Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Вікторія рухалась коридором лікарні не в найкращому настрої. І справа була навіть не в ранковому нездужанні та денній слабкості. Останнім часом невпевненість стала її постійним супутником.

Віка не знала, чого очікувати від Еда, і це змушувало її нервувати. Він не посвячував її у свої плани, йшов і повертався, коли вважав за потрібне. Їй залишалося сподіватися тільки на те, що він не зникне з її життя без попередження, коли вже нічого не можна буде вдіяти. Навіть якщо їй не вдасться його втримати, вона могла б спробувати до цього підготуватися.

Віку влаштовувало все, навіть ті дивні відносини, які між ними склалися, аби тільки Ед був поруч. Щоб він мовчки їв за одним з нею столом, дивився телевізор, спав у її ліжку й хоч трохи потребував саме її, нехай навіть називав це почуття лише хіттю. Вікторії ж він потрібен, наче повітря.

Вагітність не додавала їй гарного настрою. Та й хто б радів на її місці? Носити невідомо чию дитину — не надто захоплива перспектива. Безумовно, що в усьому насамперед винна вона сама. Лише саме визнання цього факту свідчило про те, наскільки сильно вона змінилася за останній час. Та це Віку зовсім не окриляло, а ще сильніше занурювало в зневіру. Нудьга — її колишня «подружка», що набридла Вікторії до нудоти, тепер здавалася благодаттю. Проте Віка нізащо не проміняла б на неї постійне протистояння з Едом.

Якби не він, вона позбулася б дитини в той же день, як дізналася про її існування. Вікторія досі сумнівалася, чи правильно — не те слово — чи раціонально вчинила, коли наполягла на аборті. Вона не могла не думати про те, що з нею буде, якщо Ед зникне.

Самотнє материнство може виявитися тягарем для будь-якої жінки, а для Віки точне стане нічним кошмаром. Вона знала про нього не з чуток. Її мати пройшла через це, але їй хоча б матеріально допомагав справжній татусь Вікторії.

А на що може розраховувати вона? На презирство свого батька? Його відмову забезпечувати її? І що найстрашніше — він може змусити доньку віддати дитину до притулку. Ця думка стала для Віки особливо болючою. Попри те, що батьком малюка точно не був Ед — чого б їй хотілося найбільше, дитина вже належить їй. Мабуть, це була її єдина справжня власність. Дивне відчуття.

Отже, до чого вона прийшла?

Все дуже просто та водночас складно. Їй потрібно втримати Еда за всяку ціну. Хоча він ніколи не пояснював свої рішення та вчинки, Вікторія підсвідомо відчувала, що Ед допоможе їй піклуватися про малюка. Інакше, навіщо йому наполягати на тому, щоб вона відмовилася від думок про аборт? Не з помсти ж?

Віка ще раз обміркувала останню можливу причину та відкинула її, бо вирішила, що Ед не став би мститися. Принаймні не їй. Навіть він розуміє, що Вікторії дуже пощастило, що після першого аборту вона знову змогла завагітніти. Її надихнуло це припущення, і дівчина трохи повеселішала.

На п'ятихвилинку вона свідомо запізнилася. Їй зовсім не хотілося, щоб хтось помітив синці навколо її очей. Віка, звичайно ж, доклала максимум зусиль, щоб виглядати привабливо, але поблизу за бажання можна без зусиль побачити сліди постійної втоми. Віка боялася думати про те, у що перетворитися її фігура за три-чотири місяці. Зараз вона сподівалася лише на те, що токсикоз не стане докучати їй занадто довго.

Здалеку помітивши незмінну трійцю, що викликала оскому на її зубах, Вікторія майже забула про власні проблеми. Вона стишила кроки, а потім і зовсім зупинилася — коло вікна в десяти кроках, намагаючись розібрати уривки фраз доволі бурхливого з'ясування стосунків. Коли Синичка розштовхала чоловіків і кинулася геть, Віка майже дійшла закипіла.

  Невже всі її зусилля скомпрометувати до противності пристойну лікарку, а заодно й Віталіка не досягли мети? Вчора вся лікарня пліткувала тільки про них, а сьогодні ці двоє знову розмовляють — нехай навіть сваряться — на очах у всіх і навіть не соромляться! Віка гадала, що Синичка від сорому якщо не звільниться, то заб'ється в найдальший кут або у відпустку піде. Та ж ні, ця безсоромна, як ні в чому не бувало, фігурує перед усім персоналом поруч з двома красенями й має при цьому значно кращий вигляд, ніж зазвичай.

Рипнувши від злості зубами, Віка змусила себе зачекати, поки хлопці рушать геть. Вона пішла за ними, намагаючись здогадатися, куди вони прямують. Чоловіки повернули в хірургічне відділення. Вікторія вже вирішила, що нічого цікавого більше не відбудеться, коли парочка зупинилася поруч з іноземцем — ще однією її невдачею. З рішучими обличчями захисники Синички почали скакати на чоловіка, немов півні. Особливо Віталік. Остап же здебільшого мовчав.

Невже, всі ці пристрасті через ту курку? Небачена несправедливість! Вона повинна покласти цьому край.

Вирішивши, що вони самі напросилися, Віка пішла в наступ. Вона підпливла до трійці з найспокусливішою посмішкою зі свого арсеналу.

— Добрий день! — Чоловіки привіталися й замовкли, помітно бажаючи, щоб вона пішла. А даремно. Віка ще не все сказала. — Чудовий день, чи не так?

Остап кивнув, Вороний насупився, а Віталік запитав прямо:

— Ти чогось хотіла, Вікторіє? Якщо ні, то вибач, але у нас — чоловіча розмова.

«Значить, чоловіча? Гаразд».

— Не маю жодних сумнівів, що всі ви — чоловіки. — Віка зосередила свою увагу на Остапові. Щось їй підказувало, що саме він повинен почути те, що вона придумала. — Та і як можна? — На якусь мить вона перевела погляд на Віталіка, але потім знову поглянула на Остапа. — Адже один з вас скоро стане батьком.