Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

Я б охоче пропустила сніданок, але, з іншого боку, мені так чи інакше доведеться зіткнутися з тіткою Ґлендою і Шарлоттою, тому найкраще зробити це просто зараз.

Я почула, як вони балакають, ще перш ніж дійшла до їдальні.

— Великий птах — це символ нещастя, — говорила тітка Медді. Отакої! Зазвичай вона вставала після десятої, бо була страшенна соня, вважала сніданок єдиною зайвою трапезою дня. — Я хотіла б, щоб хто-небудь мене послухав.

— Справді, Медді! Ніхто не може розібратися в твоєму видінні. Ми вже й так вислухали його щонайменше разів десять! — Це була леді Аріста.

— Точно, — підхопила тітка Ґленда. — Ще одне слово про сапфірове яйце, і я закричу!

— Доброго ранку, — мовила я.

На мить запала пауза. Усі витріщалися на мене, наче на клоновану овечку Доллі.

— Доброго ранку, дитино, — сказала нарешті леді Аріста. — Сподіваюся, ти добре спала.

— Так, чудово, спасибі. Я вчора дуже втомилася.

— Все це, звичайно, було для тебе трохи тяжко, — зауважила тітка Ґленда зверхньо.

І справді. Я сіла на своє місце проти Шарлотти, яка, вочевидь, і пальцем не торкнулась тоста. Вона подивилася на мене так, ніби мій вигляд остаточно зіпсував їй апетит.

Але мама з Ніком по-змовницькому посміхнулись мені, а Кароліна поставила переді мною тарілку з мюслі та молоком. Тітонька Медді в рожевому халаті посміхаючись привіталася зі мною з іншого краю стола.

— Янголятко! Мені так приємно тебе бачити! Ти зможеш нарешті з'ясувати всю цю плутанину. З учорашнім галасом ніхто нічого не второпає! Ґленда викопала старезну історію про те, як наша Люсі втекла з цим юним красунчиком де Віллерзом. Я ніколи не розуміла, чому вони наробили такої галабурди через те, що Ґрейс прихистила їх у себе на кілька днів. Здавалося, вже все в минулому. Але ні, якщо де-небудь що-небудь заростає травою, то зараз же приходить якийсь верблюд і негайно цю траву уплітає.

Кароліна захихотіла. Вона, певна річ, уявила собі тітку Ґленду у вигляді верблюда.

— Це ж не телевізійний серіал, тітко Медді! — пирхнула тітка Ґленда.

— І слава Богу, — відказала тітонька Медді. — Інакше я б давно вже втратила нитку розповіді.

— Все вельми просто, — холодно сказала Шарлотта. — Усі думали, що ген у мене, але насправді він у Ґвендолін. — Вона відсунула тарілку і встала. — Подивимося, як вона впорається.

— Шарлотто, постривай! — Але тітка Ґленда не змогла завадити Шарлотті вискочити з кімнати. Тітка Ґленда побігла за нею, блиснувши сердито очицями на маму. — Тобі справді має бути соромно, Ґрейс!

— Їй-бо, вона небезпечна для суспільства, — сказав Нік.

Леді Аріста глибоко зітхнула.

І мама теж зітхнула.

— Мені час на роботу. Ґвендолін, я домовилася з містером Джорджем, що він забере тебе сьогодні після школи. Тебе відправлять елапсувати в 1956 рік, у якийсь безпечний підвал, де ти зможеш спокійнісінько робити домашні завдання.

— Чорт! — бовкнув Нік.

Я подумала те саме.

— А потім ти відразу ж повернешся додому, — докинула леді Аріста.

— Ось і збіг день, — підсумувала я. То оце такими тепер будуть мої будні? Після школи елапсувати до Темпла, сидіти там у якомусь нудному підвалі й робити домашні завдання, а потім вирушати вечеряти додому? Страхіття та й годі!

Тітонька Медді тихенько вилаялася, бо рукав її халата прилип до мармелада на тості.

— У цей час треба лежати в ліжку, я завжди це стверджувала.

— Стопудово, — кинув Нік.

Мама поцілувала його, Кароліну і мене, як завжди вранці, потім поклала мені руку на плече і тихо сказала:

— Якщо випадком побачиш мого батька, поцілуй його від мене.

Леді Аріста злегка здригнулася від цих слів. Вона мовчки сьорбнула чаю, тоді глянула на годинник і мовила:

— Вам треба поквапитись, якщо ви хочете встигнути до школи.

— Коли-небудь я неодмінно відкрию детективне бюро, — зауважила Леслі. Ми прогулювали урок географії місіс Каунтер, зачинившись удвох у туалетній кабінці. Леслі сиділа на кришці унітаза з товстезною папкою на колінах, а я сперлася спиною на двері, списані всілякими дурницями. Там значилося, зокрема, що Дженні кохає Адама, Малькольм — дурило, а життя — лайно.

— Розслідування таємниць у мене в крові, — оголосила Леслі. — Можливо, я здобуду історичну освіту і спеціалізуватимусь на міфах і писаннях. А потім займуся тим самим, що й Том Генкс у «Коді да Вінчі». Звісно, я вродливіша, і я найму справді кльового асистента.

— Давай, — підохотила я. — Це буде справді цікаво. А я все життя день у день стирчатиму в якомусь темному підвалі 1956 року.

— Лише три години на день, — озвалася Леслі.

Вона була повністю в курсі справи. Складалося враження, що вона схоплювала всі складні і численні взаємозв'язки краще і швидше за мене. Вона уважно вислухала всю історію аж до нападу в парку, разом із моїми нескінченними голосіннями з приводу гризот сумління включно. «Краще вже ти захистиш себе, ніж тебе розріжуть на кавалки, наче торт», — сказала вона на це. І, як не дивно, її слова заспокоїли мене більше, ніж усі запевнення містера Джорджа або Ґідеона разом узяті.

— Подивися на це так, — мовила вона. — Якщо тобі доведеться робити домашні завдання в підвалі, то ти принаймні не зустрінеш там страшних графів, здібних до телекінезу.

Леслі знайшла слово телекінез, аби позначити вміння графа душити мене, стоячи при цьому за декілька метрів. За допомогою телекінезу, вважала вона, можна також спілкуватись одне з одним, не розкриваючи рота. Вона пообіцяла сьогодні ж по обіді заглибитись у це питання краще.

Вчорашній день і половину ночі вона просиділа, вишукуючи в інтернеті інформацію про графа Сен-Жермена[51] і про все, що я їй розповіла. Вона відмахнулася від моєї багатослівної подяки, пояснивши, що все це дає їй страшенну втіху.

— Отже, цей граф Сен-Жермен — досить-таки темна історична особа, навіть дату його народження ніхто не спромігся достеменно встановити. У його походженні чимало загадок, — сказала вона, причому лице її аж палало від натхнення. — Він нібито не старів, і одні це приписували магії, а інші — збалансованому харчуванню.

— Граф був старий, — зауважила я. — Можливо, він добре зберігся, але точно був старий.

— Ну, значить, ми це можемо заперечити, — правила далі Леслі. — Він був, мабуть, цікавою особистістю, бо про нього написано багато романів, і для певних езотеричних кіл він є кимось на кшталт гуру, піднесений — хай що це означає. Він належав до всіляких таємних товариств — масонів, розенкрейцерів і ще декількох, вважався видатним музикантом,