Читати книгу - "«Аляска»"

вибудована ним схема ламалася на очах. Найстрашніше, що у випадку із втечею пацієнтів лікарю не слід розраховувати на допомогу своїх впливових друзів. Відтепер він сам стає для них тягарем, і можливість бути «злитим» власними покровителями збільшувалася. Вихід із ситуації був темним, мов навколишні сутінки, у яких доводилося сидіти в засідці.

Прапор за армійською звичкою віддано ніс службу. Його погляд незмигно спостерігав за вікнами Антонової квартири, відвертаючись інколи на двері під’їзду, що їх освітлювала однісінька лампочка. Час спливав, а разом з ним і надія виявити втікача. Та раптом у вікні, до якого так пильно приглядався санітар, засвітилося. Прапор насторожився й зіщулився. У вікні, затягнутому тюлем, з’явився чоловічий силует і, покрутившись із горнятком, зник у кімнаті, загасивши за собою електрику. Квартиру Антона знов огорнув морок. Прапор миттю розбудив своїх спільників.

— Прокидайтеся, він у квартирі.

Павлович, якому найбільше кортіло повернути ситуацію під свій контроль, негайно отямився й штурхонув Чахлого.

— Ти впевнений? — спитав лікар у Прапора.

— Так, щойно тинявся по кухні, мабуть, справді машина чекала.

Прапор дістав із кишені в’язку відмичок і, задзеленчавши ними, покликав Чахлого.

— Ходімо, — після чого одразу звернувся до начальника. — Шефе, ти нам потрібен на стрьомі в під’їзді.

Позіхнувши, Чахлий виліз крізь задні двері й поплентався слідом за напарником до будинку. За ними поволі ступав лікар. Усі троє підійшли до дверей, за порогом яких опинилися лише санітари.

Ступивши на перший поверх, Прапор негайно вимкнув загальне освітлення на сходових маршах. Потім обидва санітари навшпиньки піднялися на другий поверх і зупинилися перед дверима 25-ї квартири. Прапор дістав зубчасті шпильки і, опустившись на одне коліно, почав устромляти їх по черзі в замок. Щоб успішно відімкнути, знадобилося кілька секунд. Прапор обережно штовхнув двері та увійшов в оповитий сутінками коридор помешкання. Санітар зупинився, дослухаючись до звуків у незнайомій квартирі й, переконавшись у безпеці подальшого просування, дістав із куртки пістолет і вручив його Чахлому. У худого санітара загорілись очі. Відтепер затія його напарників наповнилася справжнім сенсом і полювання ставало дедалі цікавішим. Прикривши тил, Прапор дістав з іншої кишені флакон хлороформу. Він акуратно змочив ним чорний мішок, який мав накинути на голову Антону, та прокрався до спальні.

Пітьма готувалася до тривалої облоги денним світлом. Вона причаїлася за шторами, сховалася за шафу і трюмо, вправно маскуючи два тіла, накриті простирадлом. До кімнати увійшло двоє. Масивніша постать Прапора відокремилась і наблизилася до ліжка. Його напарник узяв на «мушку» сплячих. Тримаючи в руках чорний мішок, просякнутий хлороформом, Прапор нагнувся, щоб розрізнити тіла бодай за статевою ознакою. Ідентифікувавши чоловіка, він миттю накинув на його голову мішок, придавлюючи коліном сполоханого господаря. Метушня розбудила жінку, і, як тільки та вгляділа незнайомців, з її легень вирвався назовні несамовитий крик.

Така бурхлива реакція задіяла рефлекси Чахлого, і той без вагань натиснув на гачок пістолета. Куля, притишена глушником, увіп’ялася в тіло бідолашної, і попри тьмяне світло кімнати Чахлий помітив темну пляму, що розпливалася по нічній сорочці в районі живота.

— Ти що накоїв, придурку? — процідив крізь зуби Прапор.

Його жертва, наковтавшись випарів снодійної речовини, обм’якла в міцних обіймах. З коридору залунали кроки, і обидва санітари повернули голови в бік вхідних дверей. За секунду з пітьми виринув Павлович, який піднявся у квартиру, збентежений гармидером, що його зчинили його підлеглі.

— Чого ви тут розшумілися? — пошепки спитав лікар.

Його очі поступово обнишпорили кімнату, зупинилися на Чахлому, що тримав пістолет, і за кілька секунд пазли склалися в цілу картину вбивства.

— Ти що накоїв, ідіоте?! — вирвалось у психіатра.

Павлович підскочив до санітара й вихопив у того пістолет.

— Дай сюди! Хочеш решту життя провести на нарах?

Розлючений лікар вихопив зброю й накинувся зі звинуваченнями на Прапора:

— Навіщо ти дав йому зброю? Цей імбецил нас під суд підведе.

Чахлий поспішив виправдатися:

— Та ця сучка поставила б на ноги увесь будинок!

— Замовкни! — Павлович вилаявся й попрямував до жертви Чахлого. Жінка розпростерлася на ліжку. Червона калюжа крові з-під неї заливала білосніжні простирадла. Лікар тильною стороною долоні торкнувся шиї жінки й розпачливо констатував:

— Ти її застрелив. Боже, у нас іще один труп, — розчаровано підвів лінію під власними проблемами головний лікар божевільні.

Чахлий стенув плечима. Павлович перевів погляд на завмерлого чоловіка в руках Прапора й раптом побачив у ньому джерело всіх своїх бід. Водолаз зі своїми галюцинаціями, його вибрики проти адміністрації лікарні, убивство ним Шрека й ось тепер — нова халепа. Страшенна лють охопила психіатра. Він стиснув кулаки й наказав тягти винуватця свого лиха до іншої кімнати. Прапор негайно скинув жертву з ліжка й разом із Чахлим відбуксирував її до вітальні. Павлович розсунув штори, впускаючи в кімнату трішки світла, й озвучив наслідки вбивства:

— Труп на трупові, та ці кегебісти довіку з нас не злізуть. Приводьте мерщій його до тями!

Прапор швидко скинув із голови бранця мішок, і Чахлий, який першим уздрів обличчя незнайомця, відсахнувся:

— Дідько, хто це такий?!

Поведінка санітара насторожила його спільників. Обидва вирячилися на заручника, не впізнаючи в ньому втікача.

— Ти хто в біса такий? — гаркнув Прапор.

Незнайомець безтямним поглядом зміряв трьох чоловіків, що вдерлися до його помешкання. Він неабияк походив статурою на Антона, але це таки була інша людина, в очах якої світився переляк.