Читати книгу - "З ким би побігати"

інші — просто безіменні скуперфілди. Позавчора мені один козел, уявляєш, кинув у кепку двадцятишекелевий папірець і поліз вигрібати п’ятнадцять шекелів здачі. Тільки дивом я не врізала йому добрячого стусана. Ну ось, після кількох таких деньків ти вже не розбираєш, ранок у тебе чи вечір, приїжджаєш ти чи від’їжджаєш. Закінчуєш своє шоу, аплодисменти, дуже вам вдячна, збираєш грошики і гребеш на стрілку, де тебе вже чекає тачка або, навпаки, чекає когось іншого в іншому місті, ось і смажишся кілька годин на сонечку.

Обличчя Шелі стало жорстким, сповненим ненависті і якимсь занадто дорослим.

— Нарешті тачка приїжджає, цей твій лімузин, «ламборджині», «мазда», «субару» трахана. Залазиш у неї, мов те ягнятко, і кемариш ще годинку, щоб відмазатись від базару про теорію відносності з цією сарделькою за бубликом. На кінець дня вже ні фіґа не пам’ятаєш: де була, що робила і як тебе звати. А коли тебе привозять під ніч, ледве вистачає силоньки, аби проковтнути це згоріле на хрін пюре Пейсахової матусі, заповзти у свою нору і впасти в сплячку. Ось бачиш, — Шелі широко усміхнулася і низько вклонилася, — справжнісінька шикарна житуха мегазірки.

Тамар довго мовчала, відчуваючи, як затерпли суглоби, ніби під ударами, які ще тільки чекають на неї.

— А як же ти тут сьогодні?

— Сьогодні, — розсміялася Шелі, — до мене приходила інспекторка з поліції, така, знаєш, старперша зі значком, яка вважає, що після тостера вона — найбільший винахід Господа Бога. Зате у мене разок на місяць є вихідний — щоб вислухати всі ці «Ну скажи мені, Шелі, чому ти не хочеш допомогти нам допомогти тобі?»

— А що ти таке зробила, якщо тобою цікавиться поліція?

— Що я зробила? Ти краще спитай, чого я не зробила! — Шелі зніяковіло хихикнула. — Ну ти даєш... одразу видно, що ти новенька. Тут у нас про таке не питають. Тут чекають, щоб тобі самі розповіли. Не розповідають — не питай. Ну, коли ти вже спитала... то я тобі відповідаю: я нікого не замочила, окрім кількох пачок «Мальборо», які законно експропріювала. Ну як, ти ще не гепнулась з ліжка?

— Ні. Так ти що, украла сигарети?

— Першого ж дня, як втекла з дому, у мене свиснули гаманця. Ще на центральній автобусній станції в Холоні. А я без сигарет тут же, на місці, можу копита відкинути, це тобі не жрачка і не водичка. Звідки мені знати, що у них там телекамери, детективи та інша бодяга?

Дінка загавкала. На них упала широка тінь. У дверях, цілком заповнивши отвір своїм тілом, стояв Пейсах. Тамар здригнулася від думки про те, що він слухає їх уже кілька секунд. Щоб пройти в кімнату, Пейсаху довелося пригнути голову. Очі з неприязню вивчали дівчат.

— Вже клуб тут мені організували? — гаркнув він.

— А чого, не можна? — обурилася Шелі.

Він принюхався.

— Припни язика, та дивися не спали матрац!

— А чого? Тобі що, і клопи знадобилися? Стоп-стоп! Еге ж, блошиний цирк, як у Чарлі Чапліна! — І Шелі показала, як блоха скаче з однієї руки на другу.

— Ти... — Пейсах прихилився до стіни і потерся об неї якимсь ковзаючим рухом, від якого у Тамар чомусь раптом звело живіт. — Ти ніколи нічого не навчишся, еге ж? — Пейсах говорив дуже повільно, майже по складах. — Одного чудового дня, прекрасна моя леді, одного чудового дня ти ось на стілечки перетиснеш, — він показав на пальцях, — і одразу опинишся в ду-у-уже неприємному становищі. Ду-у-уже, ду-у-уже неприємному.

Ось тепер Тамар виразно побачила, як добродушний ведмедик обернувся на досвідченого дикого ведмедя з могутніми кігтями. Вона з подивом подумала, що навіть шкіра на його обличчі задубіла.

— Ну то до чого ти ведеш? — зітхнула Шелі і, на радість Тамар, обернулася до Пейсаха спиною.

— Повір мені, що до цього ду-у-уже недалеко, вже ду-у-уже, ду-у-уже недалеко. Одного чудового дня мій терпець урветься, і ми тоді помилуємося на твоє геройство. Як тоді, пам’ятаєш? Пам’ятаєш, як приповзла вночі вся в кровищі і в синцях, благаючи, щоб тебе взяли назад? Пам’ятаєш чи забула?

Шелі зосереджено стежила за кілечками диму, що пливли до стелі.

— Тому сиди і не варнякай, не псуй мені нову дівку. Ви б краще спустилися на кухню допомогти з вечерею.

— З пюре, — поправила Шелі.

Пейсах люто зиркнув на неї і вийшов.

— Ти його зовсім не боїшся, — здивувалася Тамар.

— А що він зі мною зробить? Я йому до зарізу потрібна.

— Чому?

— Та ти знаєш, скільки я йому щодня приношу? Вже не менше п’ятисот шекелів.

— П’ятисот? — Тамар вражено помовчала. — Самим лише співом?

— Я не співаю, — розсміялася Шелі. — Я пародіюю. Таке собі комік-шоу, здебільшого співачок показую.

— То чому ти не працюєш сама? — спитала Тамар. — Чому ти повинна віддавати йому гроші?

— Тому що сама на вулиці — не канає. Деньків два-три ще можна. Тебе тільки перевіряють здалеку. Перевіряють, чи не підсадна ти часом. А вже потім починається справжній морок. Ти вже мені повір, я пробувала. Чула, що він розповідав? Я рачки