Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Од прикрас і косметики до шортів, високих підборів чи гостроносих туфель. Чоловічий галстук вважали знаком капіталістичного стилю, а довге волосся виявилося щонайменше натяком на буржуазні тенденції. 21 грудня 1966 року в Пекіні виставили два мільйони «забракованих» видів одягу. У тогочасній опері актриси з’являлися на сцені в уніформі та зі зброєю. Тривалий час не розвивалася текстильна промисловість. Відтак китайські жінки носили піджаки й штани, презентуючи світові захопливі образи та систематичне впровадження в моду стилю унісекс281.

Мао представив два види одягу для обох статей, роби для працівників і військову уніформу.

1 жовтня 1949 року 300 000 китайських солдатів зібралося на площі Тяньаньмень у центрі Пекіна, щоб узяти участь у церемонії на честь заснування Нового Китаю. Публіка була зодягнена здебільшого в одежу кольору морської хвилі чи то темно-синю, сіру та чорну… Закладання підвалин Республіки означало те, що західний одяг, шкіряне взуття й вишитий чеонгсам, які ще недавно символізували високий соціальний статус, тепер потрібно поховати якнайглибше. На зміну вчорашньому прийшов чжуншань-костюм (названий на честь революціонера Сунь Ятсена) і плащ Леніна (відповідно на честь Володимира Леніна). Чжуншань-костюм, відомий на Заході як Мао-костюм, був представлений Ятсеном як форма національного одягу незабаром після заснування Китайської Республіки. Це пізніше отримало чітку політичну й урядову асоціацію. Після закінчення громадянської війни в Китаї і створення в 1949 році Китайської Народної Республіки цей костюм став широко використовуватися чоловіками й урядовими лідерами як символ пролетарської єдності і східний аналог західного ділового костюма. Одяг п’ятдесятих не лише був функціональним, а й символізував політичну солідарність Китаю з Радянським Союзом282.

У фільмах того часу жіночі персонажі в cheongsam були завідомо підозрілі: таку одежу носили хіба що мерзотниці, поганки, шпигунки або чиїсь коханки. Лише лічені культури виявилися настільки послідовно строгими в одязі, якими були китайці протягом багатьох століть, і цю традицію стриманості, приховування форми і цнотливого покриття тіла продовжив унісекс Мао-костюм283.

Шістдесяті роки видалися важкими, економічні умови – невтішними, що не могло не відбитися на одязі китайців цього періоду. У Китаї того часу не існувало відмінності між чоловічою і жіночою одежею: кожен брав на себе робу чи військову форму. Про солдатську уніформу й картуз, хай навіть поношені, мріяли тоді мільйони. Формений одяг набув такої популярності, що однаково юнаки і юнки прагнули його носити, у ньому навіть ішли під вінець.

Далекий Захід наївно інтерпретував східну соціалістичну моду шістдесятих як революційне визволення, допоки до нього не дісталося відлуння багатьох негативних чинників «культурної революції». Тогочасний одяг, уніфікований одразу для обох статей, здійснив фурор у західному суспільстві, де довгі штани для жінок тривалий час залишалися табу: штани упродовж століть – суто чоловічий одяг, позаяк ця відмінність необхідна.

На запитання, чому так трапилося, що людство поділене на чоловіків і жінок, міфологічні перекази пропонували різноманітні відповіді. Деякі з них, що оповідають про зародження нашого світу, наділяють небо і землю роллю його прародичів на кшталт двостатевої єдності. На людському мікрорівні це означає, що в кожному присутня жіноча і чоловіча складова водночас. Цю думку поділяють психологи, а давня тибетська мудрість гласить: із властивостей ста жінок і ста чоловіків формується досконала людська сутність. Отож людям при народженні автоматично наклеюють етикетку з відповідними приписами щодо одягу для представників обох статей, аби підтвердити відмінність. Така собі різниця, що значною мірою визначає долю і життя людини.

Карл Генріх Штрац у книжці, присвяченій «жіночій одежі» в її «природному розвитку», розрізняє «тропічні» та «арктичні» звичаї одягання: варіанти фартухів, спідниць походять із тропічного півдня, а штани – з крижаної півночі284. Унаслідок тривалих міграцій ці два стилі змішалися, тоді, врешті-решт, спідниця стала основним видом жіночої одежі, а штани – чоловічої.

Стиль унісекс стосується всього, що не призначене спеціально для окремої статі: від зачіски до манери одягатися. Заборона для обох статей носити не уніфікований за статями одяг, виникла, можливо, через боязнь збочень і гомосексуальності. Не повинно існувати жодної непевності, оскільки первісне призначення чоловіка і жінки – розмножуватися, аби забезпечити подальше існування людського роду.

Ми вже вели мову про юдейську традицію, яка забороняла жінкам носити чоловічий одяг, а чоловікам – жіночий. Згідно з текстом староєврейської Біблії, Бог виступає проти цього. Крім того, християни також упродовж тривалого часу серйозно сприймали такий припис, і досі чинний у деяких ортодоксальних колах. За свідченням Аль-Бухарі, дослідника мусульманських традицій, пророк Магомет так само дотримувався цієї настанови285.

Відмінність між чоловіками і жінками мусила простежуватися в зовнішньому вигляді вірян. Єврейські правовірні чоловіки не мали права носити яскравий одяг і прикраси. Їхні бороди – додаткова ознака, що не дасть сплутати їх із жінками. Ортодоксальні єврейки одягали спідниці нижче колін і відмовлялися від штанів з обох причин: через заборону вдягатися на чоловічий манір і з міркувань доброчесності. Перевагу надавали широким спідницям: якщо жінка сумнівалася стосовно її довжини, то могла спитати поради в місцевого рабина. Деякі з рабинів вважали, що штани вільного крою зручніші, ніж тісні спідниці. Проте багато жінок охоче обирають штани, що облягають тіло, відтак виглядають привабливіше, хоча, звісно, суперечать правилам пристойності. Є рабини, які ставились і ставляться до таких приписів менш прискіпливо286.

В історичному контексті, на який посилається юдейська Біблія, штанів не носили взагалі, та й відмінності між чоловічим і жіночим були мінімальні. Представники обидвох статей носили верхній одяг, що лежав вільно, і спідню білизну або тканинні чи шкіряні туніки з розрізами для рук і голови. Відмінності досягали завдяки тюрбану або інших імпозантних головних уборів, призначених суто для чоловіків, окрім того, жінкам забороняли наряджатися у збрую. Наполягати на різниці між штанами і спідницею згодом почали й у багатьох інших регіонах.

У християнській традиції деколи також з’являлися суворі приписи, що мали на меті залякати людей власним тілом, але з часом значною мірою змінилися. Християнські групи з радикальним