Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

— Проти неї — ні, нічого не маю, — відповів я. — Але, як мені здається, Крамер відчув недоброзичливість до мене саме через цю дівчину. І коли вона буде працювати в одній лабораторії зо мною…

— Ах, ось в чім річ! — розсміявся Шликов. — На Зірці Кец народились ревнощі. Тоді зрозуміло, чому Крамер раптом став неврівноваженим. Та на це не варто звертати увагу.

Що ж мені залишалося робити? Сказати, що справа не тільки в Зоріній? Що Крамер загрожував мені, підозрівав, що я з’явився на Кец, щоб украсти й привласнити відкриття самого Шликова? Що Крамер безпричинно регочеться?.. Але Шликов сказав би, причина всього цього — ревнощі Крамера. Я вирішив почекати і подивитися, як поводитиметься Крамер.

Почалося трудове життя. Я з захопленням працював у зоолабораторії. Вечорами і вихідними днями ми розважалися в клубі, в «громадському саду», в кінотеатрі, в гімнастичному залі. Молодь веселилась. Влаштовували «шаради». Згадуючи Землю, зображували, як матері вносять дітей у трамвай. Маленька Меллер вдавала з себе немовлятко. Її загортали ковдру і носили на руках, а вона «плакала». Робили верблюда з трьох чоловік, загорнутих скатертиною. Зоріна сідала на верблюда, і, поганяючи, мчала по коридору. Одне слово, розважались, як діти, і «старики» не відставали від «молоді». Крамер то реготався, як божевільний, то раптом поринав у глибоку задуму. Ні, це не тільки ревнощі. Проте, мені він дав спокій, хоч і стежив за кожним кроком.

Я познайомився з багатьма кецівцями і навіть придбав друзів. Дедалі більше розсмаковував «небесне» життя-буття і нудився тільки за Тонею.

Час від часу я говорив з нею телефоном. Але вона не повідомляла нічого особливого. Чорнобородий все ще літав десь між Марсом і Юпітером в кільці астероїдів і обіцяв незабаром прилетіти на Кец. Тоня зробила якесь чергове «надзвичайне відкриття».

Мої нові друзі знайомили мене з небесною колонією.

Молодий інженер Карібаєв запрошував відвідати завод, де він працював.

— Чудове спорудження! — говорив він з ледве помітним акцентом. — Ціла планетка. Куля. Величезна куля. Ми живемо не на її поверхні, а всередині. Куля має діаметр у два кілометри і поволі обертається. Від обертання утворюється вага — одна сота земної. Для роботи невеличка вага корисна. У нас поставлено найскладніші виробництва. А чом би й ні? Закони важеля, рідких тіл та газів не ускладняються вагою. Звуки і взагалі різні коливання поширюються, як на Землі. Щоправда, барометр не працює, але він нам і не потрібний. Годинник, ваги — пружинні. Масу можна визначати і на відцентровій машині. Магнітні, електричні та інші сили діють ясніше, ніж на Землі. Для роботи штампувальних машин вага не потрібна. Топок з рідким і твердим паливом ми уникаємо. З ними морока. Та й не потрібні вони. Сонце ми перетворюємо на електричну енергію. Для цього маємо найрізноманітніші машини.

Уявіть собі два циліндри з рідиною. Один циліндр освітлений Сонцем, другий — в тіні. Сонячне тепло перетворює ці рідини на пару. Пара біжить по трубі і обертає турбіну. Потім пара потрапляє в холодний циліндр, який стоїть в тіні, і охолоджується. Коли вся рідина з першого циліндра переходить у вигляді пари до другого і охолоджується, циліндри автоматично повертаються. Циліндр-холодильник стає паровим казаном, і навпаки. Різниця температур між освітленою Сонцем стороною і тіньовою — величезна. Машина працює автоматично і безвідмовно. Це майже «вічний двигун», якщо не зважати на спрацьовування тертьових частин.

Інші сонячні установки мають вигляд великої кулі з маленькими отворами. Куля всередині чорна. Крізь маленький отвір в кулю проходить зібране дзеркалом сонячне проміння і нагріває внутрішню поверхню кулі. Це тепло ми можемо використовувати знову ж таки для двигуна або ж для своїх металургійних робіт. Ми легко одержуємо шість тисяч градусів тепла, себто стільки ж, як на поверхні Сонця. Ви бачили, коли летіли на Місяць, нашу кулю-завод?

— Бачив, — відповів я. — Він подібний до маленької планетки.

— А позаду кулі бачили величезний квадрат, який закриває частину зоряного неба?

— Не звернув уваги, — відповів я.

— Можливо, що ви пролетіли з другого боку і «квадрат» стояв ребром до вас. Коли він освітлений Сонцем, то його далеко видно, як незвичайний «квадратний місяць». Це — фотоелемент. Тонісінький лист міді в десять тисяч квадратних метрів, вкритий оксидом міді. Від нього йдуть невидимі здалеку тонкі проводи.

Над ним міститься ще грандіозніше спорудження, схоже на радіатор парового опалення. Термоелектрична установка. Металеві трубки з різного металу, спаяні посередині. Коли Сонце нагріває місце спаю, утворюється електричний струм. Одне слово, ми маємо енергію в необмеженій кількості. Спеціальні ж металообробні машини не важко було зробити. Кування, звичайно, не можна застосовувати. Молотки нічого не важать. Але кування можна прекрасно замінити штампуванням, пресами. На наших фабриках та заводах зовсім немає диму, кіптяви, бруду. Чистота, тиша, чудове повітря. Пересувати важкі речі дуже легко. Наші ловці метеорів зібрали цілі гори металу, який лежить за кулею «на дворі». Тисячі тонн заліза, міді, свинцю, олова, іридію, платини, хрому, вольфраму лежать, вірніше — висять у просторі. Величезні брили в міру потреби притягаються на завод тонісінькими дротами. Так просто влаштовано наш «середзаводський транспорт». Іноді ми користуємось і невеликими ракетами, «безповітряними ракетокарами», які заміняють електрокари. Переважно ми застосовуємо електрозварювання, але іноді й безпосередньо «сонцезварювання». Коли ви хоч трохи цікавитесь технікою, неодмінно побувайте на нашому заводі… До речі, де ви були сьогодні о дванадцятій годині ранку за нашим часом?

— Здається, в оранжереї або в лабораторії.

— Тривогу чули?

— Ні.

— Ну, значить, в цей час ви були в лабораторії, віддаленій від Кеца. Інакше не могли б не чути. Сирена ревіла й завивала, як скажена. Я в цей час був у Пархоменка. Подивилися б ви, яка метушня зчинилася на Зірці!

— Чим же була викликана тривога?

— Надзвичайно рідкісним випадком, — першим у літопису Зірки.