Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І ніколи не існувало.
Розділ 26
За північ я нарешті залишилася сама й полегшено зітхнула. У сутінках надворі розтанула юрба роззяв. Роз’їхалися на своїх авто, розчинилися в лісі – повернулися туди, звідки прийшли. У домі був повний безлад. Я розставляла речі на свої місця, руки тремтіли.
Кухонне начиння було обмацане, переставлене на інше місце. Я позбирала все до раковини, щоб перемити – усюди ввижався бруд та мікроби. Вони шастали руками під матрацами, зібгали простирадла та ковдри. Оглядали під раковиною у ванній кімнаті мої тампони, пляшечки з лосьйонами, бруски мила. Пінцет і майже порожній тюбик зубної пасти, засохлої на закрутці. Вони знали марку мого дезодоранту, оглядали бритву на стіні душової кабінки, знайшли в тумбочці коло ліжка відкриту пачку презервативів.
Узяли тільки ножі та папірці, але насправді забрали з собою набагато більше. Інтимні подробиці нашого життя.
Цікаво, чи Кайл оглядав особисто мої речі? Чи відкривав ту пачку в моїй тумбочці? Чи перерахував?
Я ліниво сиділа в кутку ванної кімнати, відчуваючи себе беззахисною, брудною й розлюченою, важко дихаючи, як той звір у клітці. Підвелася, змочила обличчя водою, сперлася на раковину і втупилася в дзеркало. Візьми себе в руки, Ліє. Очі червоні, навіжені, висохле змучене обличчя – і в тьмяному світлі я майже побачила її поруч. Згорблена, проводить пальцями по вилицях, дивується своєму відображенню.
Господи, Еммі, що ти накоїла?
Я пробігла коридором, вимикаючи всі лампи, щоб ніхто не зазирав із вулиці. Потім розсунула двері і прислухалася до звуків ночі. Заплющила очі й, угамувавши дихання, подумки відлічувала все знайоме: цвіркуни, віддалене шарудіння в лісі, приглушене завивання нічного вітру.
Я рушила сходами вниз, тримаючись однією рукою за поручні та не розплющуючи очей, щоб не уявляти невидимих у темряві небезпек.
Досягла землі біля ґанку й дійшла по пам’яті до темного силуету на заїзді, відчуваючи, як невідоме вабить до себе, притягує ближче. Біля машини клацнула центральним замком – пропищав сигнал, і вогні стоп-ліхтарів прорізали темряву ночі. Якомога тихіше й обережніше відкрила багажник і видобула звідти коробку – майже порожню й майже невагому.
Не вмикала світла, поки не опинилася в кімнаті Еммі за зачиненими дверима та щільно затуленими шторами. Тримати коробку тут було небезпечно. Особливо після того, як щойно мій будинок обшукували. І залишати тут фотографію, яка пов’язувала Еммі зі справою Девіса Кобба. Я розігнула верхні клапани, один за одним витягала кожен предмет, обережно тримаючи їх рукавом, аби не залишати відбитків пальців, і фотографувала на камеру телефону.
Вона залишила цю коробку в Бостоні. Речі, вочевидь, ще з тих часів, восьмирічної давності. У неї було житло. Хтось неодмінно її десь бачив, бачив нас, і я це зможу довести.
Я знову уважно роздивлялася фотографію дівчинки, майже моєї копії, довго крутила її в руках, поки яскраві відблиски глянцевої поверхні не засліпили мене. Тому, несучи в темряві коробку назад до багажника, окрім плям в очах, я нічого перед собою не бачила.
Я зібралася до школи раніше, ніж зазвичай, і, перш ніж зателефонувати до нього, мусила трохи почекати, щоб знати напевне, що він уже не спить. У цей час я зазвичай приймала душ, але натомість вимкнула всі лампи і спостерігала крізь вікно за лісом – раптом хтось з’явиться. Якщо за мною справді хтось стежив, як я вважала. Хтось, хто приходив тоді, коли знав напевне, що я заклопотана повсякденною рутиною й нічого не зауважу.
Але до того моменту, коли я зазвичай збирала начиння після сніданку, ніхто так і не з’явився. Може, я помилилася? Нафантазувала? Я старанно намагалася згадати ті кроки, почути їх знову. Переконатися, що не причулося.
Я востаннє подивилася на годинник – він уже не спить, мабуть, збирається виходити з дому, – набрала номер і натиснула кнопку виклику.
– Вітман, – почулося в слухавці.
– Привіт, Ноа, – сказала я. – Мені потрібна невеличка послуга.
Він на якусь мить замовк, а тоді дещо тихшим і немовби ближчим голосом відповів:
– Ліє! Отакої! Радий чути. Послугу, га? Гадаю, той човен уже відплив.
Я зіщулилася. Раніше ми часто жартома зловживали фразеологізмами. Це було дещо іронічно, або я думала, що іронічно. Утім, можливо, це було тільки в моїй уяві, бо я вважала Ноа розумнішим, ніж він був насправді.
– Ти мені зобов’язаний! І чудово це знаєш.
– Ти свій шанс проґавила, – відповів він.
– Слухай, я все знаю. Знаю, на яку ти пішов угоду, бо переконана, що дідька лисого ти чесно заслужив те підвищення. Думаєш, я не зможу тебе скомпрометувати? Не виставлю твоє ім’я на публіку? І як гадаєш, що буде з твоєю кар’єрою, коли стане відомо, що ти все знав і допоміг це приховати й замовчати?
– Боже, Ліє, – сказав Ноа, і я знала, що він у мене в руках. – Не знаю, що літає в тому Пенсільванському повітрі, яке лайно вони викидають в атмосферу, але ти собі не на жарт попсувала відчуття здорового глузду.
Він знає, де я. Від такої несподіванки в мене аж живіт зсудомило. Невже Ноа мене шукав? Цікавився моїми успіхами? Думав про мене? І що це може означати?
Це була моя найбільша помилка – довіритися Ноа. Пів року разом, перед тим дружили, але він таки без усякого жалю проміняв усе на кращу посаду: продавши мене шефові, як ексклюзивний матеріал, заради просування вгору кар’єрними сходами. І при тім не керувався чистими помислами, нехай що він стверджував.
Може, колись у нього було чисте серце, може, він досі так вважає. Можливо, просто вирішив, що мета виправдовує засоби, і вважав, що вчинив правильно. Але факт залишався фактом: він отримав зиск на чужій біді.
Редакція газети мусила прикривати свій зад. Це теж – бізнес передусім. Лоґан навіть після розповіді Ноа не зміг звалити все на мене. Йому довелося відгородитися і сподіватися, що історія не набуде широкого розголосу.
– Забирайся, – сказав він, і я послухалася.
Редакція заховала кінці у воду. Навіть Ноа втягнули в ту халепу. Тримай язика на прив’язі – одержиш кращу посаду. І, погодившись, він став співучасником.
Утім, можливо, ми всі співучасники в товаристві, яке собі завели. І, можливо, спільне проживання з двома людьми вісім років тому, в невеличкій квартирі площею тридцять сім квадратних метрів, таки наклало свій відбиток. Я прослизнула в їхнє життя, занадто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ідеальна незнайомка», після закриття браузера.