read-books.club » Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том II 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том II" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 114
Перейти на сторінку:
неї ні похвали, ні докорів, найлегше, коли вона тебе просто не помічає.

Прийшов Свирид Остапович, поділив нас на групи і поставив до роботи. Одні прибирали по кутках сміття та різний брухт. Інші навіщось перекладали з місця на місце дерев'яні колоди. Мені з Ільком та ще кільком хлопцям випало стругати тупими шерхебелями якісь дерев'яні бруски.

Це була нудна й нікому не потрібна робота. Спершу ми виконували її більш-менш ретельно, намагались зробити бруски гладенькими. Згодом нам набридло, і ми почали пустувати: протягнеш двічі-тричі шерхебелем по брускові і кидаєш його до купи готових. Потім Ілько заходився вибивати тим же шерхебелем по сухих брусках якусь музику. Це нам сподобалось, і ми приєднались до нього, затіявши справжній концерт: один акомпанував на кількох дошках двома цурпалками, другий підспівував, третій підтанцьовував. Словом, було весело. Добре, що Марія Степанівна покликала Свирида Остаповича в учительську і нам ніхто не заважав.

Потім Ілько запропонував:

— Хлопці! Гайда по двоє купатись. Одні сходять, а потім — ще двоє. Ніхто й не помітить.

Спершу вислизнули з майстерні я й Ілько. День був справді хороший. Так і манило шубовснути у воду. Бухта від нас недалеко. І за кілька хвилин ми вже плавали, пірнали, борюкались, зовсім забувши, що треба ж дати змогу й іншим хлопцям скупатись.

Однак вони й самі про себе подбали. Прийшла ще одна пара. Потім — ще. А далі — одразу аж четверо. На березі стало людно, як влітку на пляжі. Але ось прибігає один з тих, що лишились у майстерні:

— Бігом за мною! Марія Степанівна кличе!

Ми бігли й на ходу одягались. Пролізли у двір крізь щілину в паркані, яку зробили заздалегідь, відірвавши дошку так, що вона висіла тільки на одному верхньому цвяхові.

— Ви де були? — накинулась на нас учителька, хоч, глянувши на нас, можна було про це й не питати. — Ви купатись прийшли чи працювати?

— Ми вже свою норму виконали, — озвався Ілько, витираючи рукавом ще мокрого чуба і глузливо дивлячись учительці в очі.

Марія Степанівна спаленіла:

— Яку норму? Що це ти верзеш? Хто тобі норму визначав?

— Свирид Остапович.

Марія Степанівна розгублено подивилась на нас, затим глянула на майстра, який аж у дальньому кутку щось пояснював учням.

Мене потішала її розгубленість, і я докинув:

— Авжеж, так і сказав: виконаєте норму і можете бути вільні.

Як на лихо, до нас підійшов майстер.

— Свириде Остаповичу, хіба тепер в учнів уже норма є? — запитала Марія Степанівна.

— А що таке?

— Ось хлопці кажуть, що ви їм дозволили гуляти, як норму виконають.

Він подивився на нас допитливо:

— Коли це я вам казав?

Ілько почав викручуватись:

— А це… не сьогодні. Раніше якось…

Майстер простодушно знизав плечима.

— Як я міг вам таке казати?..

— Ясно, — сказала Марія Степанівна. — Роблю вам зауваження, а за урок праці одержите по двійці.

Ілько почав навмисне жалібно скиглити, хоч видно було, що ця двійка аніскілечки його не збентежила:

— Маріє Степанівно, не записуйте двійки, я виправлюсь…

— Я сказала, що двійка, і все! — відрубала Марія Степанівна і відвернулась.

Ілько, придурюючись, схопився руками за голову і, похитавши нею, протяг:

— Ой, бідолашний же я, бідолашний!..

Ми стали до своїх робочих місць і знову взялися стругати бруски. Ілько довго, аж надто вже довго човгав шерхебелем по брускові, а потім урочисто підійшов до учительки і сказав:

— Маріє Степанівно, а ось цього бруска я обстругав на п'ятірку, а може, й на шестірку!..

Марія Степанівна аж позеленіла. Однак стрималась і тільки глухо відповіла:

— Директорові школи покажеш. Він оцінить…

І пішла до дівчат.

У класі вона мала над нами велику владу. Там і стіни її підтримували. А тут, у майстерні, свою владу вона мусила ділити з майстром, тому розгублювалась і часто не знала, що з нами робити, що нам казати, і тільки обіцяла поставити двійку, послати до директора, викликати батька.


15. ФІНКА

Я зайшов у кімнату до дяді Власа, щоб ще раз подивитись на макет шхуни «Зоря».

Але тут несподівано побачив таке, що мені аж дух сперло. На стіні над його ліжком висіла фінка. Я миттю схопив її в руки.

Що то була за фінка!..

Лезо гостре, як бритва. Найретельніше відполірована сталь холодно виблискувала. Інкрустована ручка вигравала всіма відомими й невідомими коштовними камінцями. Піхви з твердої, що зовсім не гнулася, жовтої гладенької шкіри. Ще було й кільце, щоб носити фінку на поясі.

Одразу ж сто бажань народилося в моїй голові.

Перше: причепити фінку до пояса і глянути на себе в дзеркало. Що я й зробив негайно.

Друге: отак з фінкою при боці зараз же побігти до Ілька, щоб він знепритомнів від заздрощів.

Але майже біля дверей сиділа мама і вишивала подушечку на тахту…

Третє: заховати фінку на ніч у себе в кімнаті, щоб уночі, як прокинусь, подивитись на неї ще раз. Але з моря несподівано міг повернутися дядя Влас.

Четверте бажання… п'яте…

Зрештою, я вирішив, що сьогодні повішу фінку на місце, а завтра вранці, якщо дядя Влас не повернеться, візьму

1 ... 51 52 53 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том II"