Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Владіслав Сурков сприяв просуванню таких проросійських організацій, як «Український вибір» Віктора Медведчука, фінансуванню ультраправих політиків і угруповань у Європі та сформулював параметри політичної технології Росії щодо «життєво важливої для системи»[351] України. Сурков давав президентові Януковичу поради щодо сумнозвісних «диктаторських законів» від 16 січня 2014 року, які стали каталізатором насильства у Києві та інших українських містах[352]. Електронні листи зі зламаної хакерами поштової скриньки Суркова переконливо свідчать про роль «православного олігарха» Константіна Малофєєва у підтримці російських маріонеток і демонструють високий рівень впливу РФ на поглиблення політичної дестабілізації та розростання сепаратизму в Україні. Сурков до найменших дрібниць контролював російських маріонеток і сам добирав членів «уряду ДНР»[353]. Другий пакет листів зі зламаної скриньки Суркова підтвердив, що вище керівництво Кремля контролює російських маріонеток, фінансує сепаратистський рух у містах України поза межами Донбасу та провадить пропагандистські кампанії проти українських лідерів.

Сурков також був організатором і учасником інавгураційного з’їзду Слов’янського антифашистського фронту в лютому 2014 року, започаткованого тридцятьма російськими націоналістичними організаціями, як-от Російська громада Криму, «Російська єдність» і Конгрес російських громад[354]. Російські маріонетки на Донбасі описують його як свого «політичного куратора», котрий забезпечував ідеологічне тло для проекту «Новоросії»[355]. Пітер Померанцев характеризує Суркова як чільного радника Путіна в Україні. «Чим є політика Росії в Україні, як не війною у форматі реаліті?»[356]. «ДНР» і «ЛНР» «починалися як фікції, створені олігархами у східних областях України та пропагандистами у Кремлі»[357].

Російська «війна у форматі реаліті» використовувала політичні технології, немислимі для радянських лідерів, і прищеплювала внутрішньо суперечливий образ «фашистів»-українців, які водночас є «братами» Росії, оскільки вони — «один народ». Пілот російського «Аерофлоту» під час рейсу з Москви назвав українців через внутрішній гучномовець «покидьками», «мерзотниками» й «убивцями». «Нічні вовки», банда байкерів на чолі з Алєксандром («Хірургом») Залдостановим (яка є одним із найбільших адресатів фінансування від адміністрації російського президента з-поміж громадських об’єднань), починаючи із 2010 року проводить у Криму щорічні байкерські шоу, що обертаються довкола міфу про «Велику Вітчизняну війну». Залдостанов отримав від російської влади медаль «За повернення Криму»[358]. У серпні 2014 року «Нічні вовки» влаштували шоу з використанням «націоналістичного року, піротехніки, нацистської символіки і танців-тлумачень, щоб зобразити Україну краєм, захопленим фашистами». Були задіяні всі звичні ідеологічні реквізити: американська змова проти Росії, західна русофобія, українська держава, що кишить фашистами, керованими західними ляльководами, російські визволителі Криму, українські звірства на Донбасі та російські воїни, котрі перемагають українських неонацистів і визволяють своїх російських братів. Це видовище обійшлося в мільйони доларів, його транслювали у прямому ефірі на каналі «Россия 2», а проводили в Севастополі, де, як сказав Залдостанов, «ми святкуємо нашу священну перемогу, коли фашизм, як гниле, отруйне тісто, переповнив київську діжу і став розповзатися по всій Україні». Лідерів України він зарахував до тієї ж категорії, що й «вороги, які нас ненавиділи, убили радянську країну й відібрали в неї її територію та армію»[359].

Політична технологія «війни у форматі реаліті» знайшла свій недвозначний вираз у гаслі Партії регіонів «До Європи без фашистів!», проголошеному політичною силою, дуже далекою від європейських цінностей. Ця технологія знайшла своє найбільш повне, орвеллівське втілення у спробах довести, що то Україна, а не Росія винна у вчиненні злочинів проти людяності на Донбасі, тоді як докази, представлені міжнародними організаціями та правозахисними групами, вказують, що головними винуватцями були саме Росія та російські маріонетки[360]. Слідчий комітет РФ закликав до покарання України за «геноцид» проти російськомовного населення східної та південної України[361]. Подібна лицемірна риторика увійшла в моду ще на світанку правління Путіна. У липні 2000 року 345 депутатів Державної думи підтримали резолюцію, що засуджувала «дискримінацію