Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

ЗМІЙ

Адептка  Тян проігнорувала вручення похвальних листів. 

Що ж. Ці аристократи зі старих розвалених замків такі гонорові.

Як не дають їм нагороду, так можна не поважати свято для інших.

 Я намагався непомітно прислухатись, може вона уже на підході. Та її кроків чутно не було. 

Можна було б перенестися до неї й поквапити. Але могло вийти некрасиво, якщо вона як раз переодягається. Бо вона категорично проти сторонніх в цей момент.

Стара аристократія - вона така. Не попросить допомоги й відкине руку, на яку може спертися, якщо допустиш неввічливий погляд, а не те що дію.

І ще трохи мучили сумніви щодо того, чи справді вдався мій сюрприз.

Адептка наче подякувала, але мені чогось здалося, що вона невдоволена. Тільки не знаю, чим.

І тепер може не хоче йти, бо сукня не підійшла.

А кому я казав приміряти? Там би й підшили, якщо що.

Тут я помітив адепта Валеріана, який теж від нетерпіння мало нігті не гриз, і все вертів головою.

Точно її шукає.  

Он воно як. 

Невже вірить, що може мене обскакати?

Я уже встиг обмінятися записками з дамою серця. І на перший танець з нею ще вчора записаний. Її чоловік на другий, потім знову я. Так і домовленість за три танці склеїться.

А що той адепт може? Таткові передати послання, що є вигідна пропозиція? Такими темпати до весни листуватимуться. 

А у нас із парою лише шість днів на все про все. Так що нехай не мріє, не дістанеться йому Тян. І вона не заганьбить мою пару цим зв'язком.

Та все ж треба підстрахуватися.

Жаль, не можна запрошувати адепток на танець. Ми б ще швидше впорались.

І я б нарешті завершив ритуал з парою.

А то чогось нервую. У вухах щось гуде - десь на межі чутливості. Наче орган грає щось… щось схоже на реквієм?

От вчується ж таке.

Нарешті останній сумлінний в навчанні адепт одержав з рук її величності листа для батьків.

І ніби вгадала - у напівпрочинені двері зі старовинними зміями-ручками ввійшла адептка Тян.

Несподівано ефектна, зухвало-красива і в намисті, якого я у неї до цього не бачив. Ясні перли в три ряди, вибагливо скручені, лежали на її граційній шиї, привертали увагу і до несподівано красивої зачіски, і до чорної лискучої сукні.

Іншої такого ж кольору ні в кого не було. 

І хоча двері навіть не рипнули, всі повернули голову й дивилися, як вона іде, як колишеться від плавного руху поділ її чорної сукні. І як адепт Валеріан, весь в білому, іде їй назустріч.

Органне гудіння стало відчутніше.

Чи може то у мене в вухах шумить кров?

Бо я дуже, дуже невдоволений.

Тому що звідусіль чую заздрісне перешіптування.

- О, вони така ефектна пара… Хто б міг подумати, завжди така  замарашка... Вдало, як ректор уже награвся… Валеріан щедрий покровитель... 

- Бал сьогодні напрочуд красивий і всім буде, що згадати. - замріяно сказала викладачка кавогущезнавства з факультету пророцтв.

До речі - як у кавову гущу дивилася.

Про цей бал досі ходять легенди. Зі мною в головній ролі, як завжди.

Хоча мені було б набагато приємніше, щоб ми з прем’єр-міністром про все домовились і розійшлися взаємно вдоволені.

А я б поспішив на острівець, зустрівся там з парою і завершив ритуал.

Нічим би не гірше вийшло, завіряю вас. От зовсім нічим, хоч ніхто зі мною не згодний.

Всім вам подавай ефекти, скандали, інтриги й розслідування.

Будуть вам інтриги.

Але спочатку вони були нам. Тобто планувалися на багатьох. От тільки дісталися мені.

Чому?

Так було треба. Хоча спочатку нічого не віщувало.

Ото тільки мене розізлило загальне визнання адептки Тян і адепта Валеріана парою. Бо це неправильно. Вони не можуть бути парою - ні в якому разі. 

З багатьох причин, перша з яких - я проти. А потім уже всі інші. Вони люди, тому у них немає парності. Ну і то для сироти, яка цілий місяць пішки йшла до Академії, мати покровителем або й чоловіком (а я ж бачу, до чого йде) провінційного князя - то кар’єрний злет. 

А от для принцеси величезного, хоч і збіднілого королівства, ще й з таким посагом - то прикрий і незрозумілий мезальянс.

Не можу збагнути, як така в усьому раціональна й повністю занурена в життєву практику дівчина цього не розуміє. Я ж сам пропонував їй допомогу. І я впораюсь набагато швидше, причому без репутаційних втрат для неї.

От чому мене охопила лють, а не тому… не тому що...?

Не додумав цю думку.  Бо разом з люттю прийшла і образа на цю невдячну дівчину.

Ну й нехай танцюють. Я б теж міг отак. І ще краще міг би її вести в танці. І я теж в білому, був би гарний контраст.

А з дамою моєю контрасту нема. Вона теж в білому.

Але ми так часто разом танцюємо. Ми двадцять років уже найкраща пара на кожній урочистості. Ще нікого іншого не обирали королем і королевою балу, тільки нас.

Бо ніхто не тренується стільки років поспіль.

Ми немов не торкаємося ногами підлоги, моя дама наче злітає в повітря, всі аплодують нашому сольному проходу.  Але сьогодні у мене немає відчуття польоту, що завжди супроводжує перший танець. Воно було, але  випарувалося, як тільки адептка Тян кинула гострий погляд на нашу пару. 

І ще - всі присутні аплодують сильніше, тільки уже не нам, а цим двом юним і, чого вже там, гарним дебютантам .

От і добре, що увага з нас перейшла на Тян. Нехай пліткують, буде знати, як бруднити репутацію. А ще родичка моєї пари. Ех.

Я нахиляюся до вуха партнерки й шепочу умови й пропозиції. Вона граційно киває.

Потім ще кілька па, поворот, реверанс і знову прохід.

Вона дивиться запитливо, я знову нахиляюся.

- Звучить надто заманливо, щоб бути правдою, мій лицарю. Нам справді не завадить трохи золота. Бо платня в міністрів невелика, й гроші паперові. Але ж я відчуваю тут і ваш інтерес. А дракони цікавляться тільки мудрістю, коштовностями й власною парою. Що з цього на цей раз?