Читати книгу - "Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук"

— А що на те відповів мудрий Кемаль Пашасаде?

— Мудрий Кемаль Пашасаде відповів по правді отсі слова: «Я не можу з чистою совістю запевнити, що в тих знаках єсть наказ Пророка, щоб жінки закривали обличчя». А Мугієддін Сірек, як луна, повторив його слова. І довго мовчали учені улеми…

Між зібраними теж запанувала довша мовчанка. Кождий з них обдумував можливі наслідки впливу такої султанки на уряд і своє становище.

Перший промовив Капу-ага;

— Тепер треба нам ще тільки знати, чи Мугієддін і Пашасаде вірно повторили падишахові свою розмову з нашою панею. І що додали? І що на все те сказав великий султан?

— Се напевно знас спритний Iбрагім-паша, — сказав Кізляр-агасі.

— Може, і, знає, але не скаже, — відповів розумний грек, що був у великих ласках в султана.

— Чому? — загуло з усіх боків. — Адже Кізляр-агасі сказав, що знав! І ти також слухав!

— Не скажу, бо з султаном нема жартів!

— Певно! Але тут не в жартах діло!

— А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! — докинув Кізляр-агасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.

— Iбрагім-паша боїться! — дразнили його.

— Злочинця все пізнати по трусості його! — приповідкою вколов хтось міцно Iбрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.

— Скажу, — рішився Iбрагім. — Тільки не оповім, як я довідався про се.

— Того ми не потребуємо!

— Догадуємося!

— Ну, кажи вже раз!

— Мугієддін Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанові все і не скрипи нічого…

— А-а-а-а! — крикнув здивовано Капу-ага.

— І чого ти дивуєшся? — загули з круга.

— Вони ж люде чесні!

— Не всі такі скриті, як Iбрагім!

Iбрагім удав, що не чув дотинку, й оповідав дальше:

— Султан уважно слухав їх оповідання. Уважніше, ніж ради Великого Дивану, — віддячився Iбрагім дотинком декому з присутніх.

— Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить, пробував відтинатися оден з членів Дивану

— Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!

— Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улемами.

— А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?

— Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улемів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої, казав, як укрите терня під пахучою розою в огороді падишаха…

— А що відповіли учені улеми?

— Мугієддін Сірек відповів: «Iз-за одної правдивої рози зносить огородник багато колючок». А Кемаль Пашасаде сказав: «Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі».

— А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде розумів під тим, що всякі заміри має внутрі людина. Але навіть зі слів її, які виходять наверх, мов пара з горшка, не можна пізнати її нутра.

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде сказав «птиця» — замість «звірюка», як говориться у приповідці.

— Бо не хотів дразнити падишаха навіть словом, яке протиставив натурі Хуррем.

— І розумно зробив муфті Пашасаде, бо сказано: «Навіть як маєш муравля ворогом, то все-таки будь обережний».

— А що відповів султан?

— Султан відповів те, що такий, як він, султан повинен був відповісти: «Я знаю, — сказав, — що говорять старі мудрці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі Джемалі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма, — нехай Аллаг простить всім трьом! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто інший зі старих мудрців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її…

— А що на се відповіли учені улеми?

— Учені улеми мовчали довго, дуже довго. І не перервав їх мовчанки великий Сулейман. Нарешті промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде.

— І що ж промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде?

— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде отворив серце й уста і промовив так: «Ти правильно сказав нам, що рільник є на те, щоб орав і засівав землю, коваль на те, щоб підкував коня, котрого приведуть до нього, жовнір на те, щоб боровся і погиб, коли треба, моряк на те, щоби пливав по морю, а учений на те, щоб висказував свої думки на основі своєї вченості й ума свого. Бо в тім вартість і ціна кождого з них. І ми скажемо тобі по совісті своїй і умінню свому: прегарна хатун Хуррем має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром. Та яке серце має велика хатун Хуррем, отверте чи скрите, лагідне чи остре, — сього ми не знаємо». — «Але я знаю, — перервав султан… — Вона має добре серце, і тому має радість в очах і в обличчі!»

— А що на те сказав Мугієддін Сірек?

— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Як