Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

На моєму обличчі заграла посмішка, я вже на повну уявив, що зроблю з нею. Хижо вишкірився і неквапливою ходою попрямував до колишньої.

— Припини! — різко вигукнула Злата і щосили вдарила мене в груди. — Припини! Ти мене лякаєш!

Ніби загнане звірятко вона позадкувала, але відразу вперлася лопатками об стіну. Дихати стало важко. Кожне її слово, кожен жест розсипалися в повітрі іскрами гніву, як від вогнища, в яке хлюпнули бензин. Я зараз взагалі не міг думати ні про що, крім неї. Крім її апетитної попи, животика, ключиць, що виглядали у вирізі футболки. Крім її запаху, який вкарбувався в підкірку моєї свідомості. Відьма! Так зіпсувала моє життя, а я збуджуюся від неї, як прищавий школяр.

Обхопивши її за потилицю, я піддався пориву і захотів поцілувати її. Але Злата викрутилася, і я губами мазнув по її щоці.

— Дімо, пусти, — зашипіла, спопеляючи мене ненависним поглядом. Очі її блищали гнівом і непослухом. І знову вона сіпнулася у спробі звільнитися.

— Припини, — гаркнув їй в губи, втискаючи сильніше у стіну, — припини мене мучити, — ледь чутно прошепотів, ніби виправдовувався перед собою. Вдихнув її запах, потерся носом об вилицю. Ривком розірвав на ній футболку і під її обурливий писк ледь не кінчив від одного вигляду оголених грудей. Так і знав, що вона без ліфчика.

Між нами не можна було просочитися і голці. Однією рукою я притиснув її до себе настільки міцно, щоб вона максимально відчула напруженість твердого члена через грубу тканину джинсів, а іншою — зім'яв її ідеально біляве волосся в клунок і злегка потягнув, ще раз нагадуючи, хто тут хазяїн ситуації.

Злата глухо схлипнула, викликаючи у мене єдине бажання: скоріше нахилити і трахнути її. Але я ж знав, що квапитися не можна. Тільки не з нею. Не з цією пихачкою. Мені потрібно, щоб вона сама попросила. Нехай скаже, що хоче мене. Я ж пам'ятав, як вона потягнулася до мене в душі. Як відгукувалася на поцілунок. Як відчутно тріпотіла під моїми пестощами. Як стогнала крізь шум води.

Хоча і сам був заведений до болісної межі, я мимоволі продовжував грати з нею. Навіщось продовжував наші спільні солодкі тортури. Акуратно ковзав пальцями по її оголеній шкірі, ніби ненавмисно торкаючись затверділих горошин на грудях, викликаючи черговий тихий стогін з її пухких губ.

Її тіло віддавало сильним тремтінням, вона важко дихала.

— Ненавиджу тебе... — ледь чутно прошепотіла вона, ковзнувши по мені мутним поглядом. Чіпко ухопилась за мої плечі своїми тонкими пальцями, ніби боялася втратити рівновагу, і знову повторила:

— Ненавиджу...

І на противагу своїм словам сама потягнулася до моїх губ, а я, довго не замислюючись, перехопив ініціативу, сильніше поглиблюючи наш поцілунок. Впускаючи язика в її гарячий ротик. Руками грубо пестячи кожен сантиметр її ідеального тіла.

— Ненавиджу, чуєш, — повторила Злата, ніби намагалася переконати у цьому себе, — ніколи тобі не пробачу...

Хотілося відповісти тим же. Відштовхнути її. Піти кудись подалі. Зникнути. І віднайти нарешті довгоочікуваний спокій від цієї паршивої дівки. Тієї, котра повелася на переконання батька і зрадила мене. Тієї, котра кілька років назад зуміла випалити у моєму серці невиліковну рану і назавжди залишитися в ньому ненависним спогадом.

Але замість цього я жадібно цілував її. Не просто цілував, а щиро насолоджувався її ніжними вустами. Її ароматом пряної вишні. Непотрібною боротьбою наших розпалених тіл. Достеменно непотрібною, тому що я бачив і відчував, що і Злата мене хоче. Тільки не може собі в цьому зізнатися.

Схопивши її зап'ястя у пастку, я завів їх разом за спину. Вона злегка стріпнулася, намагаючись звільнитися, але я лише посилив хватку. Мій обважнілий погляд зачепився за її груди, що повільно здіймалися. Її дихання перетворилося на короткі схлипування. Прикусивши до легкого болю її нижню губу, я прошепотів:

— Покажи, як сильно ти мене ненавидиш.