Читати книгу - "Валеріан та місто тисячі планет"

Вони наближалися, і Валеріан відчув, як Булька задрижала навколо нього.

— Усе гаразд, — заспокоїв він її. — Він з’їсть цю страву, і ми повернемося до кухні. У тебе все вийде!

Утім, навіть він почувся зніяковіло, коли Творіння постало перед апатичним Буланом Третім. Імператор простягнув велетенську руку, вхопив з тарілки голову якогось нещасного створіння, підніс до рота і злигав її, двічі кровожерно плямкнувши.

— Зараз мене знудить, — прошептала Булька.

— Ні, не зараз, — відчайдушно благав Валеріан, — почекай трошки! Іди слідом за чергою.

Творіння злилося з довгою чергою, яка верталася назад до кухні з порожніми тацями. А страви й далі надходили. Валеріан обернувся назад, і його немов хто серпом різонув по серцю.

Лорелін! Вона була жива! Очевидно, її найняли як служницю.

Її вирядили в довгу сукню, що тяглася по підлозі, і та сукня була доволі красива, а от на голову нап’яли здоровезного білого капелюха, і в цьому вже не було ніякої краси. Від капелюха насправді залишалися самі широкі криси, а світле жіноче волосся стирчало з дірки посередині. Навряд чи галактика буде коли-небудь у захваті від булан-баторської моди.

У руках Лорелін тримала велику таріль з фруктами різних форм, розмірів і кольорів, які, найпевніше, були легким десертом після важкого обіду, адже вона була останньою в черзі. З усіх страв, що їх побачив Валеріан, лише ця мала хоч якийсь апетитний вигляд.

Валеріан раптом відчув полегшу й легке запаморочення.

— Ондечки вона! — промовив він до Бульки.

— Ого! — схвально відповіла Булька. — Ти мав слушність, вона — карколомна красуня.

— Але ж ти й доти знала, яка вона на вигляд, — Валеріана досі непокоїло те, що Булька прибирала раніше Лорелінин образ.

— Так, але ж, щоб бути карколомною, потрібно мати набагато більше, ніж зовнішність, — відповіла Булька.

Дівчина-гламопод хвилювала Валеріана. Невинна й часом навіть пустотлива, вона була дивовижно прониклива в тому, що стосувалося інших. І, поза сумнівом, вона мала рацію. Він поміркував про те, що йому найбільше подобалося в Лорелін, і був здивований відповіддю. То було не її гнучке, ідеальне тіло, не її прегарні риси обличчя. Йому подобалась вона сама. І саме тому Бульці не вдалося його спокусити.

Він неодмінно витягне звідси їх обох. І він сподівався, що вона неодмінно відповість згодою на його освідчення.

А тим часом Лорелін невблаганно наближалася до імператора, і його дружина, побачивши дівчину з роду людей, стала аж трохи підстрибувати на місці.

Валеріан трішки нахмурився.

— Щось тут не те, — зауважив він, спостерігаючи за імператрицею, яка не зводила жовтих жаб’ячих очей з Лорелін. Імператор прослідкував за її поглядом і так само випростався, несподівано зацікавившись дівчиною в білому одязі, що несла таріль із фруктами.

Він і раніше спілкувався з людьми. Чому він так зацікавився Лорелін? Що такого особливого було в ній з погляду булан-батора? Валеріан гарячково почав згадувати все, що знав про цю расу та про Булана Третього зокрема. Його дитинство і юність проминули в подорожах. Так, він любив їсти, любив споживати унікальну різноманітну досконалу їжу…

— А якщо я трішки станцюю для розваги? — спитала Булька.

— Дякую, не треба, — швидко відповів Валеріан.

Ось Лорелін вже стояла перед імператором, у якого з рота текла слина. Його дружина в екстазі плескала в долоні. Булан Третій вихопив здоровезний шмат соковитого фрукта з тарелі, яку тримала Лорелін. Однак замість того, щоб укинути його до рота, він витиснув сік з нього в неї над головою, що виступала з капелюха.

І тут Валеріана шибонуло, неначе молотом.

«Вона не несе десерт. Вона сама — десерт, а капелюх — то тарілка!»

Імператор потягся й видобув гострі щипці. На підлогу величезною плямою плеснула слина.

Валеріан вже робив глибокий вдих, щоб закричати й попередити Лорелін, але та сама здогадалася про те, що буде далі. Вона щосили метнула таріль в імператора та кинулась тікати, але її вхопили двоє стражників. Лорелін верещала й брикалася, намагаючись звільнитися, проте стражники були дужі й великі. Коли непокірливий десерт повернули на його місце перед імператором, той схвально хрюкнув.

— Гадаю, нам треба забиратися, — пропищала Булька.

— А я гадаю, що ти маєш дозволити мені закінчити з цим, — випалив у відповідь Валеріан.

— Гаразд, — охоче погодилась Булька.

— Валеріане! — закричала Лорелін, усе ще вивертаючись із мертвої хватки стражників.

Навіть у цю зловісну мить Валеріанові перехопило дух, а серце переповнилося почуттями. Дивлячись у вічі неминучій смерті, Лорелін усе ж таки вірила, що якимось дивом Валеріан зможе знайти її.

І, сто чортів, він її знайшов!

— Лорелін, я тут! — закричав він, попри клубок у горлі. — Це я, Валеріан!

Булька надала Валеріанові контроль за всіма їхніми рухами. Він кинувся бігти — точнісінько в прогалину між двома стражниками. Перший стражник замахнувся на Валеріана важким мечем. Валеріан ухилився від нищівного удару, пригнувся й вихопив меча в другого стражника. Ще до того, як остовпілі стражники змогли щось зробити, він заколов другого з них його ж власною зброєю, крутнувся і встромив закривавлене лезо в широчезний живіт першого. Обидва попадали, і Лорелін звільнилася.

Валеріан сподівався відвернути імператорову увагу від десерту, і йому це вдалося. Тепер погляд червоних очей імператора застиг на ньому. «Чудово, — подумав Валеріан, — подивись-но на це».

Завдяки Бульчиним талантам Валеріан зміг поєднати тіло й міць булан-батора з власними швидкістю та рухливістю. Він був певний, що результат такого поєднання увійде в історію цієї раси. Валеріан ревів голосом одного з них, коли біг назустріч новим стражам, і лезо меча спалахувало, коли він відрубував їм руки, відтинав голови від довгих ший та прошивав набряклі животи. Справу істотно полегшило те,