Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Це від спокійного життя, докторе, від її безтурботного життя. Так-так, з таким чоловіком, як я, не знаєш ані турбот, ані хвилювань… Ось вона та й живе собі на втіху, нічим не переймаючись, не життя, а казка… — Гульвіса весело і легковажно засміявся. Дона Флор теж не втрималась і пирснула від такого нечуваного зухвальства.

Того дня Гульвіса не просив у неї ні копійки. У нього, вочевидь, іще дещо залишилося з попереднього виграшу. Та коли наступного дня він несподівано прийшов перед вечерею з серйозним, сумним, майже понурим виразом обличчя, дона Флор одразу здогадалася, що привело його додому. І поки учениці цмулили лікерчик і ласували тортом, дона Флор, крадькома поглядаючи на свого чоловіка, заприсяглася, що не дасть йому з цих грошей анічогісінько, жодного реала. За ці гроші вона планувала купити новий радіоприймач. Слухати радіо було улюбленою розвагою дони Флор: вона обожнювала самби та пісеньки, танго і болеро, гумористичні програми, а надто літературні передачі про кохання. Разом із доною Нормою, доною Динорою та іншими сусідками вона з тремтливим хвилюванням стежила за долею графині, закоханої в бідного інженера. Тільки дона Жіза, як жінка ерудована, не поділяла їхнього захоплення цією примітивною бульварщиною.

Старий, пошарпаний життям приймач, що був частиною приданого дони Флор, вимагав постійних витрат, адже весь час виходив із ладу: часто в найдраматичніший момент сповнена емоцій сцена просто уривалася. Це були її постійні, проте геть неефективні витрати. Ось чому цього разу рішення дони Флор було непохитне: хай там що, а з цих заощаджень Гульвіса не отримає ні копієчки. Та й узагалі, давно вже пора покласти край цим його канюченням.

Учениці весело розлетілися, щоправда, дещо розчаровані: невже похмурий, замислений тип у кутку вітальні і є отой знаменитий чоловік дони Флор, наполегливий і чарівливий спокусник, відомий на всю Баїю своїм гучним, скандальним романом із Ноемією Фаґудндес да Силва? Правду кажучи, вони відверто дивувались, адже нічого аж такого привабливого в ньому не було, ба більше, він і на йоту не був схожий на легендарного Гульвісу. Нарешті дона Флор залишилася наодинці з чоловіком, віч-на-віч з своїм страхом і дошкульним черв’ячком у серці. Він напружено підвівся з крісла, підійшов до столу і налив собі чарку лікеру.

— О, нічогенький, смачно. Але це дуже підступна смакота, яка м’яко і легко п’ється, а на ранок маєш жахливе похмілля у подарунок і голова тріщить ще дужче, ніж від лікеру з женіпапу[36]…

Невимушено, намагаючись вдавати безтурботність, він підійшов до дружини і ніжно запропонував їй надпити крапельку з його чарочки:

— Скуштуй, кохана…

Але дона Флор відмовилась, як ухилилась і від лагідного дотику його руки, що ковзнула від її шиї до розщепнутого ґудзика на блузі. «Облудник і дурисвіт, поглянь, який мудрий, — спершу приголубить, подолає мій спротив, а потім легко скористається з моєї слабкості». Дона Флор зібралася з силами, згадала всі колишні образи і, твердо вирішивши боротися за свій приймач, звелась, запитавши з гіркотою в голосі:

— Чому ти прямо не кажеш, чого прийшов? Думаєш, я не знаю?

Гульвіса знітився. Він прийшов, бо нічого іншого не залишалося, адже ніде так і не вдалося роздобути грошей. Якби ж його воля! Він і сам цього зовсім не хотів, і був щиро засмучений. Якби ж у нього був вибір!

Гульвіса прекрасно знав, на що дона Флор відкладала ті гроші. Судячи з того, що у вітальні й далі стояв старий пошарпаний приймач, Гульвіса зробив висновок, що сеу Едґар Віртола ще не приходив. Він побачив це, щойно відчинив двері. Однак продавець міг з’явитися будь-якої хвилини зі своїм восьмим дивом світу — портативним ящичком кольору слонової кості, оздобленим хромованим металом, останнім словом радіотехніки, омріяним втіленням поступу в світі хвиль і широт, ватів і кіловатів, здатним зловити такі далекі та незвідані вершини, як радіостанції Японії й Австралії, Аддис-Абеби і Гонконгу, не кажучи вже про Москву з її забороненими і водночас такими привабливими програмами. Дона Флор передала сеу Едґарові записку через Камафеу, музику, який грав на беримбау[37], найкращого друга Вітроли.

Спершу Гульвіса їхав трамваєм, вслухаючись у відчуття сорому і нетерпіння, що його проймало. З одного боку, він поспішав, щоб прийти додому раніше, випередивши продавця радіо (знав, що так воно й буде), а з іншого — все-таки хотів прийти після сеу Едґара, щоб вдома вже не було ані старого приймача, ні грошей щедрої дони Ліжії, грошей, що їх чесною і нелегкою працею заробила його дружина, яка після занять усю ніч поралася в кухні, виконуючи замовлення. Так він і метався між двох вогнів — їдучи трамваєм, ідучи вулицею, заходячи в дім і відчиняючи двері. Якщо сеу Едґар ще не приходив, то передчуття його не підвело. A якщо новий приймач уже на місці, то він точно нікуди більше не піде і весь вечір буде зі своєю дружиною налаштовувати нове радіо, слухати музику і весело жартувати. У такому нелегкому стані повернувся Гульвіса додому.

Ну чому ж той Едґар не прийшов раніше за нього? Тепер у Гульвіси не було вибору.

— Ти думаєш, я кохаю тебе тільки з вигоди?

— Так, лише з вигоди…

Лише з мерзенної, ницої вигоди; дона Флор виструнчилася:

— Чому ж ти не сказав одразу?

Непорушна стіна постала між ними у цей присмерковий час, коли зажурений смуток розливається по горизонту багряно-попелястими барвами, а все навколо повільно згасає у мерехтливих сутінках.

— Якщо ти цього так сильно хочеш, я не марнуватиму часу. Позич мені хоча б двісті мільрейсів.

— Ти не дістанеш від мене ні копієчки… жодної монетки… Як тобі взагалі не соромно просити у мене гроші? Чи ти мені бодай щось повертав, хоча б дещицю твого вже чималого боргу? Ці гроші я віддам лише сеу Едґарові.

— Клянуся, я завтра ж поверну їх тобі, і запевняю: сьогодні вони мені більш ніж просто потрібні, це справді питання життя або смерті, розумієш? Я завтра ж куплю тобі новий приймач і все, що тобі заманеться… Будь ласка, хоча б сто мільрейсів…

— Ані копієчки…

— Будь милосердна, кохана, це востаннє, благаю…

— Ані копієчки… — не відступала дона Флор.

— Послухай…

— Ані копієчки…

— Краще не зли мене! Годі зі мною тут в ігри бавитися, не хочеш по-доброму, будемо вирішувати це інакше…

Гульвіса окинув поглядом кімнату, шукаючи місце, куди б вона могла заховати гроші. І тут дона Флор, як скажена, кинулася до старого приймача, куди між перегорілих ламп