Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

16.8

 

Але несподівано чоловік відпускає мене. 

— Ти маєш рацію, — відхиляється, зазираючи у саму душу.

Погляд його палає пекельним полум’ям, але мені не страшно. 

— Той поцілунок справді нічого не означав, — відступає на декілька кроків, усміхаючись. — Як і цей, — додає, розвертається і йде геть. 

— Навіщо ти це зробив? — кричу у його спину, яка з кожною секундою все далі й далі.

— Я тільки підтвердив твої слова, — відповідає, не повертаючись до мене. — Довго не гуляй, не хочу охорону на ноги підіймати посеред ночі!

— Як забажаєте, пане! — випльовую і йду в протилежний бік.

“Яким козлом був, таким і залишився!”, — хочеться прокричати мені. Натомість я з силою стискаю долоні в кулаки. 

Не знаю, скільки я йду і куди… Приходжу до тями тільки тоді, коли чую  звук двигуна машини, а мої ноги ступають по трасі. 

Перша думка — тікати якнайдалі, а наступна: і кому ти зробиш краще?

З очей знову котяться сльози. Я їх стільки виплакала, що думала, закінчились, але смакові рецептори знову відчувають солону рідину. 

Розвертаюсь і йду в бік будинку. Рожевий туман збудження відпустив, залишивши по собі сором. Це Стас винен! Це він привчив мене до різноманітного і щоденного сексу. Це він розпестив мене. Тепер, через роки життя у такому ритмі, моє тіло зголодніло. І зараз воно готове віддатися одному із найсильніших самців. 

Зупиняюсь на місці та сміюсь. Істерично, надривно, долонею витираю злі сльози. Та кого я намагаюсь обдурити? 

Я хотіла Андрія з того самого моменту, як побачила вперше. Але був Стас, якого я щиро покохала. І зараз кохаю. Навіть вчинок чоловіка не зруйнував моїх почуттів до нього. Але все ж є ще й образа. Така, суто жіноча. І от десь там, у своїх найсміливіших мріях, я вирішила, що у мене тепер розв'язані руки. Що я можу і, головне, маю право на роман з тим, до кого завжди була небайдужою. А Андрій не зрадив друга навіть зараз і швидко опустив мене на землю. Від того дірка в грудях стає ще більшою. 

На вулиці починає темніти, коли я заходжу всередину. 

Дороніна не бачу, і це тішить. Одразу йду у свою кімнату. Понишпоривши у сумочці, закидаюсь ліками. Після чого приймаю душ і лягаю спати. 

Сон приходить тільки після того, як заспокійливе починає діяти. Саме зараз я дякую лікарю, що вони були в списку серед купи гормональних!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно