Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

У цьому ж номері був поміщений матеріал громадського діяча, члена Центральної Ради Ф. Матушевського «Царь чи Республіка?», присвячений історії та державності України, ментальності українського народу, тонкощам міжнародних відносин України та «Московської держави». Основна ідея публікації — автономія чи навіть незалежність України у складі Росії: «Невже ж ти, великий і вільний Народе Український, знаючи оці всі кривди, які ти 250 літ витерпів, знову захочеш свою голову у Московське ярмо всунути?.. Демократичною, автономною, незалежною вона і повинна знову стати серед об'єднаних у одному союзі автономних країн Російської федеративної республіки». Стаття згодом була видана окремою листівкою у Києві 9 квітня товариством «Час» [5].

Українські сили Єлисавстграда розуміли необхідність ґрунтовної просвітницької роботи, оскільки місцеве населення не мало патріотичної освіти й не усвідомлювало інтересів національного відродження. Так, у № 4 від 1 травня 1917 року було вміщено матеріал, очевидно, передрукований із Київської преси, кооператора В. Ігнатієнка (а згодом — видатного українського бібліографа та пресознавця) «Чергова робота». Автор популяризував справу просвіти, наголошував на необхідності відкриття осередків організації «Просвіта» у всіх містах України, оскільки народ потребує знань, щоб запобігти поневоленню: «Мусимо стати до роботи і ми — українці. ...Треба в селах найшвидше засновувати просвітні товариства, книгарні, улаштовувати прилюдні читанки, бесіди... Беріться до праці коло культурного освідомлення селянських, народніх мас». В. Ігнатієнко наголошував на необхідності заснування найголовнішого осередку освіти — україномовної школи, бо існуюча школа чужа для української дитини: «Отже, борці за рідну школу, учителі і вся свідома інтелігенція, гуртуйтеся і беріться за роботу, навчайте в школах українською мовою. Закладайте бібліотеки українські по школах». Для зразка, під статею, редакція опублікувала статут товариства «Просвіта».

Згодом у газеті почали з'являтися агітаційні матеріали за соборність України. Так, у № 16 від 30 серпня 1917 року на першій шпальті була опублікована стаття О. Семененка, у якій автор демонстрував незгоду з Тимчасовим урядом щодо складу українських земель та закликав мешканців України до національного самоусвідомлення.

У тому ж номері був поміщений протокол Українського Селянського Повітового з'їзду, який 13-14 серпня провела Українська міська рада — альтернативна міська влада від УНР. До складу Ради входили декілька проукраїнських організацій: Український соціалістичний робітничий клуб, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та інші. Українські сили мали свій варіант назви міста — Єлисавет, який функціонував паралельно з офіційною. Вперше він з'явився на шпальтах преси саме в «Известиях Елисаветградского Крестьянского Союза» й у подальшому використовувався всіма українськими урядами та в українськомовному більшовицькому дискурсі аж до перейменування міста в Зінов'євськ у 1924 році. Програма з'їзду складалася з низки доповідей: «Історія України», «Українська Центральна Рада і сучасний момент», «Шкільна освіта», ряду доповідей сільськогосподарської тематики тощо. Головою з'їзду обрали українського есера Акацатова, замісником — голову повітової управи Т. Біланенка, писарями — О. Семененка та Г. Нестеренка.

Товариство «Просвіта» проводило культурно-просвітню роботу, засновувало бібліотеки-читальні, у яких передплачували, крім місцевих, низку всеукраїнських періодичних видань: «Одесская мысль», «Вільне життя», «Наше село», «Нова Рада», «Народна Воля», «Відродження», «Робітнича газета», «Самостійник», «Киев», «Мысль», «Шлях», «Літературно-науковий вісник», «Вільна Українська школа», «Внешкольное Просвещение», «Просвітянин», «Комашня», «Кооперативна Заря», «Народня справа», «Сільський Господарь» та інші, причому бібліотека постійно поповнювалася.

У № 18 меншовицької газети «Трудовая жизнь» від 20 вересня 1918 року в рубриці «Місцеве життя» міститься інформація про утиски «Просвіти» єлисаветградськими більшовиками, яка мала згорнути просвітницьку роботу. Проте з посиленням проукраїнських позицій у місті «Просвіта» знову відновила свою діяльність.

Справі розвитку українського дискурсу Кіровоградщини прислужився «артільний батько» М. Левитський. Будучи активним громадським діячем та, з 1917 року, членом Центральної Ради, Микола Васильович підтримував зв'язки з усіма активістами українського відродження. О. Семененко про «артільного батька» писав: «В революційні роки його своєрідну постать можна було бачити на всіх майже з'їздах. Його присутність у тодішньому житті я б не оцінював політичними мірилами. ... Левитський був ...символом народолюбного, ідеалістичного, чесного світу. Називали ми його батьком, якось просто і по-сімейному» [8, с. 32].

Про справу просвітництва М. Левитського написав у спогадах О. Семененко: «Не одну таку поему надрукував Пікус і не одну сотню роздав їх по Україні Левитський. ...Ніхто не скаже, скільки уяви розгойдали його прості наївні віршики в ті гарячі часи, коли Київ не встигав упоратися з незвичайними вимогами. І не всує писав їх старий народник» [8, с. 33].

3-поміж інших українським книжок, виданих у Єлисаветграді у час національно-визвольних змагань, була книга В. Качинського «Рішення земельного питання» (1917 рік) [7, с. 120] та праці українського громадського діяча, кооператора Т. Біланенка «Провідна зірка кооперації» та «Правила регістрації кооперативних товариств», видані у 1918 році [6].

У лютому на територію Української Народної Республіки були введені війська Німеччини та Австро-Угорщини, які, за Берестейським миром, мали допомогти уряду України відбитися від більшовицької навали. 21 березня Австро-угорські війська вступили до Єлисаветграда [1, с. 324].

Чужоземні війська не завоювали собі авторитету у жителів краю, бо почали каральні акції, втручання у внутрішню політику уряду та реквізиції, що посилювали ненависть до загарбників. З 10 до 14 травня у місті більшовики провели мітинги проти гетьманату П. Скоропадського та підіймали дрібні повстання по селах повіту. Для контролю повсталих територій у червні до Єлисаветграда прибув легіон Українських січових стрільців, які дислокувалися до того в Олександрівську: «Австрійське військове командування, занепокоєне зростанням популярності В. Вишиваного та УСС серед місцевого населення, вирішило передислокувати очолювані ним підрозділи в найбільш загрожені повстанцями райони Херсонщини» [10, с. 44]. Так, 10 червня 1918 року групу В. Габсбурга було перекинуто з Олександрійська до Єлисаветграда, а в кінці червня до міста прибули Кіш та вишкіл УСС.

Стосунки населення й січовиків добре склалися, на відміну від німецьких та австро-угорських військ, оскільки УСС зупинили грабіжницьку політику окупантів, брали майно жителів під охорону, зупинили розправи над людьми. Перед вступом на землі Наддніпрянщини полк отримав наказ: «Ніяких насильств і боротьби не зводити, а суперечки полагоджувати поки що своїм громадським судом. Кара смертна заборонена... Поводження з людьми має бути чемне. Говорити тільки по-українськи до населення» [3, с. 185].

Січові стрільці на Єлисаветградщині проводили просвітницьку роботу. В. Вишиваний згадував «Всюди,