Читати книгу - "Нічний цирк"

Захоплений зненацька, Марко лише бурмоче щось схоже, як він сподівається, на його стандартну відчужену згоду.

— Ми мусимо запрошувати її на вечерю щоразу, коли цирк приїжджає до міста, щоб ближче з нею познайомитися, — багатозначно додає Чандреш, підкреслюючи свою думку задоволеною посмішкою.

— Так, сер, — відгукується Марко, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. — Бажаєте сьогодні ще чогось?

Чандреш регоче й махає йому, щоб ішов собі геть.

Перш ніж усамітнитися у власних кімнатах — апартаментах, утричі більших за його квартиру, — Марко тихенько повертається до бібліотеки.

Якийсь час він стоїть на тому самому місці, де стояла кілька годин тому Селія, і уважно вивчає знайомі полиці й стіну, прикрашену вітражем.

Він не в змозі зрозуміти, що ж вона тут робила.

І не помічає очей, що пильно розглядають його в темряві.

1891-1892

Гер Фрідрік Тіссен отримав картку разом з іншою поштою — звичайний конверт лежить серед замовлень і ділової кореспонденції. У конверті немає ані листа, ані записки, лише картка — чорна з одного боку й біла з другого. З лицьового боку срібними чорнилами надруковано Le Cirque des Rêves. На зворотному, білому, боці від руки написано чорними чорнилами:

Двадцять дев’яте вересня

Передмістя Дрездена, Саксонія

Гер Тіссен ледве може стримати радість. Він домовляється із замовниками, за рекордно короткий час завершує поточну роботу й на кілька днів винаймає квартиру в Дрездені.

Годинникар приїжджає до міста двадцять восьмого вересня й цілісінький день гуляє передмістям, намагаючись відгадати, де зупиниться цирк. Ніде й згадки немає про його неминучу появу, лише повітря наелектризоване. Утім, гер Тіссен не певен, чи помічає це ще хтось, крім нього. Він пишається тим, що його попередили заздалегідь.

Двадцять дев’ятого вересня, передбачаючи безсонну ніч, чоловік прокидається пізно. Коли він у пообідні години виходить надвір, щоб знайти щось поїсти, вулиці вже гудуть від новини: трохи на схід від міста вночі з’явився химерний цирк. «Велетенська споруда зі смугастими наметами», — пліткують У шинку, куди зазирає годинникар. Люди ніколи не бачили нічого схожого. Гер Тіссен не видає з цього приводу ані пари з уст, насолоджуючись хвилюванням і цікавістю, що панують довкола.

Незадовго до заходу сонця гер Тіссен прямує на схід. Знайти цирк нескладно: навколо вже зібралася велетенська юрба. Загубившись у натовпі в очікуванні відкриття, чоловік дивується, як їм удалося так швидко все звести. Він упевнений, що вчора, під час його вечірньої прогулянки містом, на цьому полі нічого не було, а тепер здається, наче цирк був тут завжди. Він просто матеріалізувався з нізвідки. «Наче чари якісь», — каже хтось неподалік, і гер Тіссен мусить погодитися.

Коли ворота врешті відчиняються, геру Фрідрікові Тіссену здається, що він повернувся додому після тривалої подорожі.

Майже щоночі він навідується до цирку, а вдень сидить в орендованій квартирі чи в шинку з келихом вина й щоденником, де пише про цирк. Сторінка за сторінкою, він записує свої спостереження, докладно розповідаючи про побачене, здебільшого не для того, аби не забути, а щоб утримати на папері хоча б частинку цирку, яку можна буде залишити собі.

Час від часу він теревенить про цирк із іншими відвідувачами. Один із них — редактор міської газети, котрий після довгих умовлянь і кількох келихів вина таки схиляє Фрідріка показати свій щоденник. Після ще кількох ковтків бурбону він переконує Тіссена дати дозвіл на публікацію в газеті кількох уривків.

Цирк їде з Дрездена наприкінці жовтня, але редактор газети дотримується обіцянки.

Стаття отримує схвальні відгуки читачів, і незабаром у світ виходить іще одна, а потім іще.

Гер Тіссен і далі пише, і за кілька наступних місяців деякі статті передруковують інші німецькі газети, а час від часу навіть перекладають для друку у Швеції, Данії та Франції. Одна стаття із заголовком «Ночі в Цирку» навіть з’явилася на сторінках лондонського видання.

Саме завдяки цим публікаціям гер Тіссен невдовзі стає неофіційним лідером, ватажком найпристрасніших поціновувачів цирку.

Для декого з них статті відчинили двері до Le Cirque des Rêves, а інші, читаючи друковані літери, упізнали в годинникарі рідну