Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Нетолерантність почала виявлятися вже на початку правління шаха Аббаса II. Він отримав владу, будучи ще зовсім дитиною. Після смерті мудрого Сарі Тагі радником став представник духовенства Халіф Султан. Він переконав 12-річного шаха розпочати переслідування меншин. Керівним принципом стала релігійна нечистота, наджас. Після 1645 р. іудеї повинні були носити червоний одяг, щоб їх могли відрізняти. Їм заборонялося ошатно вдягатися, ходити посередині вулиці або проходити повз мусульманина.

Переслідування були нерегулярними, проте за часів правління Сулеймана траплялися дедалі систематичніше. Одною з помітних постатей таких кампаній був Мухаммед Бакір Маджлісі, головний богослов Ісфахана, що набув надзвичайного впливу, коли до влади став син Сулеймана, султан Хусейн.

Султан Хусейн вступив на престол у 1694 р. Він був таким самим сином гарему, як і його батько. Безхребетний шах дістав прізвисько «Мулла Хусейн», тому що він погоджувався на всі вимоги духовенства. Одним із перших рішень молодого глибоко віруючого шаха було визнання Маджлісі релігійним лідером. Відразу після коронації Маджлісі вмовив султана Хусейна заборонити вживання алкоголю та опіуму. На центральній площі було розбито понад шістдесят тисяч пляшок високосортного грузинського та ширазького вина. Таверни і кафе забороняли, як і танці та музику. Жінок примушували бути весь час удома.

Маджлісі дозволили вільно карати будь-кого на власний розсуд. Він жорстко ставився до вчення та філософії суфіїв, фальсафи. Фальсафа, яку практикували у Персії, була складним поєднанням ідей часів античної Греції, Александрії, Кордови та Багдада. Крім праць Платона і Аристотеля, Маджлісі заборонив також праці аль-Кінді, аль-Фарабі, Авіценни, Аверроеса, Міра Дамада та Мулли Садри.

Мулла Садра був одним із найвпливовіших мислителів у імперії Сефевідів. Втомившись від нападків духовенства, він провів кілька років свого життя відлюдником поблизу міста Кум. Зрештою Мулла Садра отримав від Аллахверді-хана, генерал-губернатора провінції Фарс, притулок у місті Тебриз. Він заснував у Ширазі відому школу, що приваблювала вчених зі всього ісламського світу. Мулла Садра помер у 1640 р. і не встиг стати свідком переслідувань, влаштовуваних Маджлісі. Між іншим, вони навряд чи його здивували б.

Показовою є історія про сон Мулли Садри. Він розповідає, що бачив уві сні дух свого вчителя Міра Дамада. У діалозі між духом і Муллою Садрою розповідається, яким небезпечним може бути пряме виявлення власних поглядів для громадського філософа. Якщо він висловлюється занадто відверто, його думки відкриваються геть усім, що є вкрай небезпечним. Перед письмовим столом завжди з’являється впливовий і жадібний до влади релігійний лідер, що вважає його спосіб мислення хибним. Уві сні Садра скаржиться своєму вчителеві і тестю: «Мої погляди не розбігаються з твоїми, проте мене оголосили невірним, а тебе — ні. Чому так?» Дух Міра Дамада відповідає: «Тому, що я подавав свої філософськи погляди так, що, крім філософів і теологів, ніхто не розумів мене. Коли ж ти порушуєш філософські питання у своїх творах, твої наміри зрозумілі кожному пересічному священикові, якому потрапила до рук твоя книжка, тож тебе й називають нерелігійним».

Іранський дослідник Міскуб Шохрух змальовує непринадну картину нетолерантності Маджлісі. Маджлісі визначав «науку» надзвичайно вузько. Вона повинна бути чітким і безпечним знанням віршів Корану, релігійних обов’язків і пророчої традиції. Намагання віднайти нові знання за межами цього є марнуванням життя, що в найгіршому разі призводить до єресі.

Такий погляд був повною протилежністю ідей Міра Дамада і Мулли Садри, які сповідували суфізм і спиралися на уявлення, що Коран завжди відкритий для нових тлумачень. Індивідуальність і толерантність, які плекав суфізм, стали лише приємними спогадами. Не було вже того Ісфахана, де суфії писали поезії про сп’янілого старця і про натхненного екстазом майстра-суфія, де прославляли лірику Омара Хайяма, що ставив на перший план насолоди життя та свободу думок. Суфіїв виселили з Ісфахана.

Малодушність виявляється в людях патологічним утручанням в особисті та дріб’язкові справи. Це також вияв тотальної форми влади, оскільки стеження поширюється на всі сторони життя, які легко спостерігати. Сила виявляється у кількості санкцій, що постійно зростає, і виснажливій бюрократії, директивах на європейський манер. Коли ніхто більше не наважується критикувати кількість і розумність приписів, у суспільства немає майбутнього.

Маджлісі був прикладом такої зловорожої малодушності та керівником найгіршого ґатунку. Він визначав, що є правильним поводженням, і видавав розпорядження щодо всіх сфер людського життя, починаючи з того, який одяг використовувати під час статевого акту, як підстригати нігті, як спати, прокидатися, випорожнюватися, сякатися, заходити в будинок. Губернаторам провінцій було наказано розпочати застосування законів шаріату.

На головній площі Ісфахана було розтрощено пляшки вина з королівського палацу. Музику і танці заборонили, як і запускання повітряних зміїв. Таверни, кафе та будинки втіх зачиняли. Жінки повинні були весь свій час проводити вдома, вдягатися консервативно і поводитися покірливо.

Казначейство попереджало шахів, що через нові закони податкові надходження зменшувалися більш ніж на п’ятдесят кілограмів золота на день. Ліберальна культура приносила державі великі прибутки, оскільки податки збирали як з ресторанів, так і з проституток. Попередження лунали, проте до них залишалися глухими. Султан Хусейн видав закон, згідно з яким усім чиновникам належало шанувати Маджлісі. Кожного порушника цього закону карали.

Натомість сам султан Хусейн не дотримувався власних заборон: він пиячив і віддавався розпусті у гаремі. Султан був одержимий сексом. Хусейнові було замало величезного гарему, і в 1700 р. йому спала на думку приголомшлива ідея. Він зажадав мати у своєму гаремі прекрасну жінку з кожної провінції. Якщо дівчина вагітніла, їй видавали щедру компенсацію, випроваджували з гарему і видавали заміж за аристократа.

Егоцентризм і зловживання шаха погіршили економічне становище держави. У 1707 р. султан Хусейн разом зі своїм двором, гаремом і