Читати книгу - "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ярковський оминув зацепенілого і ненавидячого Антея Марковича, відчинив двері і зійшов на третій поверх. Темний коридор, скрипливий паркет. Перед четвертими дверима зліва він на мить зупинився, відтак відкрив їх і зайшов до приміщення обласної Спілки письменників. Там старша жінка перекладала з шафи на стіл старі газетні підшивки. Вона поклала черговий зшиток і спрямувала в бік еспера очі, озброєні окулярами.
Вона дуже короткозора, подумав Ярковський, короткозоріша за Маргариту Гжесь, он які товсті лінзи. Тепер він діяв майже навмання, віддавши ініціативу тій силі, котра на петлях ховалась під маскою розумного згущення. Якась частина його свідомості була впевнена, що сила не зникла і не забрала своїх мацачків з есперової голови, що вона лише зачаїлась.
«Ти тут, я знаю», – подумки посміхнувся він хитрій силі, а вголос звернувся до старшої жінки:
– Я перепрошую, але мені казали, що ви знаєте чоловіка, що робить лікувальні настоянки.
– То не до мене, – похитала головою жінка. – То вам треба до Люби Іванівни. Ту рекламу до газети її племінник давав.
– Телефон не підкажете?
– Я його телефону не маю.
– А Люби Іванівни маєте телефон?
– Так, звісно, одну хвилинку, – жінка знайшла на столі сотовий, почала шукати в контактах.
За спиною Ярковського рипнули двері.
– Люба Іванівно, це до вас прийшли, – короткозора показала на еспера сотовим, немов учительською указкою.
– До мене? – голос за спиною Ярковського видався йому ображеним. – З якої справи?
Еспер обернувся. Люба Іванівна виявилась мініатюрною брюнеткою з виразними очима і чітко окресленими бровами. Погляд Ярковського чомусь приклеївся до цих доглянутих брів. Він відчував, що в їхньому вигині живуть знаки підозри і недовіри. Щось холодне ворухнулось у його голові. На мить він побачив себе очима Люби Іванівни, здригнувся від хвилі чужих емоцій, у яких переважала ворожість.
«Який неприємний, подібний до пацюка», – сказали в есперовій голові. Він здивувався, відтак зрозумів, що чує вербально оформлені думки брюнетки.
– Маю хворий поперек, ревматизм, – зігнорувавши ворожість Люби Іванівни, він продовжив імпровізувати. – Чув, що ваш племінник робить добрезні настоянки для розтирання.
– А я вас бачила, – повідомила Люба Іванівна. – Ви були на поминках Федора Андрійовича.
У голові еспера пискнуло: «Це ж той відьмак!»
– Був, – погодився з ідентифікацією Ярковський.
– Це ж на вас тоді кричала Пшеладовська.
– Їй щось здалось…
– Ви, це ви наклали на неї прокляття, – очі Люби Іванівни здавалось ось-ось пропалять дірку в есперовому переніссі. – Ви з якоїсь чорної секти.
– Так це він? – смикнулась короткозора.
– Авжеж він, – Люба Іванівна відкрила двері і показала Ярковському на коридор. – Йдіть звідси.
– Я ж прийшов по допомогу.
– Йдіть геть, кажу вам.
А подумки вона молилась, щоби подібний до пацюка чаклун не наслав на неї якої-небудь зарази: сверблячки або ж герпесу.
– Добре, я піду, – Ярковський протиснувся поміж Любою Іванівною і книжковою шафою, сковзнув до дверей. – Це якесь прикре непорозуміння.
Він вийшов до коридору, вдихнув його прохололу темряву й попрямував до дверей з написом «Комплектуючі для офісних мереж». Відкриваючи їх, він загадав: якщо за дверима сірий ковролін з гламурними білявками, він вперто йтиме петлями до Майстра отрут, а якщо там виявляться лише фанат Боба Марлі з комплектуючими для мереж, то виходить з гри. І нехай Осинський робить що хоче.
За дверима не знайшлось ні першого, ні другого. Блідо-блакитна стіна крижаного туману, що зачаїлась за ними, не подарувала есперові жодної секунди на роздуми, стрибнула йому назустріч і поглинула разом зі всіма сумнівами, здогадками і відкриттями.
«Попався!» – муркнуло розумне згущення.
«І навіщо ж було мене ловити?» – Ярковський плив у тумані, відчуваючи, що десь попереду вже роззявила жадібну пащу божевільна і хижа петля.
Розумне згущення не зійшло до відповіді. Воно відверто радісно пульсувало у передчутті чогось такого, про що еспер навіть не наважувався думати. Він згадав погрозу привида Бусурманка й відчув негайну потребу звернутись до Наставника. Ніколи він не віддавав зверненню стільки енергії й ніколи не відчував свої зусилля настільки марними. Крижаний туман зводив на нуль всі його намагання, розчиняв і гасив світлові стріли, що їх будувала уява еспера, візуалізуючи відчайдушні заклики по допомогу.
«Як холодно, Господи!» – подумав Ярковський і злякався.
Наставник колись попереджав, що не варто звертатись до могутніх егрегорів, перебуваючи на петлях. Що таким звертанням можна зруйнувати стабільність впійманого часу, розбудити незнані Сили та роззлостити Стражів.
Туман відпустив його так само раптово, як і взяв у полон.
Біле літнє світло лине з високих вікон Ампірної зали. Ярковський-старший щойно розклав свій столик і виймає з картатої торби обмінну частину своєї колекції. За кілька метрів від нього на широкому оббитому червоним дерматином ослоні сидить Балтер. Перед ним також стоїть розкладний столик з альбомами та окремо розкладеними монетами. Навколо гуде й двигтить стурбований обмінами та продажами рій нумізматів. Балтер – його матка. До нього підходять за порадами, показують нові придбання, підводять покупців і просто цікавих. Антей Маркович радить, оцінює і благословляє.
Ярковський-молодший непомітно підкрадається до його столика. Він у дитячому тілі, на нього не звертають уваги. Він бачить зблизька скарби балтерівської колекції. Ось рідкісний данг восьмого золотоординського хана Бердибека, карбований в Гюлістані у сімсот п’ятдесят дев’ятому році Хіджри. Поряд – срібний дирхем еміра Шейбані з родовим знаком Тимуридів – трьома колами – та цитатою з Корана, а в центрі столу, в медальній коробці – почорнілий тибетський шоканг кінця вісімнадцятого століття.
Ярковський-молодший шукає проявів петельного божевілля, але поки що невідома петля відтворює згаслу реальність з відмінною точністю. Тілесна станція тут відзивається на побажання еспера. «Чому?» – питає він себе. Можливо, тому, що в цій мандрівці тілесною станцією є його власна плоть, лише молодша на двадцять років. А може, тому, що петля сама обрала його, брутально вихопивши з опорної реальності?
Захоплений спогляданням монет, він помічає її не відразу. Маленька дівчинка, років десяти, щось шепоче Балтерові на вухо.
«Це Ілона», – розуміє він.
Розумне згущення тихо рохкає. І чим це, цікаво, воно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…», після закриття браузера.