Читати книгу - "Бабай"

— Чесно кажучи, — він зніяковіло потер долонею коротку щетину на підборідді, — мені вже давненько не подобається твоя кімната. Практично із самого початку не подобалася. Наче з нею пов’язане щось погане. А після сьогоднішньої ночі… мені здається… — він підбирав слова. — Із нею точно щось не так. Ну, знаєш, як у тих страшних історіях…

Настала черга Назарові відвісити щелепу.

Неймовірно, але, виявляється, батько багато про що здогадався сам, а головне — вловив суть. І зараз говорив про це зовсім серйозно. Хто б міг подумати, що дорослий…

Назара вразило його зізнання.

— Може, передумаєш?

Хлопчик похитав головою.

— Ну, як знаєш. Тільки тримайся подалі від неї. Мені, певно, доведеться залишитися з мамою до ранку в лікарні. Тому, швидше за все, ми побачимося тільки ввечері, коли я повернуся з роботи. Вранці, годині о шостій чи сьомій, я подзвоню бабусі з дідусем, щоб вони приїхали і забрали тебе до вечора, — він озирнувся на двері, де медсестра вже нетерпляче поглядала на них.

— Усе, нам пора йти.

Левшиць поцілував його на прощання в щоку і міцно, по-чоловічому, потиснув руку. Як дорослому.

— Залишаєшся за головного. Я на тебе сподіваюсь.

Назар змусив себе всміхнутися.

— Я постараюся, татку.

Батько виходив останнім. Ще раз озирнувся — Назарові здалося, що він дуже схвильований; це, звісно, через маму і смерть дядька Артура, безглузду смерть просто в них удома. Однак у Михайла був такий погляд, наче він сумнівався, що чинить правильно саме зараз.

Це тривало якусь мить, потім двері зачинилися за його спиною.

Назар залишився сам.

Діти рідко говорять відверто про те, що їх тривожить найбільше, але їхні очі не брешуть ніколи.

Основні приготування зайняли тільки п’ятнадцять хвилин — так, наче Назар усе спланував заздалегідь, а тепер йому залишалося просто дотримуватись ретельно наміченої послідовності дій.

Але почуття наростаючого страху не покидало його ні на мить, билося в животі здоровенним слизьким вугром, смоктало нутрощі, рвалося назовні із замкнутого простору. Щойно хлопчик починав піддаватися спокусі сповільнитися, засумніватись — і воно відразу готувалося взяти верх над ним, зжерши залишки рішучості.

Після того, як дорослі пішли, Назар одразу увімкнув світло у всій квартирі. Потім, дотримуючись плану, що швидко формувався в голові, переодягся в речі, у яких ходив гуляти на вулицю: джинси (він зненацька зрозумів, що примудрився вирости з них на два пальці лише за три літні місяці), легка блакитна сорочка з коротким рукавцем — подумавши, Назар натягнув поверх неї свій улюблений сірий джемпер, котрий зв’язала йому Валерія минулої осені (вночі навряд чи буде жарко), і взув кросівки. Відімкнув дверний замок, залишивши самі двері зачиненими, — на випадок, якщо задум завершиться провалом і змусить рятуватися втечею.

Повернувшись до спальні батьків, Назар видер аркуш зі старої газети, розірвав його на чотири приблизно рівні частини, зім’яв папір у кульки і, цілячись у центральний ромб килима на стіні, почав метати їх із середини кімнати. Два потрапили точно в ціль, один торкнувся до межі червоно-синього ромба і ще один пішов на півдолоні праворуч. Може, виною невлучності був сильний біль у руці — як на зло, правій.

Назар підібрав газетні кульки і повторив серію кидків. Три в яблучко, один трохи вище. Задоволено кивнув сам собі. Непогано.

Потім розстібнув «блискавку» на сумці дядька Артура — її приніс до спальні батько, коли шукав паспорт перед відправленням тіла в морг. Тоді виявилося, що паспорт був у внутрішній кишені піджака, і тому, на справжню радість Назара, Левшиць-старший так і не зазирав до сумки.

Весь свій задум Назар побудував на тому, що в ній було.

У кишені джинсів він поклав справжні метальні «снаряди» — їх виявилося чотири. Вони були в сумці. Так само, як і пістолет. Його Назар дістав у останню чергу. Але відразу відклав, згадавши ще про дещо. Про яскраво-жовтий значок, котрий знайшов удень на кухні разом із посланням. Значок, надісланий йому позачасовою поштою безіменним хлопчиком.

Назар виразно відчув тепло, що струменіло від усміхненого, схожого на веселе сонце круглячка, немов той перейшов від старого хазяїна до нового, зберігши нерозтраченим дотик рук.

От тільки послання ніде не було видно. Назар спробував згадати, куди його поклав, і ще раз уважно оглянув