Читати книгу - "Забуте вбивство"

— А тепер розкажіть мені про свої міркування, місіс Рід. Не переймайтеся, якщо вони виявляться незв'язними.

І Ґвенда розповіла йому про всі свої та Джайлзові міркування й припущення, про ті заходи, до яких вони вдалися, щоб з'ясувати все про трьох чоловіків, котрі могли зіграти якусь роль у житті Гелени Гелідей, і про остаточні висновки, до яких вони прийшли, — і як Волтеру Фейну та Ефліку хтось зателефонував, прикинувшись Джайлзом, і покликав їх у Дім-на-Горі вчора пополудні.

— Але ж ви не можете не погодитися, інспекторе, що хтось один із них нам набрехав?

І лагідним, дещо стомленим голосом інспектор їй відповів:

— Це одна з головних проблем у моїй роботі. Надто багато людей можуть брехати. І зазвичай брешуть… Хоч і не завжди з тих причин, які ви припускаєте. А деякі люди навіть не усвідомлюють, що вони брешуть.

— Ви це про мене? — з острахом запитала Ґвенда.

— Я вважаю вас дуже правдивим свідком, місіс Рід, — усміхаючись, відповів їй інспектор.

— І ви думаєте, я маю рацію щодо того, хто її вбив?

Інспектор зітхнув і сказав:

— Розв'язання цієї проблеми не залежить від того, що ми думаємо. Воно залежить від з'ясування обставин справи. Де хто був, що кожен розповідає про свої пересування. Ми знаємо з точністю до десяти хвилин або десь так, коли було вбито Лілі Кімбл. В інтервалі часу від другої години двадцяти хвилин і до другої години сорока п'яти хвилин. Хто завгодно міг убити її, а тоді приїхати сюди вчора пополудні. Щодо мене, то я не бачу ніякого сенсу в тих телефонних дзвінках. Вони не дають змоги забезпечити собі алібі жодному з тих людей, про яких ви згадали, на час убивства.

— Але ви з'ясуєте, чи не так, де вони в той час були й що робили? Між другою двадцять й другою сорок п'ять. Ви запитаєте в них.

Інспектор Праймер усміхнувся.

— Ми поставимо всі необхідні запитання, місіс Рід, у цьому можете не сумніватися. Коли настане час. Зайвий поспіх ні до чого доброго не призводить. Треба спершу добре роздивитися дорогу, яка лежить попереду.

Ґвенда раптом виразно уявила собі цю роботу, спокійну й позбавлену сенсацій. Неквапливу, невблаганну…

Вона сказала:

— Я вас розумію… Адже ви професіонал. А ми з Джайлзом лише аматори. У нас може виникнути здогад — але ми не знаємо, як його підтвердити.

— Приблизно так воно і є, місіс Рід.

Інспектор знову усміхнувсь. Він підвівся й відчинив засклені двері на веранду. Але в ту мить, коли він наготувався вийти через них, Праймер раптом зупинився як укопаний. Ґвенда в ту мить уявила собі собаку, який робить стійку.

— Пробачте мені, місіс Рід. Ота жінка — то міс Джейн Марпл, чи не так?

Ґвенда підійшла й стала поруч нього. У глибині саду міс Марпл досі вела свою безнадійну війну з берізкою.

— Так, це міс Марпл. Вона люб'язно допомагає нам із роботою в саду.

— Міс Марпл, — сказав інспектор. — Тепер я розумію.

І коли Ґвенда запитливе подивилася на нього й сказала: «Вона дуже мила жінка», він їй відповів:

— То дуже знаменита жінка, міс Марпл. Вона вже обставила головних констеблів у трьох графствах. До мого вона ще не дісталася, але це лише питання часу. Отже, міс Марпл уже ознайомилася з цією справою.

— Вона дала нам багато неоціненних порад, — визнала Ґвенда.

— Я в цьому не сумніваюся, — сказав інспектор. — Отже, це вона підказала вам, де треба шукати труп місіс Гелідей?

— Вона сказала, що ми з Джайлзом самі повинні зрозуміти, де треба його шукати, — сказала Ґвенда. — і ми були дуже дурні, що не подумали про це раніше.

Інспектор коротко засміявся й підійшов до міс Марпл. Ви сказав:

— Я не думаю, що ми знайомі з вами, міс Марпл. Але мені багато розповідав про вас полковник Мелроуз.

Міс Марпл розігнулася, почервонівши й стискаючи в руці пучок зеленої берізки.

— О, любий полковник Мелроуз. Він завжди був такий добрий до мене. Відтоді як…

— Відтоді як церковного старосту застрелили в кабінеті вікарія. Це було досить давно. Але після того ви мали й інші успіхи. Невеличка справа з отруєним пером поблизу від Лімстока.

— Схоже, ви багато знаєте про мене, інспекторе…

— Моє прізвище — Праймер. А ви тут уже добре попрацювали, я сподіваюся.

— Знаєте, я трохи допомагаю їм із садом. Він дуже занедбаний. Ось ця берізка, наприклад, така капосна рослина. Її коріння — провадила міс Марпл, дивлячись на інспектора своїми чесними, невинними очима, — глибоко проникає в землю. І може тягтися там, у глибині, на великі відстані.

— Сподіваюся, ви правду кажете, — мовив інспектор. — Воно далеко тягнеться… я маю на увазі вбивство, яке тут скоєне. На вісімнадцять років назад у часі.

— А може, і далі, — сказала міс Марпл. — Дуже шкода, інспекторе, коли гинуть чудові квіти, які щойно почали розпускатися…

До них по стежці підбіг один із констеблів. Він був весь пітний, із плямою брудної землі на лобі.

— Ми вже дещо викопали, сер. Либонь, це вона і є.

II

І саме в ту мить, подумала тепер Ґвенда, почався кошмар, яким був позначений цей день. Увійшов Джайлз із блідим обличчям і сказав:

— Вона там, Ґвендо.

Один із констеблів зателефонував, і незабаром приїхав поліційний лікар, низенький, метушливий чоловік.

І саме тоді місіс Кокер, спокійна й незворушна місіс Кокер вийшла в сад — причому її туди привела не гидка цікавість, як можна було б припустити, — ні, вона вийшла пошукати кулінарних трав, бо хотіла приправити ними страву, яку зготувала на обід. І місіс Кокер, яка вчора зреагувала на повідомлення про вбивство з обуреним потрясінням й тривогою за те, як воно вплине на здоров'я Ґвенди (бо місіс Кокер чомусь переконала себе в тому, що через певну кількість місяців у дитячій кімнаті з'явиться новий пожилець), натрапила на сумні розкопки, і їй відразу стало так погано, що вона всіх налякала.

— Це жахливо, мем. Я ніколи не могла спокійно дивитися на людські кістки. А ще тут, у саду, біля м'яти та інших рослин. Серце в мене калатає, мов шалене, і я майже не можу дихати. Якщо ви дозволите, то, може, ковточок бренді…

Налякана важким диханням місіс Кокер і попелястим кольором її обличчя, Ґвенда підбігла до буфета, налила у склянку трохи бренді й подала її місіс Кокер.

— Саме цього я потребувала, мем, — сказала місіс Кокер, пригублюючи трунок, і тут раптом голос її завмер, а обличчя так змінилося, що