Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

я промисловий хімік, то у мене є кілька безпечних ринків збуту для героїну, але, звісно ж, я не мав грошей. Він був достатньо дурним, аби написати мені, що він застряг у Гонконгу, і якщо Джоан не зможе роздобути грошей, аби зробити йому фальшивий паспорт та оплатити проїзд додому, то за кілька тижнів він буде мертвий. Герман зазначив, що організація, яку він обдурив, розшукує його, і якщо таки знайдуть, то не залишать у живих. Нарешті з'явилася можливість загарбати велику суму грошей. Якщо зможу отримати героїн, то продам його з величезною вигодою, подумав я. Тож я написав йому, що куплю товар. Було домовлено, що Джоан приїде з аеропорту відразу до мене, передасть товар та отримає гроші, але Герман не сказав, яким літаком вона прилетить. Я не наважився запитати, щоб ці допитування потім не виказали мене, адже знав, що мені доведеться її вбити, — Вейд поглянув на свої великі тремтячі руки. — Тоді це не здавалось аж таким поганим — спланувати вбивство китаянки, та я все не міг придумати, як позбутись її тіла. І тоді зрештою вирішив залишити його у вашій конторі. Вона ж по сусідству з моєю, тож зробити це мало бути легко. Ви — приватний детектив. Її могли повважати вашою клієнткою. Я подумав, що коли поліція розслідуватиме вбивство, до якого причетні ви, слід заплутається так, що вони й не подумають про мене. Я мав упевнитися, що ви не будете у своїй конторі, коли вона приїде. Мав цей запис із аеропорту, який я зробив, щойно придбавши магнітофон. Я боявся піти в аеропорт, щоб мене, бува, не впізнали, тож використав магнітофон, аби переконати вас, що справді телефоную з і аеропорту, і це давало мені слушне вибачення, чому я сам не прийшов. Коли ви пішли, я чекав і чекав. Думав, що китаянка ніколи не прийде. Врешті-решт вона приїхала. Вона довіряла мені. Сказала, що героїн у труні. Я ледь не передумав убивати її, — Вейд на мить заплющив очі. — Вона була така мила маленька красуня. Перед тим я проник у вашу контору й узяв там пістолет. Поки вона говорила, я витягнув пістолет із шухляди, тримаючи так, щоб його не було видно. А тоді вона запитала мене про гроші. Це була немов остання крапля. Піднявши пістолет, я застрелив її, — він здригнувся і знову витер спітніле обличчя. — Переніс тіло у вашу контору... і залишив його там. Що ж, яке полегшення, що це все закінчилось. Я не міг спати. Навіть не зміг продати товар. Він увесь там. Я чекав, чекав і чекав вашого повернення. Коли дізнався, що ви повернулися, то мені не вистачило мужності зустрітися з вами, — Вейд благально поглянув на мене. — Що ви тепер робитимете?

Мені не було його шкода. Він намагався втягнути мене у вбивство. Найняв головоріза вбити мене. Він жорстоко застрелив Германову дружину, але для мене непростимим було те, що Вейд був відповідальний, сам того не знаючи, за смерть Лейли. Він спланував усе з холодною й жорстокою жадібністю. І він зрадив друга, хоча його друг був такий самий нікчемний, як і він.

— А ви як гадаєте? — відповів я. — Вам доведеться розказати свою огидну історію поліції.

Я підняв телефонну слухавку, і щойно почав набирати номер, як він зісковзнув зі свого стільця й хитким кроком попрямував до дверей. Я припустив, що можу зупинити його, вистріливши в ногу, та вирішив не завдавати собі клопоту. Далеко він не втече. Моїм завданням було зостатись, аби переконатися, що героїн залишатиметься на своєму місці, доки не приїде Ретнік.

Коли я просив чергового сержанта головного управління поліції викликати Ретніка й негайно ж скерувати до мене поліцейський автомобіль, Вейд саме спустився ліфтом на перший поверх. Через півгодини копи знайшли Вейда в його машині у віддаленому кінці Біч-драйв. Він розкусив ампулу ціаніду: це була одна з переваг його роботи промисловим хіміком. Вейд обрав швидкий і легкий спосіб піти з життя.

Мою оповідь Ретнік слухав із кислим виразом обличчя.

— Я добряче збився зі шляху, — закінчив я. — Був готовий закластися, що вбивця — секретарка Джефферсона. То чиста випадковість, що я вийшов на Вейда. Якби він не допустив помилки, залишивши запис із аеропорту в своєму магнітофоні, та якби його секретарка не була така допитлива, не думаю, що я вийшов би на нього.

Ретнік запропонував мені сигару.

— Послухай, Раяне, — сказав він. — Мені потрібна похвала за розкриття цієї справи, бо ж треба дбати про свою репутацію, а тобі ні. Якщо хочеш співпрацювати зі мною у майбутньому — залишайся у тіні. За розголос цієї справи візьмуся я.

— Ви пам'ятаєте мене... я пам'ятатиму про вас, — мовив я. — Нам необхідно буде придумати якусь музику до цих слів, та будьте обачні, лейтенанте. Старий Джефферсон захоче, щоб це замовчували. Якщо це виявиться йому під силу, то він зробить так, аби ніхто не дізнався, що його син був торговцем наркотиками. Тому якщо ви хочете, щоб він запам'ятав вас із хорошого боку, то не надто поспішайте з усією цією публічністю. Вам просто пощастило, що Вейд мертвий.

Коли я виходив, лейтенант сумно дивився на підлогу. Єдиною людиною, яку мені було по-справжньому шкода в усій цій історії, була маленька китаянка Лейла.

Я продовжував думати про неї, коли переходив дорогу до закусочної Сперроу, щоб з'їсти там іще одну самотню вечерю.

Примітки

1

Форт-Нокс (англ. Fort Knox) — військова база США, розташована майже в центрі військового містечка Форт-Нокс за 30 миль на південний захід від Луїсвілля, штат Кентуккі, займає 44 000 га (440 км2). На території військової бази Форт-Нокс є діюче з 1936 року сховище золотих запасів США, де зберігають 4176 тонн золота у злитках. Воно займає друге місце в Сполучених Штатах, поступаючись лише Федеральному резервному банкові Нью-Йорка, що зберігає близько 5000 тонн золота багатьох іноземних держав, центральних банків та офіційних міжнародних організацій.

2

Джонка — традиційне китайське та японське вітрильне судно для плавання річками і поблизу морського узбережжя.

3

Макао — тепер особливий адміністративний район Аоминь (Макао) Китайської Народної Республіки, колишня колонія Португалії на невеличкому півострові в гирлі р. Сіцзяну (Південно-Китайське море), передана Китаю в