read-books.club » Детективи » Бомба для голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомба для голови"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бомба для голови" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 97
Перейти на сторінку:
книжку, ввімкнув світло й розгорнув сторінку з літерою «А». Люс переглянув усі імена й прізвища, машинально відзначив, що записано всього лише двадцять два номери («Погано, що не двадцять один»), здивовано знизав плечима й розгорнув сторінку на літеру «М». Телефон і адресу Хосе Марія Альберто Трокада було записано саме тут — його ім’я назавжди зімкнулося для Люса з Мадрідом.

Іспанський банкір, він мав кілька пакетів акцій у взуттєвій промисловості й велику фабрику дитячих колясок.

«Мої колеги, — говорив він Люсу, коли вони познайомилися в Сан-Себастьяні під час кінофестивалю, — вкладають тепер гроші в електроніку і приладобудування. Це безглуздя! Іспанія вже не може наздогнати ні Італії, ні Росії, ні Франції по рівцю промислової могутності. Іспанці — страшенні модники. Клянуся честю, я маю право говорити так, бо я народжений іспанським грандом. У нас найбідніший жебрак відмовляє собі в їжі, аби тільки купити красиві черевики. І якщо в іспанця є можливість одружитися — будьте певні, він народить купу жебраченят: аборти заборонено. У нас, — Альберто зітхнув, — цензура на народженість, кіно й літературу. Отже, хто вкладає гроші в приладобудування, той ставить на битого коня. Коляски — далекоглядніше. І кінематограф. Я з радістю вклав би гроші в кінематограф. Причому ставив би я не на нашого режисера. В нас є два великі художники, але обидва вони червоні. Я з задоволенням поставив би на іноземця. На вас. Іспанським режисерам страх як важко працювати: голу жінку в кадрі виріже церковна цензура, а слово про бардак у країні виріже цензура державна, будь вони неладні!»

«Цензура — ваш виплід, — сказав тоді Люс. — Вона вас захищає, вами оплачується, вам служить».

«Любий друже, — поморщився Хосе Марія, — інші часи, інші звичаї. В новому столітті треба вміти по-новому працювати. Цензура в нас тепер служить самій собі. Це парадоксально, але це істина…»

Люс попросив телефонну станцію готелю з’єднати його з Мадрідом.

— Мосьє, Мадрід працює на автоматиці, — відповіла телефоністка. — Наберіть цифру «одинадцять», дочекайтесь музичного сигналу, наберіть цифру «п’ять» і потім ваш мадрідський номер.

Люс подякував їй і набрав номер телефону Хосе Марія.

— Алло, — сказав Люс, — це Мадрід? Прошу сеньйора Трокаду.

— Що?

— Ви розмовляєте по-німецькому?

— Що? — повторила служниця по-іспанськи.

— А по-французьки? Парле ву франсе?

— Трошки.

— Де сеньйор Трокада?

— Його нема дом…

— Де? Де він?

— Готель «Кастеляна Хілтон». Бар, ресторан…

— А телефон? Який там телефон?

— Що?

— Я питаю: який там телефон?

— Моменто… Пасеа де ля Кастеляна… Моменто… Двісті п’ятдесят сім, двадцять два, два нулі.

У служниці був ніжний, трохи заспаний голос.

— Мучас грасіас, — сказав Люс.

У Мадріді зараз була третя година ранку — в цей час служниці прокидаються, а в ресторанах та барах тільки-но починається справжнє життя.

Люс з'єднався з «Кастеляна Хілтон» і попросив знайти в барі або в ресторані сеньйора Трокаду.

— Яволь, майн гер, — відповіли йому на другому кінці проводу з істинним берлінським придихом.

— Ви німець? — поцікавився Люс.

— Яволь, майн гер! Карл Йозеф Кубман, майн гер.

Через кілька хвилин Карл Йозеф Кубман пророкотав у трубку:

— Сеньйор Трокада годину тому поїхав із своїми — друзями в ресторан «Ля лангуста Амерікана», на Рікардо Леон, телефон двісті сорок сім, нуль два, два нулі.

