Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Чогось подібного я й очікувала та не боялася ні її, ні майбутньої розмови. Було б дивно, якби нас, у загальному коридорі, ніхто не побачив або не почув. Але з кожною хвилиною мені ставало гірше. На телефон надійшло повідомлення про таксі, що під'їхало.

- Інесо, давай іншим разом ти мені влаштуєш розбір польотів, - розвертаюся піти, але невгамовна хапає мене за лікоть та одразу ж відсмикує руку.

- Ти вся гориш. Що з тобою? - ну так, відчуваю градуси в мені підвищуються.

- Температура. Що не зрозумілого?! - бубню собі під ніс.

- Може тобі лікаря викликати чи швидку? - схоже, що щиро розгубилася дівчина.

"Собі лікаря виклич, місцева принцесочко!", - злісно подумала я та відразу ж себе відсмикнула. Чому я так розлютилася на неї, адже нічого поганого по суті вона мені не зробила? Навіть навпаки, це я цілувалася з її нареченим.

- Спасибі, Інесо! Усе нормально. Я зараз в аптеку заїду за таблетками, - постаралася говорити максимально нейтральним тоном, - Ти у Слави візьми мій номер. На тижні зустрінемося та поговоримо. Добре?

- Гаразд!

Коли я вийшла з аптеки, зателефонувала Слава.

- Софі, як ти почуваєшся? Інеса сказала, що ти захворіла. Температура велика, - схвильовано запитала вона.

- Усе нормально. Інеса злегка перебільшила. Пару днів поваляюся вдома та буду як новенька.

- Ти де зараз?

- Вийшла з аптеки біля будинку.

- Я зараз приїду до тебе, - поставила перед фактом.

- Не потрібно, - не можу зараз її бачити, - Слава, у мене таке іноді буває. Усе нормально.

Але мене вже ніхто не слухав. Дідько!

Слава приїхала з лікарем. Даремно! Він мене оглянув та не сказав нічого нового. Виписав рецепт та призначив постільний режим. Після того як він пішов, подруга засобиралася в аптеку. Залишивши поза увагою мої заперечення взяла ключі від квартири та зникла. Я ж провалилася в неспокійний сон.  

- Софі, прокидайся! - мене хтось нахабно будив, - Тобі потрібно випити таблетку та поїсти.

- Відчепись, чудовисько! - відкривати очі не хотілося.

- Не дочекаєшся! Ну ж бо, давай! Ти ж доросла дівчинка, маєш розуміти, що потрібно.

- Гаразд, тільки трясти перестань, - із заплющеними очима простягнула руку та, діставши ліки, закинула в рот.

- Молодець, а тепер бульйончик, - очі самі по собі відкриваються, - Впораєшся?

Недовірливо дивлюся на гарячу рідину в тарілці. Виглядає апетитно.

- Ти ж не сама готувала? - запитую з надією, оскільки знаю, що з кулінарією Слава не особливо дружить.

- Ні, звісно. Ти їж, давай, - усміхається, - Спочатку хотіла, щоб наш кухар приготував, але потім подумала, що це довго буде та зателефонувала Марату, щоб у його ресторані приготували свіженький бульйон. Ось дорогою і забрала. Так зручніше було та швидше.

Від згадки Дроздова я мало не подавилася. Але швидко взяла себе в руки та продовжила поглинати дуже смачну першу страву.

- Як тобі? - лукаво цікавиться дівчина.

- Дуже смачно! - чесно відповідаю.

- Ну тоді інші страви від найкращого шеф-кухаря столиці ти теж оціниш.

- Славо, ну навіщо? - зітхаю, вкотре дивуючись щедрості подруги, - Я тобі, звісно, вдячна, але я і сама в змозі замовити собі їжу. Я тобі ще за шикарну квартиру не віддячила. Твій ріелтор справжнє диво!

- А це не я, - усміхається.

Відчуваючи підставу, відкладаю ложку та тихо цікавлюся:

- Ти про квартиру?

- Про смачний презент.

- Хто?

- Ну, коли мені передавали пакети, то хлопець сказав "від Марата Хасановича з побажаннями якнайшвидшого одужання!", - вона дивиться на мене з часткою цікавості, - Ще, Софі, він цікавився, як ми з тобою познайомилися.

- Навіщо? - ковтаю клубок у горлі.

- Не знаю, - недбало знизує плечима, - Вони з Ігнатом схиблені на безпеці.

- Ясно!

- Софі, там ще Інеса запитувала твій номер телефону. Я сказала, що спочатку в тебе запитаю, як ти до цього поставишся.

- Нормально, дай їй, - ховатися від розмови я не збираюся.

Лише один день як я побачила його та вже стільки приколів! Слава більше нічого не говорить та не запитує. За це вона мені особливо подобається. Знаю ж, що їй цікаво, але не лізе.

Упевнившись у моєму більш-менш нормальному стані, вона поїхала додому. Жар від прийнятих ліків трохи спав та я немов мінним полем пішла до холодильника. Боюся побачити там знак із минулого від нього. Акуратно відкриваю коробку за коробкою та врешті видихаю з полегшенням. Чотири різноманітні страви підібрані навмання для людини, смаків якої ти не знаєш. Навіть червона риба присутня, яку я не полюбляю. У мене однозначно параноя.

Дзвінок від Інеси пролунав через кілька днів. Вона ввічливо поцікавилася моїм самопочуттям та запропонувала десь зустрітися. Якщо чесно, я не розуміла навіщо нам зустрічатися. Невже не можна телефоном мені погрожувати або, що там вона зібралася робити? Я б ще зрозуміла її жіночу цікавість на мене подивитися, але ж бачилися вже.