Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

галявини. Нудисти не відчувають жодного страху перед «голою небезпекою», вони роздягаються заради задоволення і без жодних сексуальних мотивів. Мета нудизму ще від початку зародження – пов’язати голизну з ментальним і психічним здоров’ям. Нудизм, або його ще називають натуризм, – «парадоксальна форма публічного оголення», за якою нудисти мусять безконечно доводити свою «нормальність», одночасно переступаючи закон, який забороняє ходити в оголеному вигляді275. Відмінність між стрікерами і нудистами полягає в тому, що перші, на відміну від нудистів, свідомо прагнуть показатися якомога більшій кількості одягнених людей.

Існують країни, де місця для натуризму нема. Китай – одна з тих держав, у якій, згідно з вимогами правлячої тут Комуністичної партії, не дозволено ні купатися, ні засмагати в оголеному вигляді. Нудисти-бунтівники іноді намагаються переступити цю заборону, наприклад, масово на вікендах купаються голяка на південно-китайському пляжі Дадонхай. Цю форму протесту навряд чи ближчим часом зможуть виявити на мусульманському Середньому Сході. За даними «Шанхай Дейлі» (Shanghai Daily), «на морі помітили чоловіків, деякі з них були голі, дехто з напівопущеними трусами… Багато туристок не наважувалося йти на пляж».

Ло Баомін, голова місцевого осередка Комуністичної партії, висловився на державних каналах: «Купатися голими – дикунство, яке суперечить китайським традиціям і культурі… нормальні люди такого не робитимуть». На знак протесту нудисти заполонили пляж, розстеливши рушники і лежачи голяка на животі. Уряд швидко відреагував, відзнявши обличчя нових переступників на камери. У інших провінціях нудисти також іноді намагалися зібратися, але жоден захід не вдався «через серйозні розбіжності в суспільстві»276.

Нудизм в інших культурах – також явище суперечливе, хоча останнім часом у багатьох країнах люди виходять на протести супроти забруднення довкілля внаслідок спалення сміття, наприклад у Франції 2011 року, чи масово виступають проти кориди в Мексиці (2014 року). Щорічна кампанія, що набуває дедалі більшої популярності у світі, – Всесвітній голий велопробіг (World Naked Bike Ride). Його проводять з 2004 року на знак незгоди із загрозливою тенденцією збільшення моторизованого транспорту й забруднення, що позбавляє людей можливості рухатися вулицею на велосипеді чи пішки. Пересуваючись велосипедом без одягу на собі, учасники підкреслювали, що тіло людське крихке, і водночас висловлювали невдоволення рабською залежністю людей від нафти. Урешті-решт, останній приклад подиву гідної акції оголених мусульманських вірян 2012 року, можливо, першої за всю історію їхнього існування: студенти-юнаки з Філіппін вий­шли на демонстрацію проти американського антимусульманського фільму «Невинність мусульман». Тоді невпізнавані були тільки їхні обличчя у в’язаних шоломах з метою гарантувати анонімність. За допомогою протесту учасники акції підтримували спробу уряду не демонструвати фільм в інтернеті. Ініціатор протесту пояснив: «Ми засуджуємо цей фільм, у якому принижують іслам, і звертаємося до всіх із проханням поважати інші релігії. Ми підтримуємо право на свободу віросповідання для кожної окремої особистості277 (мал. 28 кольор. вкладки).

Люди настільки звикли до зодягнених навколо, що вважають того, хто йде голим, певним відхиленням. Проте в найдавнішій людській традиції покриття було менш пріоритетним, значно важливішим було прикрашання тіла. Коли наш рід лише з’явився, якихось 300 000 років тому, в боротьбі за виживання у Homo sapiens було багато інших речей, на які потрібно було звертати увагу, крім роздумів про переваги і недоліки оголеного тіла. Через суворі закони, правила пристойності та протести невдоволення супроти будь-яких форм голизни люди здебільшого слухняно напинали на себе одежу. Саме тому сигнали й протести оголених тіл незмінно привертають увагу суспільства, релігійних лідерів, різною мірою слухняних вірян, одягнених натовпів і голяків, які потребують уваги, як хліба насущного. Поки що всі приписи для голих і одягнених, протести «за» і «проти» змушують світ – цей perpetuum mobile – рухатися крізь століття та кордони.

8. Голі та одягнені за часів глобалізації

На двох мапах світу (за посиланням) привертає увагу зростання кількості одягнених жінок між 1500-ми і 1900-ми роками, особ­ливо на тих теренах, де люди зовсім не потребують у такий спосіб захищатися від холоду278.

Це зростання відбувається головним чином через вплив ззовні: ісламських завоювань або християнського місіонерського завзяття і колоніальної окупації в поєднанні з обов’язковим прагненням до «цивілізації». Глобалізація свідчить, наскільки суспільство відкрите до змін.

Одежа і влада

Можновладці використовували одяг для того, щоб зміцнювати, обговорювати чи розривати наявні зв’язки. Існує безліч таких прикладів. Президент Центральноафриканської Республіки Бокасса, мабуть, вважав, що одяг творить людину, коли 1976 року, наслідуючи свого кумира Наполеона, показово коронував себе в імператори. Пишна церемонія обійшлася йому в двадцять мільйонів доларів і занурила його країну в прірву. Лишень одна корона, інкрустована діамантами, коштувала п’ять мільйонів.

У 1979 році імператор Бокасса покарав сотні учнів через те, що ті відмовилися одягати уніформу, яку шили на імператорській фабриці. Він наказав помститися їм, тоді національна гвардія вбила сотню дітей. Бокасса особисто спостерігав за цієї різнею279.

Владні мужі виряджаються в уніформи, такі собі символи, аби знищити бодай якийсь сумнів щодо їхньої могутності, а відтак нещадно боротися з критикою. Лідери, здатні на радикальні кроки, диктують усім своїм підданим навіть правила одягання. Демонстративна непокора таким приписам потребує неабиякої мужності та може навіть коштувати життя. Буває, що підлеглі (те саме стосується і вірян) не бажають більше дотримуватися нав’язаних згори правил, а тому починають одягатися по-різному. Зовнішній вигляд цих ­людей виказує мрію про те, що і самі вони, і їхні діти в майбутньому житимуть інакше.

Показовий приклад примусового скасування поважних традицій вдягання віднаходимо у недавній історії Китаю. Тамтешня еліта звик­ла носити одяг різних стилів, що покривав тіло у весь зріст, часто прикрашаючи його коштовною вишивкою та парчею. Після повалення феодальної династії Цін 1911 року прогресивні китаянки виступили проти традиційних рольових моделей. Перше, чого вони вимагали, – вкоротити одежу й заборонити бинтування ніг. З’явилася нова мода чангшан (chángshān), що в мандаринській мові буквально означає «довга сорочка». Потрапивши в англійську мову через кантонську, звучання цього слова модифікувалося до «чеонгсам» (cheongsam). Ішлося про довгу одежу, розраховану і на чоловіків, і на жінок. У перші роки існування Китайської Республіки мода набула шаленої популярності, спочатку завдяки студенткам, а згодом жінкам різного віку. Новий стиль символізував впевнений крок у поступі до рівності між статями. Західні впливи позначилися також на фасоні: широкі розлогі плаття поступово змінювали вужчі, що підкреслювали контури тіла. Крім того, довжина одежі була по кісточки, а стала – до коліна280.

Комуністична