Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Позаяк Морелль, як і Хенрік Ванґер, усі ці тридцять шість років роздумував над загадкою зникнення Харієт, Мікаель чекав, що його розшуки будуть сприйняті без захоплення — ще чого, якийсь новий хлопак приїхав і топчеться в заростях, у яких Морелль колись заблукав. Проте старий поліцейський вислухав його без найменшого невдоволення. Акуратно набивши люльку і тернувши сірником, Морелль спокійно кивнув:

— Так, думки у мене, звичайно, є. Але вони такі невиразні і розпливчасті, що навіть не знаю, як їх краще висловити.

— Як ви гадаєте, що сталося з Харієт?

— Думаю, її вбили. Тут ми з Хенріком одностайні. Це єдине можливе пояснення. Але ми так і не додумалися до мотиву. Я вважаю, що її вбили з якоїсь конкретної причини — убивцею не був божевільний, ґвалтівник чи хтось подібний. Якби ми знали мотив, ми б зрозуміли, хто її вбив.

Морелль ненадовго задумався.

— Убивство могли скоїти спонтанно. Я хочу сказати, хтось міг скористатися випадком, коли посеред виниклого після аварії хаосу йому раптом випала така нагода. Вбивця заховав тіло і вивіз його пізніше, поки ми прочісували околиці.

— Тоді ми маємо справу з дуже холоднокровною людиною.

— Є одна деталь. Харієт приходила до Хенріка в кабінет і хотіла з ним поговорити. Вже заднім числом її поведінка здалася мені дивною — вона чудово знала, що в Хенріка повно родичів, які вештаються у будинку. Я думаю, що Харієт становила для когось загрозу — адже вона хотіла Хенрікові щось розповісти, і вбивця зрозумів, що вона… ну, розсупонить язика.

— Хенрік був зайнятий з іншими членами сім’ї…

— Крім Хенріка в кімнаті було четверо людей. Його брат Ґреґер, син двоюрідної сестри Маґнус Шьоґрен і двоє дітей Харальда Ванґера— Бірґер і Сесілія. Але це нічого не означає. Припустімо, Харієт виявила, що хтось украв гроші компанії — суто гіпотетично. Вона знає про це вже кілька місяців і навіть неодноразово обговорює справу з винуватцем. Намагається, наприклад, його шантажувати або жаліє його і сумнівається, чи треба його виказувати. Раптом вона наважується і повідомляє про це винному, і той у відчаї її вбиває.

— Ви вживаєте слово «його».

— За статистикою, більшість убивць — чоловіки. Щоправда, у клані Ванґерів є кілька справжніх відьом.

— Я вже зустрічався з Ізабеллою.

— Вона одна з них. Але є і ще. Сесілія Ванґер може бути дуже різкою. А Сару Шьоґрен ви бачили?

Мікаель похитав головою.

— Вона дочка Софії Ванґер, двоюрідної Хенрікової сестри. Оце вже справді неприємна і безжальна жінка. Але вона жила в Мальмьо і, наскільки я зміг з’ясувати, не мала мотиву вбивати Харієт.

— То й що ж?

— Проблема полягає в тому, що з якого боку ми на все це не дивимося, нам ніяк не вдається вловити мотив. А це найголовніше. Якщо стане зрозумілий мотив, ми будемо знати, що відбулося і хто за це відповідає.

— Ви дуже ретельно попрацювали з цим випадком. Чи залишилося щось недоведеним до кінця?

Ґустав Морелль усміхнувся:

— Ні, Мікаелю. Я присвятив цій справі хтозна-скільки часу і не можу пригадати, щоб не довів чого-небудь до кінця, наскільки це було можливо. Навіть після того, як мене підвищили і я зміг виїхати з Хедестада.

— Змогли виїхати?

— Так, я родом не з Хедестада. Я перебував там на службі з шістдесят третього по шістдесят восьмий рік. Потім мене зробили комісаром, я перебрався в Евле, де і прослужив у місцевій поліції до завершення кар’єри. Але навіть там я не полишав думати над зникненням Харієт.

— Напевно, вам не давав спокою Хенрік Ванґер.

— Зрозуміло. Але не тільки тому. Загадка Харієт не відпускає мене досі. Я хочу сказати… Чи знаєте, у кожного поліцейського є своя нерозгадана таємниця. Коли я служив у Хедестаді, старші колеги розповідали за кавою про випадок із Ребекою. Надто один поліцейський, якого звали Торстенссон, — він вже багато років як помер, — рік за роком повертався до цієї справи, присвячував їй вільний час і всі відпустки. Коли в місцевих хуліганів наставав період затишшя, він зазвичай виймав ті папки і думав.

— Ще одна зникла дівчина?

Комісар Морелль не відразу второпав, а потім посміхнувся, зрозумівши, що Мікаель шукає якийсь взаємозв’язок.

— Ні, я навів цей приклад з іншої причини. Я кажу про душу поліцейського. Справа Ребеки виникла ще до народження Харієт і багато років як закрита за давністю. Десь у сорокових роках в Хедестаді напали на жінку, зґвалтували й убили. В цьому немає нічого незвичайного. Кожному поліцейському за його кар’єру рано чи пізно доводиться розслідувати такі справи, але я хочу сказати, що деякі з них даються втямки, проникають у душу слідчих. Ту дівчину вбили по-звірячому. Вбивця зв’язав її і сунув головою в тліюче багаття. Важко уявити собі, скільки часу нещасна вмирала і яких мук їй довелося зазнати.

— От чорт!

— Атож. Дика жорстокість. Бідолаха Торстенссон першим виявився на місці злочину, коли її знайшли, і вбивство залишилося нерозкритим, хоча залучалися й експерти із Стокгольма. Він так і не зміг розстатися з цією справою.

— Розумію.

— Моєю «справою Ребеки» є справа Харієт. У її випадку ми не знаємо навіть, як вона померла. Технічно ми, власне, навіть не можемо довести, що було скоєно вбивство. Але мене ця справа не відпускає.

Він трохи помовчав.

— Розслідування убивств, можливо, найсамотніше заняття на світі. Друзі жертви хвилюються, впадають у розпач, але рано чи пізно — через кілька тижнів або місяців — їх життя повертається в нормальне русло. Найближчим родичам потрібно більше часу, але навіть вони пересилюють горе і тугу. Їхнє життя триває далі. Але нерозкриті вбивства гризуть, і під кінець тільки одна людина думає про жертву і намагається відновити справедливість — поліцейський, який зостається сам-один з розслідуванням.

Із сім’ї Ванґер на острові мешкали ще троє людей. Син третього брата, Ґреґера, Олександр Ванґер, що народився 1946 року, жив у відремонтованому дерев’яному будинку початку XX сторіччя. Від Хенріка Мікаель довідався, що нині Олександр Ванґер у Вест-Індії, де віддається своєму улюбленому заняттю — ходить на яхті і коротає час в нічев’ї. Хенрік відзивався про племінника так різко, що Мікаель зробив висновок: Олександр Ванґер замішаний у якихось серйозних розбіжностях. Він задовольнився відомостями про те, що Олександрові було двадцять літ, коли пропала Харієт, і що він разом з іншими родичами був того дня на острові.

Разом з Олександром проживала його вісімдесятилітня мати Герда, вдова Ґреґера Ванґера. Мікаель її не бачив; вона хворіла і здебільшого лежала в ліжку.

Третім членом сім’ї був, природно, Харальд Ванґер.