Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

Обличчя Блендіша закам’яніло.

— Які це докази?

— Нагорі є номер-люкс із замком на дверях та жіночий одяг.

— То де ж тоді вона?

— Ґріссон вивіз її з клубу якраз перед нашим нальотом — переодягненою в чоловічий костюм. Пізніше до нас надійшли зведення, що Слім увірвався у фермерський дім й узяв там жіночий одяг. Відтоді ми лише на короткий час випустили його з поля зору, але приблизно знаємо, куди він може направлятися. Втекти він не може. Усі дороги перекриті. Щойно розвидніється, ми направимо на пошуки поліцейський гелікоптер. Це лише справа часу.

Блендіш відвернувся і втупився у вікно.

— Жива... після стількох місяців, — пробурмотів він. — А я ж сподівався — заради неї самої — що її нема серед живих.

Феннер не озвався ні словом. Запала довга пауза, а потім Блендіш запитав, не повертаючи голови:

— У вас є ще щось для мене?

Феннер нерішуче застиг. Блендіш повернувся до нього, його очі похмуро зблиснули.

— Нічого від мене не приховуйте! — хрипко сказав він. — То що іще ви маєте мені сказати?

— Їй кололи наркотики, — додав Феннер, — і Ґріссон жив із нею. Він патологічний маніяк. Коли ми віднайдемо вашу доньку, вона потребуватиме допомоги лікаря, містере Блендіш. Я вже говорив зі спеціалістом, він каже, що їй краще не бачити нікого зі знайомих до того, як він огляне її. Я викладаю це доволі схематично. Можливо, вам слід було би самому із ним поговорити. Лікар гадає, що вам краще не бути поруч, коли ми її знайдемо. Просто чекайте на неї вдома, а ми самі її вам привеземо. Їй потрібно буде кілька годин, щоб оговтатись від шоку, і краще, коли це станеться серед незнайомих їй людей. І ще одне: Ґріссон не здаватиметься. Ми змушені будемо його вбити. Це буде нелегко, якщо взяти до уваги, що вона буде поруч із ним. Тож ви маєте розуміти, що...

— Гаразд, гаразд! — нетерпляче урвав його Блендіш. — Ви висловилися доволі ясно. Я чекатиму на неї вдома.

Він попрямував до дверей, але на порозі зупинився і додав:

— Як я зрозумів, саме ви знайшли зачіпку, яка й вивела на того чоловіка. Я пам’ятаю про нашу угоду. Щойно донька повернеться, ви отримаєте свої гроші. Тож я чекатиму в своєму будинку. Але тримайте мене в курсі подій.

— Неодмінно, — пообіцяв Феннер.

Блендіш кивнув і вийшов. Феннер хитнув головою. Вичекав кілька хвилин, аби дати Блендішеві можливість піти, а тоді повернувся в оперативний відділ. Там він розповів Бреннанові про все, що перед тим повідав Блендішу. Той схвально кивнув.

— Ти маєш рацію, — озвався Бреннан. — Ми знову вийшли на слід того виродка, — він тицьнув пальцем у карту. — Десять хвилин тому він був із дівчиною тут. Тяжко поранив нашого патрульного, який бачив дівчину і навіть розмовляв із нею. Вони втекли, але ми знаємо, куди вони прямують. Ми оточили місцевість і звернулися до армії по допомогу. Це все не триватиме довго. Я підключив місцеве радіо і телебачення, щоб ті перервали свої програми і закликали населення району шукати авто.

Феннер присів на краєчок стола. Він був здивований, що перспектива отримати тридцять штук зовсім його не тішила. Феннер не переставав думати про доньку Блендіша і про те, чого їй довелося зазнати в руках Ґріссона.

— Нелегка ж робота вас очікує, коли врешті вийдете на слід того виродка, — сказав Феннер. — Оскільки дівчина з ним, то ви не зможете роздерти його на шматки.

— Сушитиму над цим голову, щойно відстежимо його, — озвався Бреннан, беручи чашку кави з рук чергового.

— Анна Борг все ще у вас? — поцікавився Феннер, також пригощаючись кавою з таці.

— Так, поки не схопимо Ґріссона. Тоді я маю намір її відпустити. На неї в нас нічого нема, — сказав Бреннан. — Ми прекрасно впоралися з бандою Ма Ґріссон. Ух! Ну й стара! Пам’ятатиму її до кінця життя. Я вже почав було думати, що ми її ніколи не здолаємо. Навіть із п’ятьма кулями в тілі вона продовжувала строчити зі свого клятого кулемета, аж поки не скінчились патрони. Я радий, що Слім пішов не в неї. Присягаюся, що він зламається, щойно ми притиснемо його як слід. Дуже на це розраховую.

Феннер сів у крісло і поклав ноги на стіл.

— Мене непокоїть дівчина, — сказав він, спохмурнівши. — У неї були жахливі часи. Лише уявити собі — просидіти чотири місяці в зачиненій кімнаті наодинці із дегенератом!

— Так, — Бреннан допив свою каву. — Але наркотики, які їй кололи, перетворили дівчину на зомбі. Мені чомусь більше шкода її теперішню. Дія наркотиків вже скінчилася, і їй зараз ой як несолодко. Боюся, що після такого їй вже не стати цілком нормальною людиною.

— Її старий думає так само, — зауважив Феннер, — судячи з того, що він сказав. Їй справді краще було б померти.

Обидва продовжували обговорювати деталі операції. Час спливав. О дванадцятій двадцять один із поліцейських, який відслідковував усі новини, що звучали по радіо, передав Бреннанові чергове повідомлення.

— Знайшли машину Ґріссона: він залишив її у рові, — сказав Бреннан. — Це біля Соснового Пагорба. Схоже, що він потягнув дівчину в ліс.

Бреннан схилився над картою, Феннер приєднався до нього.

— У цій місцевості повсюди ліси — і лише кілька ферм.

Він звернувся до одного зі своїх людей:

— Перевір, чи є телефони на цих фермах. Якщо так, то зателефонуй їхнім власникам і попередь про те, що там може з’явитися Ґріссон.

Поліцейський схопив слухавку і почав виконувати наказ.

За кілька хвилин доповів:

— У Вейтів — а це віддалена ферма — телефону немає. На фермі Хаммонда апарат є.

— Зателефонуй Хаммонду і попередь про небезпеку.

— Чи не могли б ми поїхати туди зараз? — поцікавився Феннер. — Це сидіння на місці діє мені на нерви.

— Там і так зараз не менше двохсот людей, — озвався Бреннан. — Що ми там робитимемо? Але щойно знайдуть Ґріссона, ми туди одразу поїдемо.

Лише близько п’ятої ранку, коли почало сходити сонце, нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок.

Поліцейський на тому кінці лінії поквапно доповів:

— Ґріссона бачили на фермі Вейтів. Десять хвилин тому Вейт помітив Ґріссона, коли той вийшов із клуні по воду. Нема сумнівів, що