяти туман похоті. Не виходить. Речі летять на підлогу за дві секунди. Одягаю презерватив і приєднуюся до своєї дівчинки. Нависаю над бажаним тілом. Дивлюся у вири зелених очей і остаточно зникаю. Опускаюся до неї, утримуючи вагу руками. Шкіра до шкіри. Перший повний контакт. Знову нападаю на пухкі губи, вриваюся язиком у солодкість гарячого рота. Женя самозабутньо відповідає. Руками обхоплює шию, тулиться до мене. Наші язики, втративши контроль, хаотично борються один з одним. Кайфую лише від цих відчуттів. Усі рецептори вибухають, коли моя дівчинка дряпає мені плечі. Лечу в космос чи падаю в безодню? Все одно. Та хоч прямо в Пекло до диявола. Зараз жодна сила не зможе мене зупинити.

Мало! Мені її мало. Хочу всю облизати, як звір свою самку. Спробувати кожну частинку такого апетитного тіла.

Цілую шию. Залишаю засоси. Занадто смачна. Бурлить примітивне бажання привласнити. Ніби Моя! Доріжка поцілунків-укусів до грудей. Засмоктую сосок. Моя дівчинка вигинається. Її віддача зводить з розуму. Ричу. Кусаю. У відповідь отримую надривний стогін, що повністю зносить дах. Не була б вона незайманою, давно б узяв. Жорстко, грубо. Але підсвідомість надривно сигналізує - так з нею не можна! Як би не хотів її взяти, треба бути обережним.

Спускаюся в низ. Обціловую живіт, язиком пірнаю в пупок. Ще нижче. Руки на моїх плечах напружуються. Нігті впиваються в шкіру, коли я дориваюся до найсолодшого. Бажаного. Зариваюся в Рай, до якого так довго хотів дістатися. Наді мною лунає надривний стогін. Моя невгамовна дівчинка знову вигинається. Намагається тягнути вгору. Відчуття позамежне. Одне на двох. Не можу відірватися. Занадто ідеально мені зараз, якщо не брати до уваги болісну пульсацію в паху. Але й це не має значення порівняно з її смаком. Дурію!  

Судоми її оргазму зводять з розуму. Похіть виривається на волю, зриваючи всі недоступні печатки семи замків. Підриваюся до своєї дівчинки і різко входжу відразу на всю довжину. Знаю, що роблю боляче. Дуже. Судячи з гучного скрику і напруженого тіла. Але стримати себе вже не в силі. Вибач, дівчинко! У мене вселився звір у первісному вигляді. Усе на що мене вистачає - зупинитися на кілька, подібних до горіння на вогні, секунд, даючи змогу звикнути.

Далі мене не втримати. Себе не контролюю. Потужна напруга, що утворилася хай не з першого, але з доволі впертого погляду, вимагала виходу. Відпускаю гальма. Дозволяю те, про що уявляв лише у мріях, які атакували мене день у день протягом часу коли зрозумів, що вона вже доросла. Вбиваюся в неї до упору. Руки на стегнах надійно її фіксують. Рухаюся швидко. Жорстко. Не шкодую. Вона сама витягла чеку з гранати.

Не той кут. Хочу глибше, більше. Перевертаю на живіт, ставлю на коліна і знову входжу. Від відчуттів, що накотилися, закочую очі. Мимоволі гарчу. Наразі я особина, яка втратила людяність. Три вищі освіти на х*й! Які мізки, якщо дориваєшся до бажаного? Хвала тому, хто створив цей світ. Моя дівчинка стегнами піддається на зустріч. Слух уловлює приглушений стогін. Член здавлює вібрацією насиченого організму. Вона знову кінчає. Та так, що в мене зносить плати. Ніколи не мріяв стати космонавтом, але космос щойно побачив. У всій красі-ляпоті! З найзручнішого ракурсу.

Кілька хвилин відпочинку на іншому боці ліжка та... Пизд*ць! Суть скоєного по частинах вибудовується в мізках, змиваючи все щойно пережите.

        

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно