Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Прийшов Свирид Остапович, поділив нас на групи і поставив до роботи. Одні прибирали по кутках сміття та різний брухт. Інші навіщось перекладали з місця на місце дерев'яні колоди. Мені з Ільком та ще кільком хлопцям випало стругати тупими шерхебелями якісь дерев'яні бруски.
Це була нудна й нікому не потрібна робота. Спершу ми виконували її більш-менш ретельно, намагались зробити бруски гладенькими. Згодом нам набридло, і ми почали пустувати: протягнеш двічі-тричі шерхебелем по брускові і кидаєш його до купи готових. Потім Ілько заходився вибивати тим же шерхебелем по сухих брусках якусь музику. Це нам сподобалось, і ми приєднались до нього, затіявши справжній концерт: один акомпанував на кількох дошках двома цурпалками, другий підспівував, третій підтанцьовував. Словом, було весело. Добре, що Марія Степанівна покликала Свирида Остаповича в учительську і нам ніхто не заважав.
Потім Ілько запропонував:
— Хлопці! Гайда по двоє купатись. Одні сходять, а потім — ще двоє. Ніхто й не помітить.
Спершу вислизнули з майстерні я й Ілько. День був справді хороший. Так і манило шубовснути у воду. Бухта від нас недалеко. І за кілька хвилин ми вже плавали, пірнали, борюкались, зовсім забувши, що треба ж дати змогу й іншим хлопцям скупатись.
Однак вони й самі про себе подбали. Прийшла ще одна пара. Потім — ще. А далі — одразу аж четверо. На березі стало людно, як влітку на пляжі. Але ось прибігає один з тих, що лишились у майстерні:
— Бігом за мною! Марія Степанівна кличе!
Ми бігли й на ходу одягались. Пролізли у двір крізь щілину в паркані, яку зробили заздалегідь, відірвавши дошку так, що вона висіла тільки на одному верхньому цвяхові.
— Ви де були? — накинулась на нас учителька, хоч, глянувши на нас, можна було про це й не питати. — Ви купатись прийшли чи працювати?
— Ми вже свою норму виконали, — озвався Ілько, витираючи рукавом ще мокрого чуба і глузливо дивлячись учительці в очі.
Марія Степанівна спаленіла:
— Яку норму? Що це ти верзеш? Хто тобі норму визначав?
— Свирид Остапович.
Марія Степанівна розгублено подивилась на нас, затим глянула на майстра, який аж у дальньому кутку щось пояснював учням.
Мене потішала її розгубленість, і я докинув:
— Авжеж, так і сказав: виконаєте норму і можете бути вільні.
Як на лихо, до нас підійшов майстер.
— Свириде Остаповичу, хіба тепер в учнів уже норма є? — запитала Марія Степанівна.
— А що таке?
— Ось хлопці кажуть, що ви їм дозволили гуляти, як норму виконають.
Він подивився на нас допитливо:
— Коли це я вам казав?
Ілько почав викручуватись:
— А це… не сьогодні. Раніше якось…
Майстер простодушно знизав плечима.
— Як я міг вам таке казати?..
— Ясно, — сказала Марія Степанівна. — Роблю вам зауваження, а за урок праці одержите по двійці.
Ілько почав навмисне жалібно скиглити, хоч видно було, що ця двійка аніскілечки його не збентежила:
— Маріє Степанівно, не записуйте двійки, я виправлюсь…
— Я сказала, що двійка, і все! — відрубала Марія Степанівна і відвернулась.
Ілько, придурюючись, схопився руками за голову і, похитавши нею, протяг:
— Ой, бідолашний же я, бідолашний!..
Ми стали до своїх робочих місць і знову взялися стругати бруски. Ілько довго, аж надто вже довго човгав шерхебелем по брускові, а потім урочисто підійшов до учительки і сказав:
— Маріє Степанівно, а ось цього бруска я обстругав на п'ятірку, а може, й на шестірку!..
Марія Степанівна аж позеленіла. Однак стрималась і тільки глухо відповіла:
— Директорові школи покажеш. Він оцінить…
І пішла до дівчат.
У класі вона мала над нами велику владу. Там і стіни її підтримували. А тут, у майстерні, свою владу вона мусила ділити з майстром, тому розгублювалась і часто не знала, що з нами робити, що нам казати, і тільки обіцяла поставити двійку, послати до директора, викликати батька.
15. ФІНКА
Я зайшов у кімнату до дяді Власа, щоб ще раз подивитись на макет шхуни «Зоря».
Але тут несподівано побачив таке, що мені аж дух сперло. На стіні над його ліжком висіла фінка. Я миттю схопив її в руки.
Що то була за фінка!..
Лезо гостре, як бритва. Найретельніше відполірована сталь холодно виблискувала. Інкрустована ручка вигравала всіма відомими й невідомими коштовними камінцями. Піхви з твердої, що зовсім не гнулася, жовтої гладенької шкіри. Ще було й кільце, щоб носити фінку на поясі.
Одразу ж сто бажань народилося в моїй голові.
Перше: причепити фінку до пояса і глянути на себе в дзеркало. Що я й зробив негайно.
Друге: отак з фінкою при боці зараз же побігти до Ілька, щоб він знепритомнів від заздрощів.
Але майже біля дверей сиділа мама і вишивала подушечку на тахту…
Третє: заховати фінку на ніч у себе в кімнаті, щоб уночі, як прокинусь, подивитись на неї ще раз. Але з моря несподівано міг повернутися дядя Влас.
Четверте бажання… п'яте…
Зрештою, я вирішив, що сьогодні повішу фінку на місце, а завтра вранці, якщо дядя Влас не повернеться, візьму
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.