Читати книгу - "Безтілесна людина"

Ремпол швидко написав на старому конверті:

«6.45 (приблизно) — з'являється Менген, вішає в гардеробній кімнаті своє пальто й бачить там чорне;

6.48 (приблизно, даємо їй три хвилини) — Енні виходить з вітальні, вимикає залишене Менгеном світло й не бачить ніякого пальта взагалі;

6.55 (приблизно, знаємо лише, що це було до вечері) — до гардеробної кімнати заглядає мадам Дюмон і бачить жовте пальто».

— Схоже, це було саме так, — пояснив Ремпол, — бо мадам Дюмон, мабуть, не поквапилась туди відразу після того, як звідти вийшов, повісивши пальто й залишивши ввімкнене світло, Менген, чи до того, як вимкнула світло Енні.

— Стривай! — примружила очі Дороті. — Якщо світло було вимкнене, то як мадам Дюмон побачила там жовте пальто?

Якийсь час вони мовчки дивились одне на одного. Порушив мовчанку Ремпол:

— Це вже цікаво. До того ж, чого вона туди заглядала? Взагалі, якщо я правильно записав час, це можливо. Спочатку Менген бачить чорне пальто. Як тільки він виходить, чорне пальто хтось краде — навіщо, ми це знаємо, — і Енні нічого не бачить. Потім чорне пальто заміняють на світле. Це вірогідно. Одначе, — постукуючи олівцем, провадив він далі, — коли це так, тоді або хтось каже неправду, або нічого такого не могло бути. В цьому разі не має значення, коли з'явився Менген, тому що все мало відбутися протягом хвилин, навіть секунд. Розумієш? Бойд входить до кімнати, вішає пальто й виходить. З'являється Дюмон, заглядає туди й іде у своїх справах. Відразу після неї з'являється Енні, вимикає світло й теж іде у своїх справах. За цю коротку хвилю чорне пальто спочатку стає жовтим, а потім зникає зовсім. Такого бути не може.

— Добре мені діло! — вигукнула Дороті. — Тоді хто ж каже неправду? Гадаю, ти наполягатимеш, що це не твій друг.

— Звичайно, наполягатиму. Це мадам Дюмон. Б'юсь об заклад на що завгодно.

— Але ж вона не винна. Це доведено. Крім того, мені вона подобається.

— Не збивай мене, — кинув Ремпол. — Давай підемо за цим розкладом далі й побачимо, чи не пощастить виявити щось іще. Гм… На чому ми зупинилися? Так. Запишемо, що вечеря почалася о сьомій, а закінчилась, як ми знаємо, о пів на восьму. Отже, о сьомій тридцять: Розетта й Менген ідуть до вітальні; Дреймен іде нагору до своєї кімнати; Е. Дюмон… Куди йде вона, невідомо, але з будинку не виходить; Мілз іде вниз, до бібліотеки; Грімо заходить до бібліотеки й просить Мілза прийти близько дев'ятої тридцять нагору, оскільки він чекає на відвідувача…

Ов-ва! Тут щось не так. Я збирався написати, що з бібліотеки Грімо йде до вітальні й каже Менгенові про відвідувача, якого чекає о десятій. Але чому про це нічого не знала Розетта, хоч вона й була там разом із Менгеном? Шкода, що Бойд не сказав, коли точно почув про це від професора. Але це теж не має значення. Грімо міг відкликати Менгена вбік або вчинити ще якось. Воднораз ми не знаємо, коли професор Грімо сказав мадам Дюмон, нібито відвідувач прийде о дев'ятій тридцять. Можливо, ще раніше. Але це нічого не міняє.

— Ти в цьому певний? — запитала Дороті, шукаючи сигарету. — Гм. Що ж, пиши далі.

«7.35 (приблизно) — Грімо йде до свого кабінету;

7.35–9.30 — усе спокійно, надворі падає густий сніг;

9.30 (приблизно) — сніг перестав;

9.30 (приблизно) — Е. Дюмон забирає з кабінету Грімо тацю з посудом після вечірньої кави. Грімо каже їй, що відвідувач уже, мабуть, не прийде. Е. Дюмон виходить із кабінету саме тоді, коли…

9.30 — Мілз підіймається нагору…»

— Я не думаю, що в наступну мить сталося щось гідно уваги. Мілз був нагорі. Дреймен у своїй кімнаті, Розетта і Бойд у вітальні з увімкненим радіоприймачем. Стривай! Я й забув… Незадовго до дзвінка Розетта чула глухий звук — десь на вулиці, немовби хтось упав з висоти.

— Як вона могла щось чути, коли було ввімкнене радіо?

— Мабуть, воно грало не так гучно, щоб… Хоча грало ж. І грало так, що вони майже не чули підробленого голосу фальшивого Петтіса. Але запишімо все до ладу.

«9.45 — дзвонить дзвінок;

9.45–9.50 — Е. Дюмон іде до дверей, розмовляє з відвідувачем, не впізнаючи його голосу, бере візитну картку, зачиняє перед ним двері, розглядає картку й виявляє, що вона чиста, потім, повагавшись, рушає нагору;

9.45–9.50 — відвідувач якось потрапляє до будинку, замикає Розетту Г. та Бойда М. у вітальні й відповідає на їхній оклик підробленим голосом Петтіса».

— Я не хочу тебе раз у раз перебивати, — озвалася Дороті, — але чи не здається тобі, що минуло надто багато часу, перше ніж воші запитали, хто прийшов? Коли б я, бувши ними, знала, що має прийти відвідувач, то гукнула б: «Гей! Хто там?» Я зробила б це відразу, як тільки почула б, що двері відчинилися.

— Що ти намагаєшся довести?.. Нічого? Ти певна? Не будь такою жорстокою до блондинки! Дзвінок пролунав раніше, ніж вони чекали, пам'ятаєш? І ця твоя зневага виказує твоє упередження. Ходімо далі. Що було між дев'ятою сорок п'ять і дев'ятою п'ятдесят — часом, коли Ікс увійшов до будинку, й тією миттю, коли він ступив до кабінету Грімо?..

«9.45–9.50 — відвідувач іде за Е. Дюмон нагору, наздоганяє її у верхній залі, скидає капелюха й опускає комір, але залишається в масці. Грімо відчиняє двері, але відвідувача не впізнає. Відвідувач швидко входить до кабінету, і двері за ним зачиняються. Це засвідчують і м-м Дюмон та Мілз;

9.50–10.10 — Мілз спостерігає за дверима із своєї робочої кімнати в протилежному кінці зали. Дюмон стежить за тими самими дверима зі сходів;

10.10 — лунає постріл;

10.10–10.12 — м-м Дюмон непритомніє — чи їй став погано — і йде до своєї кімнати. До уваги: Дреймен спить у своїй кімнаті й не чує пострілу;

10.10–10.12 — Менген виявляє, що двері до вітальні замкнені, намагається їх висадити, зазнає невдачі й вистрибує з вікна якраз тоді, коли…

10.12 — прибуваємо ми. Вхідні двері не замкнені. Ми піднімаємося нагору;

10.12–10.15 — за допомогою плоскогубців двері до кабінету Грімо відчинено. Грімо лежить тяжко поранений;

10.15–10.20 — короткий огляд, послано когось викликати санітарну машину;

10.20 — прибуває санітарна машина; Грімо забирають. Розетта їде з ним. Бойд, виконуючи розпорядження Хедлі, йде