Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

Та ось чемодан відкрито.

Два товсті зошити лежали зверху. Побіжно переглянувши, Камов відклав їх убік. Вони були заповнені записами астрономічних спостережень. Кілька пар білизни, флакони з одеколоном, приладдя для бриття. Паперу або хоча б чистих зошитів не було. На самому споді чемодана він знайшов шкіряний портфель і пакунок якихось креслень.

Камов відкрив портфель. У ньому лежали дрібно списані аркуші паперу. Навіть побіжного погляду було досить, щоб зрозуміти, що це таке.

Відчуваючи, як від несподіваного болісного хвилювання у нього захопило дух, Камов схопив пакунок і розгорнув його.

О, коли б він знав!.. Коли б одразу поїхав сюди! Те, що було перед його очима, могло б врятувати його.

Перед ним лежав проект американського зорельота.

Як він опинився тут? Навіщо Хепгуд узяв його з собою?

Мабуть, для того, щоб на випадок загибелі ніхто не зміг скористатися його працею. Неймовірно, але іншого пояснення не було.

Яка зла насмішка долі — ця знахідка, тепер уже зовсім непотрібна йому! Надто багато втрачено часу…

Камов машинально переглядав записи Хепгуда, підсвідомо сподіваючись відшукати цифру швидкості корабля.

«29,5 км в сек».

— А Земля рухається з швидкістю двадцять дев'ять і сімдесят шість сотих, — голосно сказав він.

Аркуші випали з його рук.

Надто пізно!

Зайвий кілометр в секунду не міг компенсувати втраченого часу. Він давав можливість зекономити тільки тридцять годин, а для докладного ознайомлення із зорельотом трьох годин, що залишилися в розпорядженні Камова, було явно недосить.

Іскра надії спалахнула і згасла.

Знову невмолима смерть близько підступила до людини, зовсім самотньої на просторах чужої планети. Кілька хвилин Камов сидів нерухомо, ні про що не думаючи, потім встав і бережно зібрав розсипані по підлозі аркуші.

Приступ відчаю минув.

Загартована воля допомогла справитися з ним, і Камов уже спокійно почав читати записи Хепгуда. Його цікавило суто технічне питання: як американський конструктор зумів добитися більшої швидкості, ніж він. Двадцять вісім з половиною кілометрів на секунду Камов вважав, при сучасному стані техніки, межею. Хепгуд писав дрібним, але чітким почерком, а Камов добре знав англійську мову. Ретельно виконані креслення доповнювали сухий математичний текст. Власний досвід конструктора допомагав розібратися в деталях.

Коли б на місці Камова був навіть Бєлопольський, то, незважаючи на весь його математичний розум, він спасував би. Треба самому бути конструктором зорельота, щоб зрозуміти зміст коротких формул без будь-яких пояснень: Хепгуд писав для себе.

Близько двох годин Камов уважно вивчав Проект. Заглибившись у світ техніки, він зовсім забув про своє відчайдушне становище. Час перестав існувати для нього. Несподівано він здригнувся і вп'явся очима в коротку формулу, яка раптом розрослася, закривши собою все, що він читав досі.

Ну, звичайно! Як він міг забути про це? Як міг хоч на секунду припустити, що американець добився того, чого не міг добитися радянський інженер! Таким способом, який застосував Хепгуд, він — Камов — міг довести швидкість корабля до сімдесяти кілометрів на секунду! Але радянській людині така річ не могла на думку спасти. П'ятдесят метрів! Прискорення, яке в п'ять разів перевищує нормальну вагу! Як міг Хепгуд піти на це?! Приректи себе і свого супутника на десять хвилин такого випробування означало завдати непоправної шкоди здоров'ю. Навіть при бажанні Камов не міг би так зробити, бо урядова комісія ніколи не дозволила б йому збудувати такий корабель.

Тепер стало зрозумілим призначення алюмінійових ящиків і сполученого з ними резервуара з водою, хоч Камов і не вірив, що занурення у воду може зменшити шкоду, якої завдає організмові підвищення прискорення.

Та коли Хепгуд не був зв'язаний умовою нешкідливості прискорення, то, може, його двигун має достатній запас потужності, щоб іще збільшити цю цифру…

Втретє за добу перед Камовим постала надія на врятування.

Відшукавши технічні характеристики двигуна, він легко переконався, що може довести прискорення до п'ятдесяти п'яти метрів.

Це вирішувало питання.

Правда, таке прискорення загрожувало йому смертю в перші ж хвилини польоту, але інакше він не міг наздогнати Землю.

Крім старту, смертельна небезпека загрожувала і на фініші. За розрахунками Хепгуда, його двигун після відльоту з Марса не міг більше працювати, і американець розраховував спуститися з допомогою парашута, а у Камова не було цієї можливості. Скласти парашут одній людині не під силу. Він сподівався тільки на те, що Хепгуд надто песимістично дивився на свій двигун. Можливо, він зможе ще працювати. В усякому разі вибору не було ніякого. Або рискнути, або примиритися з неминучою і близькою смертю.

«Краще вмерти під час старту або розбитися об рідну Землю», вирішив Камов.

12 лютого 19… року.

10 година за московським часом.

Нарешті я можу з повним правом написати: «за московським часом!»

Я в Москві!

Сьогодні якось особливо гостро відчувається щастя повернення. Вчорашній день пройшов як у тумані, але я ніколи не забуду і найменшої подробиці!

Я хочу описати під свіжим враженням останній день нашого космічного рейсу. Це буде останній запис у моєму щоденнику. Багато подій я заніс на його сторінки. Я писав їх у Москві, на борту зорельота, писав на Марсі. І ось закінчую його за тим же столом у моїй кімнаті, де почав у пам'ятну ніч на друге липня.

Перед очима проходить все бачене…

Пригадується все пережите…

Старт із Землі…

Чудова планета з поетичним ім'ям — Венера!

Безформна похмура громада астероїда. Вона промайнула за короткі секунди, але назавжди залишиться в пам'яті…

Пустельні рівнини Марса…

Постріл Бейсона… Американський зореліт,