Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

грубу в оправі зі шкіри з розлінованими аркушами фоліо або ж

грубу в оправі зі шкіри з розлінованими аркушами кварто.

— Годі! — вигукнув Ебенезер, метляючи головою. — Це Прірва!

— Маю також вам сказати, що цього тижня очікую гарні записники в напівшкіряній оправі з сап'яну, і якщо у вас виникне потреба, то я можу придбати для вас м'якший і вишуканіший папір або ж грубіший і дешевший від того, що маю у продажу.

— Ось я тобі задам, бісів содоміт! — закричав Ебенезер, витягуючи з піхов свій короткий меч. — Комусь із нас двох не жити, бо ще один твій клятий варіант, і мені настане кінець!

— Вгамуйтеся! Вгамуйтеся! — пронизливо закричав друкар, пірнувши під прилавок.

— Я тебе, цебрику, вгамую-вгамую, щойно до тебе доберуся, на маленькі полуцебренятка, і присяй-бо, їх буде не два, а цілих шістнадцять! — не тямлячи себе він гніву, вигукнув Ебенезер.

— Зупиніться, мостивий пане Лауреате, — закликав невисокий покупець без перуки. Він перетнув крамницю, оскільки стояв у її протилежному кінці, де уважно слухав увесь цей діалог, і поклав руку на руку Ебенезера, що стискала меч. — Вгамуйте свій гнів, перш ніж ви встигнете зганьбити свій чин.

— Що? Так, звичайно, — зітхнув Ебенезер і, дещо присоромлений, встромив меча назад до піхов. — Змагатися в битвах — то справа солдата, чи не так? А справа піїта — ці битви оспівувати. Але ж хай йому грець! Чи ж може назвати себе справжнім чоловіком той, хто не зважиться стати до герцю, рятуючи свій розум?

— Чи ж може назвати себе розумним той, — відповів незнайомець, — хто так легко дає волю пристрастям і забувається настільки, що видобуває зброю проти слабкого крамаря, який не здатен дати відсіч? І хіба то не ваш клопіт, якщо я правильно зрозумів, що кожен з усіх цих записників має свою перевагу, проте жоден з них не задовольняє вас, оскільки вимоги ваші є вкрай суперечливими?

— Ви правильно мене зрозуміли, — визнав Ебенезер.

— Тож цей горопаха у жодному разі не винен у тому, що запропонував вам вибір? Навпаки, він заслуговує на шанування, а не шаткування. Облиште свій гнів, бо Початком гніву є глупство, а кінцем — каяття; він призводить до того, що багатого починають ненавидіти, а бідного зневажати, і замість вирішувати проблеми, гнів їх тільки множить. Тож рушайте у напрямку, який вам вказує ласкаве і м'яке світло Розуму, що, немов Полярна зоря, є дороговказом мудрим стерновим на шляху до гавані в бурхливому морі пристрастей.

— Ваші слова, друже, упокорили мене, — сказав Ебенезер. — Ну, що ж, Бене Бреґґ, справу залагоджено, і вам більш нема чого боятися: я знову опанував себе.

— Бігме, надто ви вже запальний, як для поета! — вигукнув Бреґґ, знову з'явившись на світ з-під прилавка.

— Прошу мене вибачити.

— От і молодець! — мовив незнайомець. — Гнів лиш на хвильку зазирає в душі мудреців, а залишається постоєм лиш у серцях дурнів. Вважайте тільки на голос Розуму і ні на чий інший.

— Згоден, це слушна порада, — сказав Ебенезер. — Але маю визнати, мені важко уявити, що й сам Соломон із цим впорався б і, примиривши протилежності, змусив би простий записник виглядати вишуканим, а дебелий — тонким. Таж тут і всієї логіки Томи Аквінського забракне, щоб розв'язати це питання!

— Тож дивіться повз нього далі, — усміхнувшись, відказав незнайомець, — і звертайтеся до самого Арістотеля, і там, де подибуєте крайнощі, намагайтеся відшукати Золоту Середину. Розум вимагає: шукайте Компроміс, містере Кук; компроміс. Adieu.

Затим цей чоловік, перш ніж Ебенезер встиг подякувати йому та спитати його ім'я, полишив книгарню.

— Хто він, цей джентльмен? — запитав він Бреґґа.

— Такий собі Пітер Сеєр, — відповів Бреґґ, — він замовив мені друк великого формату, але, крім цього, мені про нього нічого не відомо.

— Можу побитися навзаклад, він родом не з Лондона. Яка напрочуд мудра людина!

— Та ще й носить справжнє волосся! — зітхнув друкар. — То що ви міркуєте з приводу його поради?

— Сам Головний Суддя не міг би дати кращої, — вирік Ебенезер. — І я маю намір скористатися з неї негайно. Тож принесіть-но мені записник не надто товстий і не надто тонкий, не надто великий і не надто маленький, не надто простий і не надто вишуканий. І це буде, як Арістотель прописав — від початку і до самого кінця!

— Даруйте, пане, — запротестував Бреґґ, — але я вже назвав вам усі записники, що маю в продажу, і в усьому цьому розмаїтті немає Золотої Середини. Проте я гадаю, що ви могли б купити собі записник і пристосувати його до ваших потреб.

— Прошу, поясніть, як це? — запитав Ебенезер, дещо стурбовано озираючись на двері, за якими зник Сеєр. — Адже у виготовленні книг я тямлю не більше, ніж книготорговець петрає в поезії?!

— Вгамуйтеся, вгамуйтеся! — закликав його Бреґґ. — Пам'ятайте про голос Розуму.

— Тож хай буде так, — сказав Ебенезер, — як підказує нам голос Розуму: Хто на кого вчився. Ось, тримайте цілого фунта за записник і за зміни, які належить внести до нього. Розпочинайте негайно, і хай ваше око ні на мить не втрачає з виду провідну Полярну зірку Розуму.

— Що ж, гаразд, сер, — відповів Бреґґ, ховаючи гроші до кишені. — Погодьтеся, це буде цілком розумно, якщо я вам скажу, що довгу дошку можна вкоротити, обрізавши, натомість малу вже не видовжиш, і що таким же робом груба книжка може стати тоншою, натомість готова тонка книжка грубшою вже не стане.

— Жоден християнин не зможе цього заперечувати, — погодився Ебенезер.

— Отже, — сказав Бреґґ, беручи з полиці гарний дебелий записник у шкіряній оправі формату фоліо з нелінованими аркушами, — ми візьмемо собі отакого здорового легеня, розкладемо його ось таким робом перед нами та почнемо шукати компромісу. — І, поклавши на прилавок записник, він розгорнув його і вирвав раз за разом декілька жмутків сторінок.

— Агов! Стійте! — вигукнув Ебенезер.

— Потім, — вів далі Бреґґ, не звертаючи на нього жодної уваги, — оскільки Розум підказує нам, що гарна нова обкладинка може зноситися, натомість дешева ніколи не стане вишуканою, ми спробуємо в декотрих місцях дійти компромісу з цим сап'яном, — і вхопивши ніж для розрізання сторінок, який був поруч, він