Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Мені було ще не дуже добре, але відмовитися я не могла. Гордість не дозволяла ховатися нехай навіть і з поважної причини. Зібравши себе до купи (єдине, на що мене вистачило, це прийняти душ) викликала таксі. За кермо сідати поки побоювалася.

У невелику кафешку, де ми домовилися про зустріч, я приїхала перша. Прочекала п'ятнадцять хвилин, поки дівчина не зволила з'явитися. Пунктуальність - це явно не її!

- Виглядаєш жахливо! - привітала мене Інеса.

- Зате ти чудово, - і ні краплі не лукавлю.

Переді мною сиділа елегантно одягнена красуня, яку хоч зараз відправляй на обкладинку модного журналу. А я в спортивному костюмі, без макіяжу, з недбалим пучком на голові та, вишенька на торті, змучене обличчя. Але зараз мене це хвилювало найменше. Весь час, щойно я вийшла з дому, мене не покидало незрозуміле відчуття. Та я не могла його описати, що сильно тривожило.

Коли Інеса зробила замовлення, у неї задзвонив телефон. Навіть не вибачившись, хоча про що я, вона вийшла на вулицю. Через вікно було видно, як дівчина з кимось весело спілкується. Втомлено зітхнувши, попросила третю чашку зеленого чаю. Мені було фіолетово на влаштований нею цирк. Я нікуди не поспішала. Невже вона справді думала, що я сидітиму та, в очікуванні, труситимуся від страху.  Навпаки ставало навіть дедалі цікавіше. Не діяла на мене її тактика.

Повернувшись, Інеса гордовито зажадала замінити остиглий лате макіато та лише потім звернула свою царську увагу на мене.

- Ви були з Маратом знайомі раніше? - нарешті вона перейшла до суті, ось тільки початок розмови мені дуже не сподобався.

- З чого такі запитання? Ти сама чула, як Слава нас знайомила.

- Чула, - погоджується та при цьому дуже уважно мене роздивляється, намагаючись вловити фальш. Даремно! Вона не той потужний подразник, який здатен вивести мене на емоції. Навчена вже тримати обличчя, - Але з вашого переглядання біля басейну та бурхливої сцени в коридорі не скажеш, що ви не знайомі.

- Твої розумні заключення - це твої проблеми, - я від самого початку прийшла сюди, не збираючись виправдовуватися, було потрібно та цікаво її послухати, - І з подібними питаннями звертайся до первісного адресата. Інесо, кажи, що хотіла та я піду. Набридло тут сидіти, та й чай уже не лізе.

- Тебе що совість зовсім не мучить? Ти хоча б вибачилася! - розгубилася вона.

- Мені нема за що вибачатися! - не я на нього накинулася, додаю подумки, - А чому ти не втрутилася? Маєш же право, все-таки майбутня дружина.

- Ти не знаєш Марата, - спірне питання! - Якщо він чогось хоче, то в нього на дорозі краще не стояти. Але ти не спокушайся, - зарозуміло усміхається, - його забаганки швидко задовольняються. І, як ти правильно підмітила, одружиться він зі мною.

- Тоді не розумію сенсу нашої зустрічі. Чи ти з усіма його «захопленнями» зустрічаєшся для роз'яснювальної бесіди?

- Раніше він такого собі не дозволяв! При мені й так нахабно, - зло виривається в неї, але вона одразу бере себе в руки, - Софія, я тебе розумію. Більше ніж ти думаєш. Такого як Марат кожна собі хоче...

Її мова різко обривається, очі застигають на мені, обличчя на очах блідне. Мені в спину впиваються мільярди голок від колючого погляду. І я, навіть не обертаючись, знаю, що відбувається. 

- Інесо, яка цікава в тебе компанія, - над нами нависає Дроздов.

В ідеально сидячому чорному костюмі та білосніжній сорочці. Його карколомний вигляд та незмінно навколишня аура сили та влади змушує серце вилітати з грудей, а й так підвищену температуру піднятися ще на кілька градусів.

На свою дівчину він не дивиться, як шуліка спостерігає за мною. Насилу ковтаю, але погляд відвести не можу. Мене знову затягує у вир сірих очей.

- Марат, а що ти тут робиш? - відмирає Інеса, підозрюю, від наших із ним напружених переглядувань, - Ти стежиш за мною? - по голосу чути, що вона невдало намагається хоробритися.

Дроздов ліниво переводить на неї погляд. З її зацькованого вигляду я вражено розумію - вона його боїться!

- Ні, Інесо, за тобою я не стежу, - голос абсолютно спокійний, так само, як і обличчя, але я відчуваю, як у ньому клубочиться гнів.

- А я ось зустрілася з Софією дізнатися про її самопочуття. Слава сказала, що вона захворіла, - почала виправдовуватися дівчина.

- Похвально! Тільки відколи ти стала такою товариською та милою з чужими подругами? - єхидно цікавиться, - Тобі своїх недалеких дур мало?

У мені моментально спалахує злість за незаслужене приниження. Але продовжую сидіти. Не можу зрозуміти, він спеціально це сказав чи випадково вирвалося. Дроздов ледве помітно стискає губи й мовчки повертається до мене. Уже не важливо! До вибачень він ніколи не опуститься. Перевірено.

- Спасибі, що проявили турботу про хвору недалеку дурепу, Марат. Було дуже смачно! Мої захоплення вашому шеф-кухарю! 

Встаю та йду на вихід. Мене, звісно ж, ніхто не зупиняє.