Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

поверх перил своєї ніші на сусідній балкон. Джасна сиділа, занурена в роботу, не звертаючи уваги на пізню годину, і її кубок був по вінця наповнений чистими діамантовими броамами. Вони найкраще підходили для освітлення, проте не надто годилися для Душезаклинання, тому не вважалися аж такими цінними.

Шаллан відсахнулася. Із самого краєчка стола в її ніші було місце, де вона могла сидіти, прихована від Джасни стіною, тож там вона й розташувалася. Можливо, їй варто було обрати нішу на іншому ярусі, та вона хотіла наглядати за принцесою. Дівчина сподівалася, що та проведе тут декілька тижнів, заглибившись у дослідження. А це залишало їй досить часу, щоб несамовито взятися за зубріння. Її здатність запам’ятовувати образи та сцени не поширювалася на тексти, проте вона могла заучувати списки й факти зі швидкістю, яку її наставниці вважали вартою подиву.

Вона опустилася на стілець, дістала книги та розклала їх. Тоді потерла очі. Було вже й справді пізно, та не можна було гаяти часу. Джасна сказала, що Шаллан може знову звернутися до неї з клопотанням, щойно заповнить прогалини в своїх знаннях. Що ж, Шаллан збиралася ліквідувати згадані прогалини за рекордно короткий час, а тоді знову постати перед нею. Вона зробить це, коли Джасна збереться залишити Харбрант.

Це була її остання, розпачлива надія — настільки примарна, що більш-менш істотний спротив несприятливих обставин цілком міг зруйнувати її. Глибоко вдихнувши, Шаллан відкрила першу з книг історичного чотиритомника.

— Я ніколи тебе не здихаюся, так? — пролунав тихий жіночий голос.

Та підстрибнула від подиву й ледь не скинула на підлогу книг, повертаючись до дверей. Там стояла Джасна Холін. Темно-блакитна сукня принцеси була розшита сріблом, і в її шовковому полиску відбивалося світло сфер Шаллан. Душезаклинач був прикритий чорною рукавичкою без пальців, щоби приховати яскраві самоцвіти.

— Ваша Світлосте, — мовила Шаллан, піднімаючись і роблячи реверанс із незграбною поквапливістю, — я не хотіла потурбувати вас. Я…

Помахом руки Джасна зробила їй знак замовкнути. Тоді відступила вбік, і до ніші Шаллан увійшов паршмен, несучи стілець. Він залишив його біля столу. Джасна пропливла нішею й опустилася на нього.

Шаллан намагалася збагнути, у якому вона настрої, та емоції цієї жінки неможливо було прочитати.

— Я й справді не хотіла вас турбувати.

— Я підкупила слуг, щоби вони повідомили мене, якщо ти повернешся до Завіси, — з відсутнім виглядом відказала Джасна, беручи зі столу один із томів і читаючи назву. — Не хотіла, щоб мені знову заважали.

— Я… — Шаллан потупила очі й залилася густим рум’янцем.

— Не трать часу на вибачення, — мовила Джасна. Вона виглядала стомленою — навіть більш змученою, ніж Шаллан. Тоді перебрала книги. — Вдала добірка, розумне рішення.

— Насправді мені не надто було з чого обирати, — сказала Шаллан. — Це мало не все, що знайшлось у продавця.

— Гадаю, ти збиралася швидко простудіювати їх? — у задумі запитала Джасна. — І зробити останню спробу вразити мене, перш ніж я залишу Харбрант?

Шаллан повагалася й кивнула.

— Хід конем. Мені варто було накласти часове обмеження на твоє повторне клопотання, — вона окинула дівчину поглядом. — Ти дуже наполеглива й цілеспрямована. Це добре. І я знаю, чому ти так відчайдушно прагнеш стати моєю підопічною.

Шаллан здригнулася. Вона знала?

— У твоєї родини багато ворогів, — вела далі Джасна. — А твій батько — схильний до самітництва. Тобі непросто буде вдало вийти заміж без тактично грамотного альянсу.

Шаллан заспокоїлася, хоча й намагалася не виказувати цього.

— Покажи, що у тебе в портфелі, — попросила Джасна.

Шаллан насупилася, ледь переборюючи бажання присунути його до себе.

— Ваша Світлосте?

Джасна простягла руку.

— Ти пригадуєш, що я говорила щодо повторення своїх слів?

Шаллан неохоче подала їй портфель. Принцеса обережно видобула весь його вміст, акуратно розклавши в рядочок пензлі, олівці, ручки, флакончик лаку, чорнило й розчинник. Тоді так само впорядковано розташувала на столі стоси паперу, записники й готові малюнки. Потім дістала гаманці, з подивом помітивши, що вони порожні. Глянула на лампу-кубок, прикидаючи, скільки там сфер, і здійняла брову.

Далі взялася проглядати малюнки дівчини. Спочатку ті, що на окремих аркушах, серед яких затримала погляд на власному портреті. Шаллан слідкувала за її обличчям. Що проступало на ньому? Вдоволеність? Подив? Осуд через те, що дівчина провела стільки часу, малюючи матросів і служниць?

Нарешті надійшла черга блокнота, заповненого малюнками рослин і тварин, яких побачила Шаллан за час своєї подорожі. Джасна роздивлялася його найдовше, читаючи кожну замітку.

— Чому ти зробила всі ці ескізи? — зрештою запитала вона.

— Чому, Ваша Світлосте? Ну, тому що… мені цього хотілося.

Дівчина скривилася. Може, їй варто було натомість сказати щось глибокодумне?

Джасна повільно кивнула. Тоді підвелася.

— Я маю у своєму розпорядженні апартаменти в Конклаві, які надав мені король. Збирай свої речі й ходімо туди. Ти виглядаєш втомленою.

— Ваша Світлосте? — запитала Шаллан, встаючи, й одразу ж відчула, як тілом пробігає дрож хвилювання.

Джасна затрималася в дверях.

— Під час першого знайомства я прийняла тебе за провінційну кар’єристку, яка просто прагне використати моє ім’я, щоби поправити свої статки.

— А тепер змінили свою думку?

— Ні, — відказала Джасна. — У тобі безперечно є щось від неї. Проте всі ми занадто різні, кожен несхожий на інших, а про людину багато що можуть сказати речі, які та із собою носить. Висновуючи з цього записника, у свій вільний час ти займаєшся дослідженнями просто заради задоволення. А це вселяє оптимізм. І є чи не найкращим аргументом на твою користь, який ти лише могла б навести. Тож якщо я не можу здихатися твоєї присутності, — вела далі принцеса, — варто хоча б скористатися з неї. Йди і відпочинь. Нам завтра рано вставати. Ми розподілимо твій час між навчанням і допомогою мені у проведенні досліджень.

Сказавши це, Джасна пішла.

Приголомшена Шаллан сиділа, стомлено кліпаючи очима. Вона видобула аркуш паперу й нашвидку нашкрябала подячну молитву, яку збиралася спалити пізніше. Тоді похапцем зібрала книги й подалася шукати служника, щоби послати на «Усолоду вітру» по її багаж.

У неї видався дуже, дуже довгий день. Проте вона виграла. Перший крок було зроблено.

Тепер починалося її справжнє завдання.

9

Геєна

«Десять чоловіків із