Читати книгу - "Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста"

всі домочадці знатимуть, її виженуть, не давши ані грошей, ані рекомендації, й усі вважатимуть її шльондрою, тож краще бути покірною, краще мовчати… Напевно, ви можете казати собі самому, що якщо вона не кричала, це не було ґвалтуванням. То чи кричала вона, коли ви її завалили? Вона кричала?

Пальці, якими він вчепився в крісло, стали блідо-жовтими, його тіло досі тремтіло, але, як мені здавалося, не від люті.

— Були часи, — продовжив я, вже спокійніше, — коли я хотів дізнатися про вас більше. Одного разу я написав вам листа, розповівши про бачені мною жахіття, про скоєні мною гріхи, про біль, якого я зазнавав. Мені був потрібен небайдужий незнайомець, хто був зобов'язаний кровним зв'язком зрозуміти, але не судити. Я думав, що є можливість, що ви все одно будете мені батьком. Тоді ви відповіли мені як солдат солдатові, але тепер я розумію, що насправді ніколи не був для вас сином. Нащадком — можливо; байстрюком, ознакою ганьби, нагадуванням про помилки, відплатою в людській формі; але сином — ніколи. Думаю, ви ніколи не мали в собі того, що потрібно, щоби бути батьком.

Я взяв свою валізу, підвівся й повернувся до дверей.

— На мить я подумав, — продовжив я, — що ви хочете запропонувати мені, як кровному синові, успадкувати Г'юн Хол. А ви, певно, вважали, що я можу бути небайдужим до маєтку, що на відміну від Клемента я бажатиму зберегти його. Або ж, через своє низьке походження я можу бути настільки приголомшений цим подарунком, що якимось чином перетворю його на пам'ятник на вашу честь. Зважаючи ж на реальність, я мушу сказати вам, що якщо ви зараз віддасте мені будинок разом із землею, а також будинок, у якому мене виростили Патрик і Гаррієт, я зруйную все вщент, жодного камінчика на місці не залишу, перетворю все на… на розважальний центр для банківських робітників і їхніх дітей, або ж на казино для збочених, а може просто залишу територію пустою, щоб земля сама забрала те, що їй належить.

Я розвернувся, щоб піти.

Коли я взявся за ручку дверей, він покликав мене:

— Гаррі! Ти не можеш… Це твоє минуле, Гаррі. Це твоє минуле.

Я пішов і більше не озирався.

* * *

Два житті по тому я насправді став власником маєтку Г'юнів. Причиною стало відвідування похорону моєї бабусі Констанс. Мені тоді було двадцять два роки. До того разу я ніколи не бував на її похороні, ніколи не хотів. Тітка Олександра, яка багато років тому врятувала моє життя й наполягла на тому, щоб мене всиновили, і яка завжди, в кожному житті рятувала мене, тоді заговорила зі мною біля могили, і ми певним чином зблизилися. Вона була найсильнішою з родини, вона бачила, звідки вітер віє, і дозволяла йому себе нести. Я не знаю, що вона сказала моєму батькові, але за три місяці до своєї смерті він змінив свій заповіт і я успадкував маєток. Я залишав його незмінним, жодної цеглини не змінив; перетворив його на доброчинний фонд лікування психічних захворювань. Після моєї смерті, під наглядом Констанс він, звісно, знову став таким самим, яким був раніше, але мені подобається уявляти, що десь, у якомусь світі, якого я не бачу, маєток Г'юнів щось змінив.

Розділ 47

Пліч-о-пліч із Вінсентом ми йдемо по російській військовій базі.

Бачили б ви мене зараз, пане Г'юн!

Повівши мене на прогулянку по утробі своєї бази, він дозволив мені залишити пістолет. Яка йому була різниця? Якщо я його вб'ю, я не досягну цим нічого, а якщо я в цей кульмінаційний момент уб'ю себе — це теж не дасть мені нічого, крім роздратування необхідністю знову прожити пубертат. Люди поступалися йому дорогою, мигцем кидали на мене сумнівні погляди, але ніхто його не зупиняв. Цей молодий чоловік у старому піджаку вочевидь був тут авторитетом, користувався пошаною, змах його руки відчиняв усі двері й заспокоював озброєні патрулі.

— Я радий, що це ти, — зауважив він, коли ми прямували вглиб і повітря ставало дедалі більш холодним і вологим. — Коли я збагнув, що дещо з моїх технологій потрапило на відкритий ринок завчасно, я сподівався, що Клуб Хронос буде надто заклопотаний чаюванням, щоб звернути на мене увагу. Я здивувався, що хтось взагалі це помітив, але мені приємно, що з усіх людей помітив це саме ти, Гаррі. Ти зараз Гаррі?

Я знизав плечима:

— «Гаррі» нічим не гірше за інші. А як щодо тебе? Як ти став Віталієм?

Він байдуже махнув рукою:

— Кілька життів я намагався використовувати американську промисловість, — буркнув він, — але в тому середовищі тримати будь-які технологічні інновації в секреті майже неможливо. Якщо не бізнесмен або жадібний науковець, то якийсь армійський генерал або представник Держдепартаменту забажають знати, скільки я можу виготовити та коли це буде. Жахливо груба нація, ці американці. У Совєтах, принаймні, культура створена для секретності.

Що далі ми йшли, тим холодніше ставало, а товщина кабелів у коридорі зросла так, що зрештою стіни стало майже не видно за трубами та дротами, товстішими за мою руку.

— Як тобі жилося після нашої останньої зустрічі? — жваво питав він. — Отримав тоді професорство?

— Що? Так, зрештою. Але лише після того, як Фрейд Гойл погрожував ударити мене.

— Лишенько, яка войовнича була в тебе наукова кар'єра!

— Якщо чесно, впродовж усього того життя лише ти та Гойл були близькі до фізичного насилля.

— Приємно чути, що я в гарній компанії. Ось, надінь краще ось це.

Він простягнув мені тонкий прозорий значок. Я оглянув його — простий датчик радіації; такий примітивний, що міг лише сказати, що тебе опромінено, але не про те, наскільки все погано.

— Вінсенте, я вважав тебе надто розумним, щоб будувати Совєтам ядерні заряди, — докорив я. — Чим саме ти займаєшся?

— О, будую ядерні заряди, — сказав він, недбало відкриваючи замок на металевих дверях розміром з маленький палац. — Але я дбаю про те, щоб розумні люди не реалізовували весь свій потенціал, а в кінцевій технології є маленькі помилки, тож якщо цей пристрій і злетить, він зробить це згідно з історичним розкладом. Я певний, що зміну в перегонах озброєння помітили б навіть у Клубі Хронос.

— І ніхто не ставить тобі питань?

— Як я вже казав, — весело відповів він, — у Совєтів дивовижна система.

Упродовж цієї розмови двері зсувалися вбік зі швидкістю льодовика. Тепер вони були вже відчинені, і Вінсент зайшов у цю печеру заліза й електрики. Усі кабелі та