— Дякую вам, — сказав Люс і зразу ж розсердився на себе: «Ідіот, навіщо дякувати наці?! Напевно, він таки наці, який утік туди в сорок п’ятому. Проклята німецька звичка».

Трокада справді сидів з друзями в «Ля лангуста Амерікана».

— Де ви, любий Люс?! — закричав у трубку Трокада, і здавалося, що він зараз сидить у сусідньому номері паризького готелю «Ер Франс». — Негайно під’їжджайте сюди!

— Це нелегко, дорогий Хосе Марія, я в Парижі.

— Ну то й що? Прилітайте. Ми славно поп’ємо ваше улюблене тінто. Га?

— Спасибі, старина, думаю, ми це зробимо наступного разу, можливо, завтра. Якщо домовимося зараз.

— Я вас зрозумів. Вважайте, що ми домовились. Я — за.

— Мені треба для початку тисяч сімдесят. Доларів.

— Це можливо. Який буде другий внесок?

— Іще тисяч сто.

— Вважайте, що заметано. Прилітайте завтра, обговоримо деталі. Клянусь честю, ми зробимо з вами фільм століття! Лише одна умова — тільки не сучасність! І без усяких соціальних трагедій: тут це нікого не цікавить. Ви розумієте? Шекспір, Бальзак, Барроха. І війни також не треба — в нас своє ставлення до минулої війни. Я, звичайно, не поділяю цього ставлення до минулої війни, але треба дивитися на речі тверезо. Класика, мій дорогий друже, все що завгодно з класики!

— Класика мене зараз не цікавить!

— Єзус-Марія, не мені вас учити! Дотримуйтесь пропорції форм, і нехай ваші герої говорять про злочинців-імператорів і про корупцію в сенаті Риму! Нехай ваші герої лають кого завгодно, аби тільки вони ходили в шкурах чи в оксамитових камзолах!

— Мені брехати не хотілося б. Тим паче, що мова в моїй новій стрічці піде не про вас, а про Німеччину.

— Тут цього не пропустять. Наш уряд любить канцлера Кізінгера! Я здогадуюсь, як і що ви хочете знімати про Німеччину, — наше міністерство закордонних справ буде заперечувати, запевняю вас! Словом, мені важко пояснити вам це по телефону. Прилітайте, я постараюсь переконати вас…

— Спасибі, — зітхнув Люс. — Я, можливо, передзвоню вам… Салют!..

— Хайль Гітлер! — засміявся Хосе Марія. — Жду дзвінка.

«Йому важко розмовляти по телефону, — зітхнув Люс, — бідолашний добрий буржуа. Йому справді важко: в них усе, як у Німеччині сорок четвертого року. А він звик їздити в Париж, де базікають, не оглядаючись на поліцію…»

Люс сів на підвіконня. Він тоскно чекав світання, а потім зійшов униз, занлатив у «ресепсьон» за номер і телефонні розмови й пішов до мертвотно освітленої громадини найкрасивішого європейського аеропорту: там хоч можна побути серед людей, випити в барі й заразом вирішити, яким чином завтра ж, не пізніше полудня, оформити продаж свого будинку. Чи закласти під вексель. А «мерседес», який заводиться з півоберту, продати треба буде рано-вранці. А ввечері вилетіти в Гонконг. Молодець прокурор! Він підібрав такі матеріали в бібліотеці, за якими можна розробити точний маршрут.

Діти? Що ж… діти. Нехай у дітей будуть чесні батьки — це важливіше, ніж кількість кімнат у квартирі, справді так.

Він узяв у барі віскі, відійшов від стойки, сів у куточку і, обернувшись до стіни, вперся поглядом у свій погляд: стіна була дзеркальна. Люс озирнувся — в барі було порожньо. Він набрав у рот віскі й випустив тоненьку цівочку в своє зображення на дзеркалі, і його обличчя в дзеркалі потекло, стало кумедне й жалюгідне.

Він підвівся й попрямував до «інформасьйон»

1 ... 51 52 53 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомба для голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомба для голови"