Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

Хоч голова і тріщить, трапляється диво: його ніс кровоточить, а з Кірою в цілому все гаразд. Тільки голова і справді паморочиться.

Оцінити масштаб власного ідіотизму вдається одразу, що свідчить про відносно нормальну роботу мозку.

Кіра реально не знає гіршу версію себе, аж поки її не охоплює паніка, а його облапування разом з утягуванням в якийсь сторонній коридор занурило її в миттєвий переляк.

І що вона наробила зрештою?

- Ти здуріла, так?!

У хлопця йде кров, і він ось-ось прийде до тями.

Навіть пред'явити нахабі буде нічого, тому що по суті той тільки за руку та талію схопив. Ну і що, тягнув собі та й тягнув. Кому це буде цікаво?

Закриваючи власний ніс долонями, Кіра заціпеніло дивиться на кров, що сочилася з його ніздрів.

Вона збирається тікати, але буквально через два кроки натрапляє на когось із співробітників готелю.

Не відразу розуміє, що вони оцінюють ситуацію на її користь, оскільки Кіру захоплює друга хвиля паніки.

Чорт, ну що вона за ідіотка така? Усі нормальні жінки – люди як люди, а вона вічно потрапляє в халепу. Адже вона навіть не агресивна. Чого, питається, він до неї причепився?

У голові закручується торнадо, коли дівчина усвідомлює, що й Кареліну треба щось пояснити. Кіра нервово ковтає, спостерігаючи як консьєрж веде до хлопця, а той брикається і вигукує лайку.

Адміністратор, притримуючи дівчину за плечі, виводить її в основний хол, делікатно розпитуючи і заспокоюючи. Просторий, а найголовніше, освітлений хол. На душі спокійніше стає.

Через хвилину вона розуміє, що вишколений, паранормально послужливий персонал уже сповістив Кареліна, бо вони з Фрезем крокують коридором з такою швидкістю, що краще б бігли.

Мабуть, такими є привілеї номера за п'ятнадцять кусків на добу.

— Все нормально, — вичавлює дівчина з себе. Треба випередити будь-які пристрасті та драматизм. Зрештою, нічого страшного не сталося.

Якщо її тільки не заберуть у сицилійську поліцію.

- Нормально?! Де він? — оглянувши Кіру і оцінивши її стан як задовільний, Рома, звичайно, бере бика за роги.

— Це правда, що ти добряче зацідила йому? - Цікавиться Микола.

Вона морщиться, стискаючи щелепу, і киває зітхаючи.

— Що точно сталося, через що тобі довелося його вдарити? Деталі, — цідить крізь зуби Роман.

За спиною у друга Фрезь демонструє їй підняті нагору великі пальці.

- Рома, я тебе прошу, - трохи високим голосом починає Кіра, - давай без ще одного мордобою. У нас літак за 2 години.

Хм, як головою об стінку. Він не зводить з Кіри чіпкого погляду і, напевно, продумує, як розбити ніс нахабі вдруге.

— Ну, то літак почекати може, чи просто перенесемо на пару годин уперед, — незворушно міркує Микола.

Отримавши від дівчини грізний погляд, він лише грайливо усміхається.

- Кіра. Подробиці.

— Та причепився до мене, клеївся просто. Я його відшила. Він почав за мною йти, от я й рознервувалась. Рома, думаю, треба якнайшвидше відлітати, адже хлопець і в поліцію звернутися може.

- Нехай звертається. Тут камери скрізь є.

На цих словах вона уповільнює своє нервове тріпання кнопки гаманця і, насупившись, завмирає.

Чорт забирай, отже, і Карелін зможе подивитися.

Залишається сподіватися, що остання думка у неї на обличчі не написана.

— Ясно, — сердиться Роман і цілує її коротко в губи. Різко розвернувшись, прямує до генерального менеджера, що чекає на закінчення їхньої розмови вже деякий час.

Миттю ставши серйозним, Микола похитує головою:

— Треба було одразу сказати, що серйозно причепився. З таким не жартують.

— Але я вже вдарила його. Все! Навіщо зайві проблеми?

А потім на горизонті з'являється нахаба, утримуючи бинт біля носа. Він обурено поспішає в її бік і навіть не підозрює, яка доля на нього чекає.

— Колю, зупини його, — слова відскакують від зубів. - Ну будь ласка!

Фрезь дивиться на ідіота, що наближається, і переводить погляд на друга, який вже зривається з місця. Він примружується.

- Ні. Ні за що на світі.

Кіра ричить від обурення  та кидається до чоловіків.

Але зупиняти нічого, коли дівчина вже рівняється з ними. Роман одним ударом відправляє зухвальця на підлогу і розвертає її за собою, тримаючи за руку.

— Ходімо, — хрипко видає він. — І виведіть хтось із готелю цю мерзоту, — кричить Карелін англійською, пропускаючи Кіру перед собою і навіть не обертаючись.

--- // -

В останніх числах вересня Кіру звільняють.

Шок трясе її до кінчиків волосся. Не стільки через факт звільнення, скільки при усвідомленні того, якою мірою вона запустила ситуацію і забила на роботу, що забезпечує її і Петю їжею.

Ходила по межі тиждень за тижнем. Постійні довгі вихідні — невідпрацьовані — і неможливість підміняти колег. Продуктивність теж залишала бажати кращого. Кіра дивиться пустим поглядом у стіну з потрісканою фарбою, коли директор та старша за зміною вивалюють новину за новиною.

Вона не просто звільнена, а тепер і володарка найбільшого штрафу.

За зіпсовану — не лише з її вини — тканину, яка була частиною термінового приватного замовлення, яке було халтурою. Директор наживався із таких операцій пристойно.

Штраф нечуваний: його розмір перевищував вартість зіпсованого в багато разів, до того ж  її цех втратив клієнта, і тепер вони нагадують дівчині про ще дві зіпсовані вирізки, за псування яких штраф раніше не стягували .

Зарплату за поточний місяць не виплатять.

Кіра намагається сконцентруватися на всьому, що вони кажуть. Нелегка ця справа. Адже вони товкмачать наперебій, та й у Кіри від шоку стається уповільнення елементарного процесу розуміння.

Вони кажуть: все має бути сплачено наступного місяця. При цьому працювати швачкою Кіра більше не може.

У неї є заощадження, які за своїм розміром лише трохи більше суми штрафу. Але дівчина ніяк не може їх витратити. Адже навіть за вересень зарплати не буде.