Читати книгу - "1793"

— Ану дай на тебе глянути.

Двома пальцями схопив Карін за підборіддя і повернув її обличчя до світла.

— Ох, знаю я таких дівчат, як панна Ерсон. Справжня прикраса міських трактирів і борделів, ніде правди діти. Любиш танцювати?

Анна Стіна дуже хотіла б сказати Карін, щоб не чіплялася на той гачок, стулила пельку й сподівалася, що наглядачеві набридне ця гра. Але нічого сказати й зробити вона не може. Дракониха ж самовпевнено посміхнулася:

— Я завжди охоча до танцю.

Петтерссон із вдаваним замилуванням озирнувся на свого колегу:

— Ну, хіба я тобі не казав? Я знаю своїх підопічних! А ти добре танцюєш, панно Ерсон, чи як лантух сіна чіпляєшся за кавалера, а ноги за одну-дві польки вже заплітаються?

Дракониха презирливо скривилася:

— Перед тобою дівчина, яка може танцювати цілу ніч, коли вже всі інші попадають!

Петтерссон кивнув.

— Якщо ти так кажеш… Я охоче тобі повірив би, звісно, і на слово, але досвід підказує, що слова часто розходяться з ділом. Не хочеш тут станцювати для мене?

Дракониха ошелешено завмерла, не знаючи, що вчинити, потім спробувала ступити кілька кроків.

— Ні-ні! Біля криниці. Так у нас тут на острові робиться. Станцюй-но нам кілька кіл, побачимо, як у тебе виходить.

Наглядач простягнув їй руку, вклонився і провів до криниці, біля якої над кам’яним цебром схилилася помпа. Дракониха спершу нерішуче потопталася, але таки зважилася, підняла руки до невидимого кавалера й під музику, яку чула тільки вона, відтанцювала коло швидкого танцю на три такти. Петтерссон заплескав у долоні й засвистів.

— Ну це ж треба! Панна Ерсон справді непогано танцює! Чи смію я попросити ще одне коло?

Друге коло Дракониха відтанцювала так само жваво й запально. Але коли Петтерссон попросив станцювати втретє, потім вчетверте, Карін це вдалося вже не так добре. Гра Драконисі набридла, вона опустила руки й уповільнила темп. Коли Петтерссон поплескав і попросив станцювати ще раз, вона схрестила руки на грудях:

— Годі вже танців. Це вже не весело, і мені досі треба в туалет, чи в кущі, чи хоча б у той куток.

Петтерссон, не зводячи очей з Карін, клацнув пальцями в бік вартового, що стояв біля Анни Стіни. Той без жодного слова перейшов подвір’я і зник у дверях однієї з будівель. У голосі Петтерссона більше не чулося веселого глузування:

— У туалет потім. Зараз будеш танцювати. Отже, панно Ерсон: ще одне коло. Поки Леф повернеться і принесе сюрприз, встигнеш якраз дотанцювати коло. Або й два, якщо пощастить.

Танець у Драконихи уже не вийшов, радше підстрибування з якимись дивними рухами. Коли Леф повернувся з торбиною в руці, Петтерссон підійшов ближче до Драконихи. Молодший вартовий простягнув йому торбину, наглядач узяв її і показав Карін:

— Тут живе Майстер Ерік. Зараз я вас познайомлю.

З торби вийняв плетену шкіряну нагайку, завдовжки зо два лікті, з різьбленим руків’ям.

— Мадемуазель, може, до цього ніколи не бачила справжньої нагайки. Але Майстер Ерік нам не знадобиться, поки панна Ерсон триматиме темп. Станцюй-но ще одне коло, і жвавіше, будь ласка.

Дракониха відтанцювала три з половиною кола, перш ніж Петтерссон уперше її вдарив — так стишила крок, що вже ледь не падала. Удар нагаєм дзвінким відлунням ляснув між стінами в’язничних будівель, зразу за ним почувся крик Карін. Вона закусила губу, щоб не заплакати, але в її пришвидшеному диханні відбилося, що вона ледь стримується. Петтерссон це помітив.

— Мушу сказати, панно Ерсон, що це було так, дрібничка. Майстер Ерік вміє значно краще. Танцюй далі, побачимо, чи знадобиться тобі його компанія знову.

У вікнах з усіх боків подвір’я з’явилися худі й бліді обличчя. Дракониха відтанцювала ще п’ять кіл, і нагайка знову цвьохнула її, цього разу по ногах, що аж шкіра луснула. Після ще семи кіл Карін не витримала — випустила сечу, далі танцювала в мокрій сукні. Сіль з поту пекла рану, вона плакала, спершу тихо, мовчки, потім все голосніше. Невдовзі її скрики після ударів уже не вирізнялися на тлі гучного ревіння. Вона проклинала, благала, обіцяла Петтерссону зробити все, що той захоче, але він анітрохи не звертав уваги. Зрештою Карін просто довгими протяжними криками кликала маму. Через дві години вона могла лише повзти, а Петтерссон і далі шмагав її по ногах і спині.

Коли сонце піднялося в зеніт, з дзвіниці вдарив дзвін. Ув’язнені повиходили зі своїх цехів на обід. Дехто тицяв пальцем на Дракониху й підсміювався. Більшість навіть не глянула на неї.

Уся жорсткість, яку Дракониха весь рік демонструвала на вулицях Маріїнської парафії, розсипалася і зникла під ударами нагайки, ніби Петтерссон почистив цибулину, одну з тих, що дівчата продавали зі своїх кошиків. Після всього біля криниці залишилася лише налякана дитина.

Анна Стіна й далі стояла посеред двору. Про неї забули, і вона заплющила очі й щосили намагалася рівно стояти на слабких ногах. Відчуває, що щось у ній надламалося і створило навколо неї твердий панцир. Вона чує і бачить, як жорстокий мужлан просто задля розваги мучить дівчисько, і закон на його боці, і ніхто навіть і пальцем не кивне, щоб його зупинити. Петтерссон — така ж потвора, як Андерс Петтер з пагорба на Барненґені, як Лісандер у своєму кабінеті, як суддя міського суду, як Фішер і Тюст з палицею, мотузкою і шпагою. Поки Карін залишає червоні криваві кола біля криниці, Анна Стіна подумки обіцяє, що ніколи не дозволить собі бути безпомічним дівчиськом, яке в ній бачать усі на цьому світі. Думки й справи свої мусить спрямувати лише на одне: якомога швидше вибратися з цього мерзенного місця, перш ніж збожеволіє і приєднається до цього стада живих мерців. Карін Ерсон уже пізно. Анна Стіна знає, що Карін вже ніколи не буде Драконихою.

Петтерссон хекає так, що груди під сорочкою здіймаються, мов міхи в кузні. І не тільки через втому. Анна Стіна здригається: вона розуміє, що наглядач хекає від збудження.

Петтерссон зупинився, витер піт з лоба, глянув на Анну Стіну й звернувся до свого помічника, який уже й задрімав на жаркому сонечку:

— Гей, Юнатане! Відведи цю, покажи, де її ліжко й де вона працюватиме. І принеси мені ще одну пляшку. Виховний процес викликає спрагу, а я відчуваю, що панна Ерсон здатна на ще кілька вальсів. Хоча по ній і не скажеш.

7.

Помалу Анна Стіна вчилася жити у в’язниці. Вона пряля. Цілими днями має прясти на старому верстаті серед