Читати книгу - "Парфуми"

здатних носити зброю ченців, з якими Ріші був добре знайомий, бо вже багато років закуповував і розповсюджував монастирську продукцію — евкаліптовий лікер, зернята пінії та кипарисову олію. І саме там, у монастирі Сент-Оноре, який разом із тюрмою Шато д’Іф та державною в’язницею острова Сен-Маргеріт був найнадійнішим місцем Провансу, він збирався на певний час заховати свою доньку. А сам мав негайно повернутися на узбережжя, обходячи цього разу Грас зі сходу через Антіб та Канн, щоб на вечір того ж дня прибути до Венса. Він запросив туди вже свого нотаріуса, аби підписати угоду з бароном де Бойоном про одруження їхніх дітей Лори та Альфонса. Він зробить Бойонові таку пропозицію, яку той просто не зможе відхилити: виплата боргів барона розміром 40000 ліврів, посаг на таку ж суму, кілька земельних ділянок та олійня під Маганоском, щорічна рента розміром 3000 ліврів для молодої пари. Єдина умова Ріші полягала в тому, щоб одруження відбулося за десять днів і молоді відразу ж після весілля оселились у Венсі.

Ріші розумів — така квапливість непомірно підіймає ціну за поєднання його дому з домом цих Бойонів. Якби мав час для вичікування, то заплатив би за це значно менше. Тоді баронові довелося б випрошувати в багатого купця дозволу на цей шлюб, бо ж слава про Лорину вроду постійно зростала б, Як і багатство Ріші та фінансова вбогість Бойонів. Але вже нехай! Не барон був у цій справі його суперником, а невідомий убивця. Ось кому треба було дозолити. Заміжня жінка, позбавлена цноти і, може, навіть вагітна не пасуватиме в його вишукану галерею. Остання клітинка мозаїки залишиться порожньою, Лора втратить для вбивці будь-яку цінність, його старання зазнають поразки. І він повинен відчути всю її гіркоту! Ріші хотів одсвяткувати весілля в Грасі з величезною помпою і в усіх на очах. І навіть, якщо він не знає свого суперника й ніколи його не побачить, йому буде приємно знати, що той присутній на цій події і змушений власними очима споглядати, як у нього з-під носа викрадають омріяну здобич.

План був тонко продуманий. І ми знову мусимо захоплюватися чуттям Антуана Ріші, завдяки якому він так близько підійшов до істини. Бо й насправді, шлюб Лори із сином барона де Бойона означав би для граського вбивці дівчаток цілковиту поразку. Але план ще не був здійснений. Ріші ще не сховав свою доньку під рятівним вінцем. Він ще не переправив її в надійний монастир Сент-Оноре. Троє вершників ще долають негостинні гори Таннерону. Часом дороги були такі погані, що доводилося йти пішки. Все відбувалося дуже повільно. Надвечір сподівалися прибитись до моря біля Напулі, маленького поселення на захід від Канна.

44

В той час, коли Лора Ріші разом зі своїм батьком полишали Грас, Гренуй перебував в іншому кінці міста, мацеруючи жонкіль у майстерні пані Арнульфі. Він був сам і в доброму гуморі. Його перебування в Грасі доходило кінця. День тріумфу був попереду. В повітці, в оббитій ватином скриньці, лежало двадцять чотири малесенькі пляшечки з краплинами аури двадцяти чотирьох дівчат — найцінніші есенції, здобуті Гренуєм минулого року методом холодного жирового анфлеражу тіла, настоювання волосся та одягу, вимивання та дистиляції. А двадцять п’яту, найсмачнішу й найважливішу есенцію він хотів отримати сьогодні. Вже приготував горнятко із старанно очищеним жиром, хустину із тоненького полотна, цілу сулію спирту для цієї останньої путини. Грунт було прозондовано якнайдетальніше. На небі зійшов молодик.

Гренуй зрозумів, що спроба злому в добре захищений маєток на вулиці Друа була б безглуздою. Тому хотів ще присмерком, поки не зачинять ворота, шаснути на подвір’я й під прикриттям відсутності власного запаху, що наче шапка-невидимка охороняла його від сприймання людиною й твариною, заховатися там в якомусь закутку. Пізніше, коли всі поснуть, він, ідучи за компасом свого носа, підніметься в її кімнату. Обробить усе там, на місці, промащеним полотнищем. Тільки волосся й одяг, як завжди, забере з собою, оскільки ці речі вимивалися винним спиртом, що було набагато зручніше робити в майстерні. Кінцеву переробку помади та видистилювання концентрату він планував на наступну ніч. І якщо все мине добре — а в нього не було жодної причини сумніватися в тому, — тоді післязавтра, будучи власником всіх есенцій для найкращих парфумів світу, він залишить Грас найзапашнішою людиною на землі.

Ополудні він упорався зі своїм жонкілем. Погасив вогонь, накрив жировий казан і вийшов з майстерні провітритися. Вітер був західний.

Вже з першим подихом вітру Гренуй помітив, що чогось бракує. Атмосфера була не в порядку. В повітряній сукні міста, у цій тисячониттям зітканій вуалі, бракувало однієї золотої нитки. Останніми тижнями ця запашна нитка стала такою міцною, що Гренуй чітко відчував її навіть за містом, біля своєї повітки. А зараз нитки не було, зникла, найінтенсивніше принюхування не допомагало. Гренуя ледь не паралізувало від страху.

Вона мертва, майнуло йому. Потім подумалося ще жахливіше: мене випередив хтось інший. Хтось інший зірвав мою квітку і переніс її пахощі на себе! Гренуй не скрикнув, надто вже великим здавалося потрясіння, але цього було достатньо для сліз, що зібралися в куточках очей і раптом покотилися обабіч носа донизу.

Саме прийшов із корчми «Чотири дельфіни» на обід додому Дрюо й розповів, між іншим, ніби сьогодні вранці другий консул та його донька подалися дванадцятьма мулами до Гренобля. Проковтнувши сльози, Гренуй зірвавсь і понісся навпростець усім містом до брами Кур. На прибрамному майдані він зупинився й принюхавсь. І в чистому, незайманому міськими запахами західному вітрові справді відшукав свою золоту нитку, хоч надто вже тоненьку й слабку. Щоправда, коханий запах віяв не з північного заходу, куди вів шлях до Гренобля, а швидше з боку Кабрі — якщо не зовсім з південного заходу.

Гренуй запитав вартових, яким шляхом помандрував другий консул. Постовий кивнув на північ. Невже не в бік Кабрі? Чи іншою дорогою, що вела до Орібо та Напуля? Певно, що ні, відповів вартовий, він же на власні очі бачив.

Гренуй понісся назад містом до своєї повітки, поклав у свій мішок полотнину, горнятко з помадою, лопаточку, ножиці й гладенького дрючка з оливкового дерева та й вирушив негайно в путь, тільки не до Гренобля, а за вказівкою свого носа: на південь.

Цей шлях, прямий шлях до Напуля, проходив повз витоки Таннерону й низинами Фражеру та Сьяжу. Йти було зручно. Гренуй швидко просувався вперед. Коли з правого боку на верхів’ях гір замаячив Орібо, він відчув, що майже