Читати книгу - "Історик"

статевої належності, ненадійне відчуття того, що коли я покладу свою руку в його, поки ми будемо йти, десь у довгій стіні реальності відчиняться двері, які, може, ніколи більше не зачиняться. Я пояснила йому, що я вела дуже усамітнене життя, настільки усамітнене, як я розумію зараз, що навіть майже у вісімнадцять років не могла зрозуміти, де його межі. Зрадницьке тремтіння пройняло моє тіло, коли я йшла поруч із гарним студентом університету, воно ніби зійшло на мене, як напружені звуки невідомої мені музики. Але я міцніше вхопилася у свою записну книжку й у своє дитинство і запитала його, чому в саду більше кам’яних плит, а не трави. Він посміхнувся й подивився на мене:

— Не знаю. Ніхто ще раніше не запитував мене про це.

Стівен відвів мене в їдальню з високою стелею у великому тюдорівському залі з дерев’яними столами та показав мені місце, де молодий граф Рочестер вирізав щось непристойне. По стіні залу були візерунчасті свинцеві вікна, і кожен візерунок у центрі являв собою зразок гарної старовинної роботи: Томас Беккет стоїть навколішках перед смертним ложем, священик у довгій мантії роздає суп біднякам, які юрбляться довкола нього, середньовічний лікар перев’язує чиюсь ногу. Над місцем Рочестера була картина, якої я не могла зрозуміти: людина із хрестом навколо шиї й кілком в одній руці нахилилася над чимось, схожим на згорток із чорних ганчірок.

— Це справді цікаво, — сказав мені Стівен Барлі. — Ми дуже пишаємося цією картиною. Цей чоловік багато років тому викладав у коледжі. Він устромляє срібний кілок у серце вампіра.

Я пильно подивилася на нього, якийсь час не в змозі вимовити Жодного слова.

— У ті часи в Оксфорді були вампіри? — запитала я нарешті.

— Я не знаю нічого про це, — зізнався він, посміхаючись. — Але ходить така легенда, що перші викладачі університету допомагали захищати ці місця від вампірів. Вони зібрали багато інформації про вампірів, досить дивної, її все ще можна знайти в Редкліф Камері, через дорогу. За легендою, перші викладачі навіть не зберігали в себе книги з цієї окультної науки, тому вони залишали їх в інших місцях, поки не побудували Редкліф Камеру.

Раптом я згадала про Россі й подумала, чи бачив він щось із таких колекцій.

— Чи можна якось довідатися імена студентів, які вчилися, може, п’ятдесят років тому в цьому коледжі. Або аспірантів?

— Звичайно, — мій співрозмовник запитливо подивився на мене з іншого боку дерев’яної лави. — Я можу запитати майстра коледжу, якщо хочете.

— О ні, — я відчула, як червонію — прокляття моєї юності. — Це пусте. Але я б хотіла… Чи можна мені подивитися записи про вампірів?

— Подобаються страшні історії, так? — йому, видно, це сподобалося. — Але там немає на що дивитися, там тільки старі папки й багато книг у шкіряних палітурках. Але я згоден. Ми можемо просто зараз піти в бібліотеку коледжу. Таке не можна пропустити, а потім я відведу вас і в Камеру.

Бібліотека була, звичайно ж, однією з перлин університету. Від того безневинного дня я побачила вже багато коледжів і знаю деякі з них дуже добре, я побувала в їхніх бібліотеках, каплицях і обідніх залах, викладала в аудиторіях і пила чай у вітальнях. І я сміливо можу сказати, що ще ніколи не бачила споруду, схожу на споруду університетської бібліотеки того мого першого коледжу, не рахуючи каплиці Магдален-коледж з її божественним орнаментом. Спочатку ми пішли в читальний зал, різнобарвні вікна якого були такі високі, яку тераріумі, де студенти — рідкісні зразки фауни, сиділи навколо столів, так само давніх, як і сам коледж. Зі стелі звисали дивні лампи, а по кутах на п’єдесталах стояли глобуси епохи Генріха VIII. Стівен Барлі показав на безліч оригінальних видань «Оксфордського словника англійської мови», які лежали на полицях біля однієї зі стін, а на інших лежали атласи з різних століть, давні книги з родоводами і праці з історії Англії, на інших полицях були латинські й грецькі підручники з кожної епохи існування коледжу. У центрі кімнати стояла гігантська «Енциклопедія» на різьбленому постаменті у стилі бароко. Біля входу в наступний зал стояла засклена шафа, у якій лежала дуже стара книга. Стівен сказав мені, що це «Біблія» Гутенберга. Над нами здіймався купол, схожий на баню візантійської церкви — крізь нього проходили довгі сонячні промені Пронизане пилом сонячне світло торкалося рук студентів, які читали й перегортали сторінки за столами, їхніх товстих светрів і серйозних облич. Це був рай для навчання, і я просила Бога, щоб колись вступити сюди.

Наступна кімната являла собою великий хол, по краях якого висіли балкони, петляли сходи, угорі виднілися старовинні вікна. Кожна вільна стіна була заставлена книгами, від низу до верху, від кам’яної підлоги до зводів стелі. Я бачила акри акуратних шкіряних палітурок, ряди папок, цілі шеренги маленьких темно-червоних томиків дев’ятнадцятого сторіччя. Що було в цих книгах? Чи зрозумію я хоч що-небудь у них? Так хотілося взяти кілька книг із полиць, але в мене не вистачало сміливості навіть доторкнутися до палітурки. Я була не певна — це бібліотека чи музей. Я, мабуть, озиралася навкруги з таким неприхованим здивуванням, що помітила, як мій гід дивиться на мене й задоволено посміхається.

— Непогано, так? Ви, мабуть, із книжкових червів. Тоді ходімо, оскільки ви вже побачили все найкраще, завітаємо в Камеру.

Був ясний і гомінкий день. Після тиші бібліотеки машини, здавалося, мчали ще швидше. Проте я маю подякувати їм за один подарунок: коли ми переходили дорогу, Стівен взяв мене за руку, обережно проводячи крізь потік машин. Напевно, у нього була молодша сестра, подумала я, але від дотику цієї сухої теплої руки у мою руку пішов сигнал, який залишався там, навіть коли він відпустив її. Я була впевнена, нишком поглядаючи на його доброзичливий, спокійний профіль, що сигнал пішов тільки в один бік. Але мені було досить просто одержати його.

Редкліф Камера, як відомо кожному знавцеві англійської літератури, є одним із чудес англійської архітектури: гарний і дивний будинок — така собі величезна бочка із книгами. Один край будинку виходить просто на вулицю, а інші стіни оточені з усіх боків галявиною. Ми тихенько ввійшли всередину, хоча в центрі чудового круглого залу стояла група людей, які вголос розмовляли. Стівен показував на різні аспекти будівельного дизайну, який вивчали на кожному курсі англійської архітектури — все це було записано в кожному путівнику. Це було красиве й зворушливе місце. Я увесь час озиралася,